Пам’яті Віри Річ

24 квітня мало б виповнитися 89 Вірі Річ – одній із найвідоміших перекладачок української літератури англійською, талановитій британській журналістці і поетесі, яка досконало вивчила українську, щоб «зрозуміти Тараса Шевченка».

У її перекладацькому доробку – твори майже 50-ти українських письменників та поетів. Саме її переклад Шевченкового “Кавказу” викарбувано на пам’ятнику Кобзареві у Вашингтоні.

ВІРА РІЧ, справжнє повне ім’я – Фейт Елізабет Джоан Річ (Elizabeth Joan Rich) – доволі помітна постать у літературних колах Британії, зокрема була членом Пен-клубу (з 1961 р.) та Королівського інституту міжнародних відносин (з 1978). Водночас здобула визнання і в Україні: у 1997 р. отримала Перекладацьку премію ім. Івана Франка Спілки письменників України; 24 серпня 2006 р. – Орден Княгині Ольги 3-го ступеня; 2007 р. – медаль “Почесна відзнака” Національної спілки письменників України.

Віра Річ здобувала вищу освіту у двох найпрестижніших університетах Великобританії: в Оксфордському студіювала давньоанглійську та давньоскандінавську мови (1955-1957), а в Лондонському зосередилася на математиці (1958-1961), окрім того, весь цей час факультативно вчила українську мову (згодом вона навіть викладатиме на кафедрі контрастивної лінгвістики у Львівському Національному Університеті).

Її шлях у літературі, журналістиці і видавничій справі був не простим, але цікавим та успішним. Як поетеса, вона відома своїми збірками оригінальних поезій “Ескізи” (1960), “Передвісники й образи” (1963), “Спадщина мрій” (1964). У 1962-1969 рр. та з 1998 р. видавала спеціальний журнал “Розмаїття”, присвячений поезії. Протягом 1969 -1989 рр. входила до редакції наукового тижневика “Природа”, у 1993-1999 рр. була заступницею редактора квартальника “The Ukrainian Review” (“Український огляд”).

Протягом життя Віра Річ переклала твори 47 українських письменників та поетів. Напевне, найбільше серед всіх перекладачіва-британців.

Перший переклад української поезії – прологу до поеми Івана Франка “Мойсей” вона здійснила в 1956 р. А за три роки з’явився перший переклад поезії Тараса Шевченка – “Кавказ” було опубліковано в 1959 р. разом з її нарисом про цю поему.

У 1961 р. побачила світ добірка “Пісня із темряви” (Лондон), в якій Віра Річ опублікувала 38 перекладів творів (серед них – 9 поем) Тараса Шевченка. Збірка вийшла як перша частина 1-го тому запланованого Шевченківським ювілейним комітетом у Великобританії 3-томного видання творів Тараса Шевченка англійською мовою.

16 творів у збірці (“Холодний яр”, “Причинна”, “Чигрине, Чигрине…”, “Неофіти” та ін.) було перекладено вперше. При цьому їй завдяки своєму поетичному таланту та тонкому відчуттю української поезії вдалося відтворити не лише зміст, а й низку прийомів та алегорій Кобзаря, наприклад, його сарказм у “І мертвим, і живим… ” У вересні 1961 р. на основі цієї збірки було поставлено виставу у театрі Криплґейт.

Чимало перекладів поезії Тараса Шевченка Віри Річ було опубліковпно у періодиці Великої Британії, зокрема в “The Ukrainian Review” – цикл “В казематі”(1965), поезії “Сон” (1964), “На вічну пам’ять Котляревському” (1969, 1998), “До Основ’яненка” (1993), “Лічу в неволі дні і ночі…”, “Подражаніє 11 псалму”, “Я не нездужаю, нівроку…” (1994).

На пам’ятнику Тарасові Шевченку у Вашингтоні викарбувано уривок з поеми “Кавказ” англійською саме в перекладі Віри Річ.

Також вона переклала декілька великих творів Лесі Українки (“Кассандра”, “Оргія”, “Вавилонський полон”, “Камінний господар”, “Лісова пісня”, “Роберт Брюс, король шотландський”); поезії Івана Франка (“Мойсей” , “Смерть Каїна” , інші ліричні твори); твори Григорія Сковороди, Євгена Плужника, Олександра Олеся, Юрія Липи, Василя Стуса, Василя Симоненка та ін. Вона – авторка низки розвідок та статей про Т. Шевченка, І.Котляревського, І. Франка, В. Сосюру, Л. Глібова.

Під впливом літератури, Віра зацікавилася боротьбою за права людини, особливо у країнах тоталітарного режиму.

Писала про дисидентський рух, передусім; була учасницею Всесвітньої конференції про права людини, присвяченої А.Сахарову, у Москві у 1991 р.

Свого часу російський патріарх Алексій ІІ, виступаючи в Лондоні, навіть назвав її “дияволом”, бо Віра визнала колоніально-агресивною жорстоку політику Росії щодо України і Білорусі… Мала мужність бути на “передовій” у страшному 1986-му: її репортажі із зони Чорнобильського лиха відкривали світові страшну правду, яку замовчувала тодішня влада.

Не залишилась осторонь у часі становлення української незалежності. Саме тоді, 1991-го, Віра Річ вперше побувала в Україні.

Ця поїздка надихнули Віру Річ написати вірш “Prologue” (Be swift, my friends, be swift) /Пролог (Не баріться, друзі мої). А Помаранчева революція 2004 р. спонукала до створення нею мультимедійного дійства “Україна: від Мазепи до Майдану” – висвітлення історії багатовікової боротьби українського народу за волю крізь призму української поезії.

Задовго до смерті Віра заповіла, щоб частину її праху поховали в Україні, біля Шевченкової могили, якій вона мала честь вклонитися 1998-го… Враховуючи її неоціненний внесок у популяризацію української культури, зокрема творчості Тараса Шевченка,

15 квітня 2011 р. друзі та рідні виконали останню волю Віри Річ: на меморіальному цвинтарі в урочищі Монастирок, що біля Тарасової Гори постала поховальна стела з її прахом. На чорному граніті – портрет юної Віри і рядки Шевченкової поезії (українською і англійською мовами), які вона сприймала і як власне життєве кредо і як пророчу засторогу для України:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

……

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

Текст підготовлено на основі відкритих джерел.

На фото – працівники Шевченківського національного заповідника, Львівського національного університету імені І. Франка разом із виконавецем волі Віри Річ доктором Аланом Фловерсом квітами та добрим словом пошанували памʼять Віри у день її народження, а також обговорили плани щодо відзначення у наступному році 90 літнього ювілею перекладачки.

Лариса Миколенко, завідувач науково-дослідного відділу охорони пам’яток історії, культури та природи

Віта Дзима, старший науковий співробітник