ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ЖИВЕШ…

20 квітня 2026 року виповнилося 10 років, як відійшов у Вічність видатний українець, народний художник України ВАСИЛЬ ЗАБАШТА (м. Київ).

Для співробітників Шевченківського національного заповідника Василь Забашта був надійним досвідченим другом і мудрим порадником. Його ненав’язливе слово професійного живописця і вчителя слугувало значимим аргументом та мотивацією у багатьох музейних питаннях.

Знайомство з Каневом, тоді молодої родини Забашт, відбулося ще у далекі 50-60-і роки ХХ століття, коли Василь Іванович почав працювати у Київському державному художньому інституті. Майже кожного літа привозив студентів на базу практики до нашого міста, насолоджуючись та рефлексуючи мальовничими краєвидами канівських гір понад Дніпром: «…Враження колосальні: високі гори, що біжать одна за одною. А Дніпро! А та неймовірна гама природних кольорів!!! Хотілося доторкнутися до тієї гами кольорів, яка змінювалась впродовж кожної миті. Навіть художнику важко передати на полотні ці враження складно!». З особливими відчуттями піднімався з студентами на могилу Тараса Шевченка: «…серце дрібно затремтіло, пережив неймовірні враження. Місце, яке обрав для оселі, стало місцем його спочинку».

Творчу та педагогічну роботу митець завжди поєднував з громадською. Став співорганізатором Всеукраїнської громадської організації «Зелений світ», очолював комісію із захисту екології, культури та природи України при Київській організації Національної спілки художників України, був активним членом Товариства пам’яток історії та культури України, відстоюючи духовні і матеріальні святині українського народу.

Його активна громадянська позиція знайшла свій вияв у боротьбі за видноколи Тарасової Гори у 90-і роки ХХ століття від посягань радянського Міненерго, промислової забудови канівських заповідних територій. Василь Іванович включився у загальномасштабну акцію протесту і разом з українським народом відстояв лівобережжя напроти могили Тараса Шевченка.

Чернеча Гора, Могила Кобзаря та Канів назавжди стали особливими місцями для родини. У Шевченківському національному заповіднику зберігаються роботи художника, присвячені канівській тематиці середини ХХ століття: «Музей Тараса Шевченка в Каневі», «Канів. Чернеча Гора», «На Чернечій горі. Канів», «Похмурий день. З Чернечої гори», «Порив вітру. На Чернечій горі».

Вже по смерті Митця, дружина Людмила Іванівна та діти, відомі в Україні митці – Галина і Ростислав Забашти, виконали волю художника і подарували у колекцію Заповідника тематичне монументальне полотно «Прометей духу», над яким митець працював впродовж семи років. Ця картина стала центральним музейним предметом у тематичному розділі експозиції «Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство». Цьогоріч родина подарувала ще три роботи видатного українського художника: «Чураївна», «Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями…», «Vivere memento [Пам’ятай, що живеш..]», які стали достойним надбанням Музейного Фонду України.

Ми пам’ятаємо і шануємо Василя Івановича, а його роботи продовжують справу Вчителя і Художника, презентуючи українське образотворче мистецтво на національному та світовому рівні з вершини Тарасової Гори.

Сектор виставкової роботи

Шевченківського національного заповідника

Поділитися статтею

Івану Марчуку – 90

12 Травня, 2026

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК ЩИРО ВІТАЄ УКРАЇНСЬКОГО МИТЦЯ ІВАНА МАРЧУКА З ЮВІЛЕЙНИМ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Народжений у Тернополі, Залюблений у Канів, Визнаний у Світі До 90-річчя від дня народження лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, народного художника України, Почесного громадянина міста Канева – Івана Марчука Ім’я Івана Марчука є символом українського мистецтва у світі. Народжений на Тернопільщині, він зумів піднести національний живопис до рівня світового культурного явища, зберігши при цьому глибоку духовну прив’язаність до рідної землі. Художник, чиї твори експонувалися у багатьох країнах світу, а сам він увійшов до переліку «100 геніїв сучасності», усе життя залишається тонким і проникливим співцем неповторного українського краєвиду та подій української історії. Особливе місце у творчій долі митця посів Канів — місто духовного тяжіння української культури, освячене присутністю Тараса Шевченка. Саме з нашим містом пов’язана одна з важливих сторінок творчої біографії художника. У час, коли творчість Івана Марчука перебувала під негласною забороною радянської влади, у канівському музеї Тараса Шевченка, у 1982 році була організована його перша персональна виставка. Ця подія стала не лише вагомим мистецьким явищем, а й актом культурної сміливості та підтримки художника, чия творчість не вписувалася у рамки соцреалізму. Канів став одним із перших місць офіційного визнання митця в Україні, ще до його світової слави. Саме тут, на схилах над Дніпром, поблизу могили Кобзаря, художник створив низку пейзажів, у яких природа постає не просто зоровим образом, а живою матерією національної пам’яті. Канівські краєвиди у творчості Марчука сповнені особливої тиші, внутрішнього світла і філософської зосередженості. У них відчувається не лише захоплення красою дніпровських просторів, а й глибоке духовне переживання місця, яке для українців стало символом національного буття. Пейзажі, написані неподалік Тарасової Гори, демонструють характерну для митця манеру — складне мереживо мазків, що ніби тчуть живописне полотно з тисяч тонких ниток світла. Завдяки цій неповторній техніці авторського «пльонтанізму» природа у творах Марчука дихає, мерехтить і набуває майже космічного звучання. Художник не копіює реальність, він пропускає її через внутрішній духовний досвід, перетворюючи український краєвид на образ Вічності. Особливе місце серед творів, навіяних Каневом, посідає всесвітньо відома картина «Зійшов місяць над Дніпром» (1980, полотно, темпера, 69,5 х 89,5 см. Ж-281, Кн.-5368). У цьому полотні митець створив величний і водночас інтимний образ української ночі над Дніпром неподалік Канева. Сріблясте місячне світло, безмежний простір ріки, глибина неба і тиша канівських круч формують емоційний стан споглядання й духовного піднесення. Цей твір став не лише художнім образом природи, а й своєрідним зізнанням митця у любові до Канева – міста, де український ландшафт і національна пам’ять зливаються в єдине ціле. Для Івана Марчука Канів став місцем натхнення, простором духовного діалогу з Тарасом Шевченком, з українською історією та культурою. Саме тому його канівські роботи сприймаються як продовження великої традиції українського мистецтва, що поєднує природу, пам’ять і національну ідентичність. У Каневі народилася ідея створити власну «Шевченкіану». Під час творення картин художник застосував техніку «гризайлю», що дало можливість створити майже монохромні роботи, використавши однотонну гаму найтонших варіацій кольору, побудовану на віртуозному відчутті оптико-хроматичних можливостей. Лише окремі твори циклу є багатобарвними, але їх колорит дуже стриманий та шляхетно-вишуканий. Картини не лише ілюструють поетичні рядки Шевченкового «Кобзаря», а й відображають світобачення самого Івана Марчука, насамперед його історіософію. У 1994 році видавництво художньої літератури «Дніпро» у Києві надрукувало видання «Кобзаря» з митецьким доробком всесвітньо відомого художника, а сорок один оригінальний твір видатного Майстра, які стали основою фондової колекції Шевченківського національного заповідникапостійно експонуються на виставках у музеї Тараса Шевченка та музеях України. Сьогодні, у рік, коли українська спільнота відзначить 90-річчя митця, творчість Івана Марчука постає особливо вагомою для української культури. Вона переконує, що справжнє мистецтво народжується з любові до рідної землі, з духовного зв’язку з історією свого народу. Народжений на Тернопільщині, залюблений у Канів і визнаний у світі, Іван Марчук став одним із тих митців, через яких Україна промовляє до людства мовою високої культури та краси.