Повернутися до новин

ПОХОРОНИ В ПЕТЕРБУРЗІ

Друзі Шевченка добре знали про його бажання повернутися в рідну Україну, нехай навіть у труні. Сумнівів не було: Тараса треба хоронити на батьківщині. Однак такий проект потребував серйозної підготовки і грошей, тому тіло поета тимчасово поховали в Петербурзі на Смоленському кладовищі. В куточку, куди сам Шевченко нерідко навідувався і навіть робив там замальовки.
Відкриту домовину несли студенти на руках аж до Смоленського кладовища, яке було від Академії мистецтв на відстані кількох верств.
Поховали поета в дубовій домовині, яку поставили в дощану скриню, вкриту зсередини свинцем. Українська громада щонеділі – в день смерті поета – збиралися разом, щоб згадати свого духовного батька добрим словом чи улюбленою піснею, відправити панахиду.
П’ятдесят вісім днів перебував прах Тараса в Петербурзі. Сама подорож тіла в Україну почалася 8 травня. Цього дня вранці друзі поета знову зібралися на Смоленському кладовищі, викопали дубову труну з тілом Кобзаря, вклали її в іншу, свинцеву, а цю – в соснову, оббиту по кутах металом і в двох місцях стягнену металевими пасками. Встановили на спеціальні дроги.. Цього дня із вінків, які були на могилі поета, шанувальники брали на згадку по металевому листочку і потім берегли їх як найбільшу святиню, передаючи як благословення своє і великого Кобзаря дітям, онукам і правнукам.
«Що ж се ти, батьку Тарасе, од’їжджаєш на Вкраїну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же нижчий ти од козацьких лицарів? Ні один вільний козак не сходив з сього світу без сеї останньої честі», – промовив Пантелеймон Куліш і вкрив свіжовикопану труну червоною китайкою. Тканина швидко потемніла під дощем. Погода в той день була ще гіршою, ніж на похоронах. Однак люди цього не помічали. Поволі добралися до вокзалу. І тут востаннє підійшли до труни, підняли на плечі, поставили у вагон і відправили в останню путь. Так починався Останній шлях Кобзаря.
Проводжати труну до нової могили на Україні петербурзька громада довірила Григорію Честахівському та Михайлу Лазаревському.

(Назар Шешуряк. «Як хоронили Шевченка»)

 

Пам’ятний знак на місці першого поховання Т. Шевченка у Петербурзі

 

Родичі та близькі знайомі біля труни Т.Г. Шевченка у Києві 19 травня (7 травня за ст.ст.) 1861 року

Поділитися статтею

Більше новин

Івану Марчуку – 90

12 Травня, 2026

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК ЩИРО ВІТАЄ УКРАЇНСЬКОГО МИТЦЯ ІВАНА МАРЧУКА З ЮВІЛЕЙНИМ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!   Народжений у Тернополі, Залюблений у Канів, Визнаний у Світі До 90-річчя від дня народження лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, народного художника України, Почесного громадянина міста Канева – Івана Марчука   Ім’я Івана Марчука є символом українського мистецтва у світі. Народжений на Тернопільщині, він зумів піднести національний живопис до рівня світового культурного явища, зберігши при цьому глибоку духовну прив’язаність до рідної землі. Художник, чиї твори експонувалися у багатьох країнах світу, а сам він увійшов до переліку «100 геніїв сучасності», усе життя залишається тонким і проникливим співцем неповторного українського краєвиду та подій української історії. Особливе місце у творчій долі митця посів Канів — місто духовного тяжіння української культури, освячене присутністю Тараса Шевченка. Саме з нашим містом пов’язана одна з важливих сторінок творчої біографії художника. У час, коли творчість Івана Марчука перебувала під негласною забороною радянської влади, у канівському музеї Тараса Шевченка, у 1982 році була організована його перша персональна виставка. Ця подія стала не лише вагомим мистецьким явищем, а й актом культурної сміливості та підтримки художника, чия творчість не вписувалася у рамки соцреалізму. Канів став одним із перших місць офіційного визнання митця в Україні, ще до його світової слави. Саме тут, на схилах над Дніпром, поблизу могили Кобзаря, художник створив низку пейзажів, у яких природа постає не просто зоровим образом, а живою матерією національної пам’яті. Канівські краєвиди у творчості Марчука сповнені особливої тиші, внутрішнього світла і філософської зосередженості. У них відчувається не лише захоплення красою дніпровських просторів, а й глибоке духовне переживання місця, яке для українців стало символом національного буття. Пейзажі, написані неподалік Тарасової Гори, демонструють характерну для митця манеру — складне мереживо мазків, що ніби тчуть живописне полотно з тисяч тонких ниток світла. Завдяки цій неповторній техніці авторського «пльонтанізму» природа у творах Марчука дихає, мерехтить і набуває майже космічного звучання. Художник не копіює реальність, він пропускає її через внутрішній духовний досвід, перетворюючи український краєвид на образ Вічності. Особливе місце серед творів, навіяних Каневом, посідає всесвітньо відома картина «Зійшов місяць над Дніпром» (1980, полотно, темпера, 69,5 х 89,5 см. Ж-281, Кн.-5368). У цьому полотні митець створив величний і водночас інтимний образ української ночі над Дніпром неподалік Канева. Сріблясте місячне світло, безмежний простір ріки, глибина неба і тиша канівських круч формують емоційний стан споглядання й духовного піднесення. Цей твір став не лише художнім образом природи, а й своєрідним зізнанням митця у любові до Канева – міста, де український ландшафт і національна пам’ять зливаються в єдине ціле. Для Івана Марчука Канів став місцем натхнення, простором духовного діалогу з Тарасом Шевченком, з українською історією та культурою. Саме тому його канівські роботи сприймаються як продовження великої традиції українського мистецтва, що поєднує природу, пам’ять і національну ідентичність. У Каневі народилася ідея створити власну «Шевченкіану». Під час творення картин художник застосував техніку «гризайлю», що дало можливість створити майже монохромні роботи, використавши однотонну гаму найтонших варіацій кольору, побудовану на віртуозному відчутті оптико-хроматичних можливостей. Лише окремі твори циклу є багатобарвними, але їх колорит дуже стриманий та шляхетно-вишуканий. Картини не лише ілюструють поетичні рядки Шевченкового «Кобзаря», а й відображають світобачення самого Івана Марчука, насамперед його історіософію. У 1994 році видавництво художньої літератури «Дніпро» у Києві надрукувало видання «Кобзаря» з митецьким доробком всесвітньо відомого художника, а сорок один оригінальний твір видатного Майстра, які стали основою фондової колекції Шевченківського національного заповідникапостійно експонуються на виставках у музеї Тараса Шевченка та музеях України. Сьогодні, у рік, коли українська спільнота відзначить 90-річчя митця, творчість Івана Марчука постає особливо вагомою для української культури. Вона переконує, що справжнє мистецтво народжується з любові до рідної землі, з духовного зв’язку з історією свого народу. Народжений на Тернопільщині, залюблений у Канів і визнаний у світі, Іван Марчук став одним із тих митців, через яких Україна промовляє до людства мовою високої культури та краси.  

Читати далі

У Шевченківському національному заповіднику вшанували пам’ять жертв Другої світової війни

8 Травня, 2026

З нагоди 8 травня – Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років, бібліотекарі Шевченківського національного заповідника організували низку пам’ятних заходів. Програма була спрямована на глибоке осмислення трагічних подій Другої світової війни, вшанування подвигу полеглих та утвердження цінності миру. (більше…)

Читати далі

Літературно-мистецький вечір пам’яті Максима Рильського

1 Травня, 2026

У бібліотеці Шевченківського національного заповідника відбувся літературно-мистецький вечір «Читачу! Поглянь, усміхнись: я твій, я не вмер, я живий!», присвячений пам’яті видатного українського поета – Максима Тадейовича Рильського. (більше…)

Читати далі