Микола Федотович Біляшівський

Сьогодні, у 158-у річницю із дня народження Миколи Федотовича Біляшівського (1867–1926) – видатного українського вченого, академіка АН УРСР, археолога, етнографа, мистецтвознавця, пам’яткоохоронця, природоохоронця, фундатора музейної справи, громадського діяча, Члена Київського товариства старожитностей і мистецтв, працівники Канівського природного заповідника Київського національного університету імені Тараса Шевченка разом з науковцями Шевченківського національного заповідника вшанували пам’ять вченого.

Життя і діяльність відомого науковця тісно пов’язана з Каневом і Канівщиною. У 1890–1893 рр. М. Ф. Біляшівський проводив розкопки Княжої гори, території літописного міста Родень. У 1897 р. він придбав ділянку землі площею 14 десятин, в яку входили гора Мале Городище, кілька ярів та схил Мар’їної гори. Знахідки із цього городища сьогодні знаходяться у колекціях багатьох музеїв Києва, Чернігова, Парижа.
Все своє життя видатний вчений опікувався могилою Великого поета і художника Тараса Шевченка. Ще наприкінці ХІХ ст. знавець канівських гір М. Ф. Біляшівський був близький до відкриття місця між Каневом і Пекарями, обраного Тарасом Шевченком для своєї майбутньої оселі. Саме завдяки піклуванню М. Ф. Біляшівського в 1920-х рр. вдалося здійснити низку заходів по охороні могили Великого Кобзаря на Тарасовій Горі. Вчений-подвижник врятував частину пам’ятника-хреста, скинутого з могили Т. Шевченка в 1923 році. Нині відновлений чавунний хрест знаходиться праворуч від входу до музею Тараса Шевченка, неподалік Шевченкової могили.
Микола Біляшівський – учасник археологічних з’їздів, автор багаточисельних праць з археології, етнографії, мистецтвознавства, один із засновників та дійсний член Української Академії наук (від 1919 року); член НТШ у Львові та Всеукраїнського археологічного комітету. У 1902–1923 рр. – директор Київського історичного музею.
Микола Федотович Біляшівський пішов з життя 21 квітня 1926 р. у Києві. Прощання з академіком відбувалося у приміщення рідного йому Всеукраїнського історичного музею ім.Т.Г.Шевченка. Як колись Шевченкову домовину, так і домовину із тілом видатного вченого було покрито червоною китайкою – «заслугою козацькою». На пароплаві, по Дніпру, домовину було доправлено до Канева, біля якого, на хуторі «Княжа Гора, й упокоївся академік М.Ф.Біляшівський». Згідно із заповітом його поховали на власній садибі, яка сьогодні є територією Канівського природного заповідника Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка (нині могила археолога, етнографа і мистецтвознавця – пам’ятка історії національного значення). У день поховання Сергій Єфремов, Данило Щербаківський та інші достойники побували й на Тарасовій Горі, про що, зокрема, свідчить запис у книзі вражень відвідувачів Шевченкової могили від 24 квітня 1926 року – «Приїхавши із тілом небіжчика М. Ф.Біляшівського, завітали на Шевченкову могилу. Сергій Єфремов, Данило Щербаківський, Михайло Левитський, Д. Мовчан, Микола Макаренко та ін.».
У 1995 році нащадки видатного вченого, його онук Микола Миколайович Біляшівський, правнук Богдан Борисович, Ганна Миколаївна, подарували Шевченківському національному заповіднику оригінал офорта Тараса Шевченка «Приятелі».

Відділ охорони пам’яток Шевченківського національного заповідника

Поділитися статтею

У КАНЕВІ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА «МУШЛІ З ЕПОХИ ДИНОЗАВРІВ – АМОНІТИ…» МИСТКИНІ ТА ЗАСНОВНИЦІ АМОНІУЗМУ ОЛЬГИ ШИНКАРЕНКО

4 Серпня, 2026

У Музеї народного декоративного мистецтва Шевченківського національного заповідника відкрилася виставка «Мушлі з епохи динозаврів — Амоніти...» української дизайнерки-художниці, колекціонерки та триразової рекордсменки України Ольги Шинкаренко. Яка діятиме до 20 серпня 2026 року та представить відвідувачам унікальний мистецький напрям — амоніузм, авторкою якого є мисткиня. (більше…)

У Шевченківському національному заповіднику відбулися ХXIV Затуливітрівські читання

31 Липня, 2026

У Шевченківському національному заповіднику (ШНЗ) відбулися ХXIV Затуливітрівські читання – традиційний культурно-мистецький захід, приурочений до вшанування пам’яті українського поета, публіциста й громадського діяча Володимира Затуливітра. (більше…)

УВАГА! ЕКСКЛЮЗИВНА ПОДІЯ! ВІДКРИТТЯ!

27 Липня, 2026

Музей Тараса Шевченка презентує ексклюзивний ретроспективний літопис, який раніше ніколи не експонувався для широкого загалу. Запрошуємо вас у захопливу мандрівку часом – на нову тиматичну виставку «ШЛЯХ ДО ТАРАСОВОЇ ГОРИ: СТУДЕНТСЬКИЙ КАНІВ 40-60-Х РР. ХХ СТ.». Цей проєкт – рідкісна можливість побачити місто та його головну святиню очима покоління, яке відбудовувало та творило післявоєнну історію нашого краю. Багатьох канівців та гостей міста і сьогодні захоплює неймовірна краса канівських гір понад Дніпром. Ці живописні ландшафти чарують кожного, хто піднімається на Тарасову Гору до Могили Кобзаря. Звідси відкриваються неповторні краєвиди, які у свій час надихнули Тараса Шевченка на створення безсмертних поетичних та художніх шедеврів. Під час проведення екскурсій науковці музею, цитуючи безсмертні поетичні рядки, звертають увагу гостей на твори митців, які на початку ХХ століття творили живописний літопис Канева. На жаль, художніх полотен того часу із зображенням цього сакрального місця збереглося не так і багато. Однак у 40-рр. ХХ століття, з ініціативи видатних українських майстрів пензля – викладачів Київського художнього інституту – у Каневі, неподалік Тарасової Гори, було побудовано літню навчально-творчу базу для студентських пленерів. Відтоді наше місто стало джерелом натхнення для багатьох творчих особистостей, які свої мистецькі рефлексії відтворювали на папері чи полотні. Потрапивши у Канів, студенти-першокурсники надовго залишали інститутські майстерні й переходили до безпосередньої роботи з натури. Їхніми навчальними аудиторіями ставали береги Дніпра, канівські кручі, міські вулиці, старі будинки, подвір’я та околиці Тарасової Гори. На етюдах, рисунках і живописних полотнах постає Канів середини ХХ століття – тихий, неквапливий, ще не змінений масштабною пізнішою сучасною забудовою. На цих камерних творах відкриваються широкі дніпровські краєвиди, човни біля берега, зелені схили, українські хати та портрети знайомих багатьом сучасникам канівців. Це були не лише студентські вправи з кольору, світла й композиції, а й своєрідні художні документи тієї епохи. Особливої цінності цій виставці надає те, що більшість її учасників згодом стали відомими художниками, визначними представниками українського образотворчого мистецтва. Однак у роботах того періоду, представлених на виставці, вони ще тільки шукають власну художню мову, експериментують, помиляються і вчаться бачити світ. Виставка дає можливість простежити, як із перших студентських етюдів поступово народжувався індивідуальний почерк майбутніх митців, а Канів і Тарасова Гора ставали важливою частиною їхнього професійного та духовного становлення. Для молодих митців шлях до української святині був значно більшим, ніж просто навчальна практика. Це було духовне сходження, зустріч із джерелами національної культури, усвідомлення відповідальності художника перед власним народом. Саме тут формувалися світогляд, громадянська позиція та творче покликання майбутніх корифеїв вітчизняного мистецтва. Тож запрошуємо поглянути на минуле Канева очима колишніх студентів. У представлених на виставці етюдах і рисунках ще немає урочистої завершеності зрілих полотен. Натомість є щирість першого натхнення, творчого відкриття, захоплення величчю Дніпрових круч, мовчазною красою Тарасової Гори. В ескізах оживають старі канівські вулиці, білі хати, човни на пристані, тихі сади й люди, які жили поруч із святинею українського духу. Запрошуємо вас відчути подих тієї неповторної епохи та відкрити свій власний шлях до Тарасової Гори крізь чисте світло студентського живопису.