Пам’яті Василя Кричевського…
Листопад 1952 року став останнім для Василя Григоровича Кричевського: 15-го дня видатний український архітектор, митець, вчений і педагог пішов у засвіти…
Його останнім архітектурним творінням і першим, спеціально спроектованим українським музеєм, став Музей Тараса Шевченка на Тарасовій Горі в Каневі (1934-1939). Василь Кричевський прагнув створити будівлю у синтезі архітектури, живопису, скульптури, декоративного мистецтва, використовуючи при цьому майоліку, альфрейні розписи, інтарсію. Він виконав проект не лише художнього оформлення музею з мотивами народної творчості, а розробив в одій стилістиці і обладнання для експозиції, меблі, текстиль. І хоч не всі задуми йому вдалося втілити через незалежні від нього обставини, пам’ятка Кричевського – архітектора й нині виконує важливу місію — возвеличує постать Шевченка – поета і художника.
Мистецька діяльність Василя Григоровича обіймає понад півстоліття (1897-1952), припадаючи на період бурхливого розвитку української культури і мистецтва.
Видатний і своєрідний маляр-пейзажист, педагог і мистецтвознавець, від одночасно виступав новатором в архітектурі, в книжковій графіці, в ужитковому мистецтві та в оформленні театральних і кінематографічних вистав.
Був членом комісії зі створення Державних клейнодів Української Народної Республіки, підготував власні проекти Великого і Малого Гербів (у 1918 р. офіційним Гербом України затверджено саме його Тризуб); розробляв ескізи паперових грошей і поштових марок УНР (в обіг було випущено двогривенну банкноту).
Він працював у прикладному мистецтві: за його проектами виробляли килими, вибійки, меблі, вишивки, посуд – все це він творив, черпаючи натхнення з мистецької творчості українського народу.
Як науковець, Василь Кричевський досліджував українське народне мистецтво й будівництво, вивчав етнографію та археологію України. Він став одним із організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, а також уклав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який, на жаль, не встигли надрукувати.
Його двічі заарештовували «більшовики”, а згодом (1940) дали звання «заслуженого діяча мистецтв УССР»…
Другу Світову війну Василь Кричевський разом з дружиною та донькою зустріли у Києві, де пізнали усі біди нацистської окупації: голод, холод, поневіряння по чужих помешканнях. Певний час працював у Львові, де був ректором Вищої образотворчої студії під покровом владики Шептицького. Восени 1943 Кричевські еміґрували спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, зрештою до Франції, до сина Миколи в Париж. Нарешті, 1948 р. Кричевський з дружиною переїхали до дочки Галини в Каракас (Венесуела).
Тут, в столиці Венесуели, Каракасі, 15 листопада 1952 р., не доживши 2 місяці до 80 років, видатний митець та архітектор Василь Кричевський завершив свій земний шлях, на якому він пізнав і радість творення, і гіркоту втрат, надії та розчарування, визнання й гоніння.
У 1975 р. прах художника та його дружини Євгенії перенесли до українського цвинтаря Святого Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.
Сьогодні ім’я вимушеного еміґранта Василя Кричевського, викресленого з історії українського мистецтва у ХХ ст., із вдячністю згадують сотні тисяч відвідувачів Музею Тараса Шевченка, що приходять щоріч на уклін до Великої Могили.
За матеріалами з відкритих джерел.
