Пам’яті кобзаря-бандуриста Володимира Горбатюка (1951-2023)

22 квітня 2026 року виповнилося б 75 років із дня народження Володимира Григоровича Горбатюка, кобзаря-бандуриста, заслуженого діяча мистецтв України, першого голови і засновника Національної спілки кобзарів України, одного із ініціаторів кобзарської школи у селі Стрітівка на Київщині.

Його життєвий і творчий шлях – високий чин та велична подвижницька праця у пізнанні й популяризації феномену кобзарства, його традицій, взірець самовідданого служіння Батьківщині у справі збереження культурної та духовної спадщини українського народу.

Він був одним із перших, хто, після смерті кобзаря Олекси Чуприни, ніс диво української пісні з Тарасової Гори у світи. Міцний сакральний зв’язок надовго поєднав Володимира Горбатюка із Національною святинею України, де він понад два десятиліття передавав у душі і серця тисячам паломників думи та прагнення геніального Тараса Шевченка. Чарівні струни його дзвінкоголосої бандури щиро переказували слухачам трагічну і славну історію землі предків.

Народився Володимир Горбатюк 22 квітня 1951 року у селі Добровеличківка на Кіровоградщині. З дитинства відчув потяг до музики і співу. Самостійно вивчився грати на баяні, сопілці, гітарі. Вперше взяв у руки бандуру в музичному училищі у Кіровограді. Для формування світогляду майбутнього кобзаря велику роль зіграло особисте знайомство з письменником Олесем Бердником та кобзарем Василем Литвином.

З 2006 року В. Горбатюк був керівником класів художньо-естетичного напрямку «Кобзарство» в навчально-виховному комплексі «Рівненський обласний ліцей-інтернат». Його учні неодноразово ставали лауреатами Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів кобзарського мистецтва.

19 серпня 2023 року українська культура зазнала непоправної втрати. На Рівненщині, на 73 році життя, Володимир Горбатюк відійшов у вічність.

Цінуємо вагомий внесок Володимира Горбатюка у популяризацію кобзарства – унікального феномену українського народного мистецтва, освяченого Шевченковою поезією! Його незабутній образ і неповторна творчість завжди будуть з нами.

Кобзар Михайло Коваль, згадуючи товариша по цеху у переддень його 75-річчя, написав: «Ранувато покинув Володимир білий світ і свій почесний кобзарський пост на Тарасовій горі… Ми були добрими друзями і побратимами на «бандурницькій» ниві, хоч він був професіоналом, а я самоуком. Часто обмінювалися репертуаром, як народними піснями, так і власними творами. Я був радий, коли він став кобзарювати на Тарасовій горі після незабутнього Олексія Чуприни. Гадаю, що його ім’я та образ надовго закарбувався у пам’яті багатьох відвідувачів Чернечої гори»

Поділитися статтею

Івану Марчуку – 90

12 Травня, 2026

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК ЩИРО ВІТАЄ УКРАЇНСЬКОГО МИТЦЯ ІВАНА МАРЧУКА З ЮВІЛЕЙНИМ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Народжений у Тернополі, Залюблений у Канів, Визнаний у Світі До 90-річчя від дня народження лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, народного художника України, Почесного громадянина міста Канева – Івана Марчука Ім’я Івана Марчука є символом українського мистецтва у світі. Народжений на Тернопільщині, він зумів піднести національний живопис до рівня світового культурного явища, зберігши при цьому глибоку духовну прив’язаність до рідної землі. Художник, чиї твори експонувалися у багатьох країнах світу, а сам він увійшов до переліку «100 геніїв сучасності», усе життя залишається тонким і проникливим співцем неповторного українського краєвиду та подій української історії. Особливе місце у творчій долі митця посів Канів — місто духовного тяжіння української культури, освячене присутністю Тараса Шевченка. Саме з нашим містом пов’язана одна з важливих сторінок творчої біографії художника. У час, коли творчість Івана Марчука перебувала під негласною забороною радянської влади, у канівському музеї Тараса Шевченка, у 1982 році була організована його перша персональна виставка. Ця подія стала не лише вагомим мистецьким явищем, а й актом культурної сміливості та підтримки художника, чия творчість не вписувалася у рамки соцреалізму. Канів став одним із перших місць офіційного визнання митця в Україні, ще до його світової слави. Саме тут, на схилах над Дніпром, поблизу могили Кобзаря, художник створив низку пейзажів, у яких природа постає не просто зоровим образом, а живою матерією національної пам’яті. Канівські краєвиди у творчості Марчука сповнені особливої тиші, внутрішнього світла і філософської зосередженості. У них відчувається не лише захоплення красою дніпровських просторів, а й глибоке духовне переживання місця, яке для українців стало символом національного буття. Пейзажі, написані неподалік Тарасової Гори, демонструють характерну для митця манеру — складне мереживо мазків, що ніби тчуть живописне полотно з тисяч тонких ниток світла. Завдяки цій неповторній техніці авторського «пльонтанізму» природа у творах Марчука дихає, мерехтить і набуває майже космічного звучання. Художник не копіює реальність, він пропускає її через внутрішній духовний досвід, перетворюючи український краєвид на образ Вічності. Особливе місце серед творів, навіяних Каневом, посідає всесвітньо відома картина «Зійшов місяць над Дніпром» (1980, полотно, темпера, 69,5 х 89,5 см. Ж-281, Кн.-5368). У цьому полотні митець створив величний і водночас інтимний образ української ночі над Дніпром неподалік Канева. Сріблясте місячне світло, безмежний простір ріки, глибина неба і тиша канівських круч формують емоційний стан споглядання й духовного піднесення. Цей твір став не лише художнім образом природи, а й своєрідним зізнанням митця у любові до Канева – міста, де український ландшафт і національна пам’ять зливаються в єдине ціле. Для Івана Марчука Канів став місцем натхнення, простором духовного діалогу з Тарасом Шевченком, з українською історією та культурою. Саме тому його канівські роботи сприймаються як продовження великої традиції українського мистецтва, що поєднує природу, пам’ять і національну ідентичність. У Каневі народилася ідея створити власну «Шевченкіану». Під час творення картин художник застосував техніку «гризайлю», що дало можливість створити майже монохромні роботи, використавши однотонну гаму найтонших варіацій кольору, побудовану на віртуозному відчутті оптико-хроматичних можливостей. Лише окремі твори циклу є багатобарвними, але їх колорит дуже стриманий та шляхетно-вишуканий. Картини не лише ілюструють поетичні рядки Шевченкового «Кобзаря», а й відображають світобачення самого Івана Марчука, насамперед його історіософію. У 1994 році видавництво художньої літератури «Дніпро» у Києві надрукувало видання «Кобзаря» з митецьким доробком всесвітньо відомого художника, а сорок один оригінальний твір видатного Майстра, які стали основою фондової колекції Шевченківського національного заповідникапостійно експонуються на виставках у музеї Тараса Шевченка та музеях України. Сьогодні, у рік, коли українська спільнота відзначить 90-річчя митця, творчість Івана Марчука постає особливо вагомою для української культури. Вона переконує, що справжнє мистецтво народжується з любові до рідної землі, з духовного зв’язку з історією свого народу. Народжений на Тернопільщині, залюблений у Канів і визнаний у світі, Іван Марчук став одним із тих митців, через яких Україна промовляє до людства мовою високої культури та краси.