ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИТЦЯ

ВАСИЛЬ ЛОПАТА
«…Я ЙШОВ ДО «КОБЗАРЯ» ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ…»
Виставка мистецьких творів українського художника-графіка, живописця, письменника, громадського діяча, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993) Василя Лопати із фондової колекції Шевченківського національного заповідника продовжує мистецький проект «Із плеяди Шевченківських лауреатів», присвячений 65-річчю з часу заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка та 165-річчю смерті та поховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.
Народився митець 28 квітня 1941 року в селі Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині. Після закінчення загальноосвітньої школи вступив на навчання до Київського училища прикладного мистецтва. У 1970 році закінчив Київський державний художній інститут (клас професора Василя Касіяна), опісля продовжив навчання у творчих майстернях Академії мистецтв під керівництвом професора Михайла Дерегуса. З 1973 року Василь Лопата особливу увагу приділяв техніці гравюри, зокрема ліногравюрі.
У доробку українського митця – близько 700 графічних і малярських робіт, більше 30 персональних виставок, понад 65 проілюстрованих видань, художнє оформлення української гривні (1996), дизайн паспортів громадян України. Окрім творів образотворчого мистецтва, залишив і літературний спадок – книги «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005), «Кажу як на сповіді» (2011).
Одним із найвагоміших мистецьких звершень майстра можна вважати Шевченкового «Кобзаря», ілюстрованого ліногравюрами, що вийшли друком у 1992 та 1993 роках, основна частина яких стала цінним надбанням фондової колекції Шевченківського національного заповідника та постійно експонується на виставках у музеї Тараса Шевченка і поза його межами.
Перша виставка Василя Лопати «Поет книжкової графіки» була організована у музеї Тараса Шевченка ще у 1983 році, де було представлено більше трьохсот графічних творів художника. Наступна – «І оживе добра слава, слава України…» – у 2003 році за участі самого автора. Тоді на виставці була представлена серія його «Шевченкіани» та видання «Кобзаря». Розмаїття техніки, досконале володіння пластикою, монументальність, чітке опрацювання деталей, висока якість штрихування, зіставлення прямих і хвилястих ліній, чергування білих і кольорових полів різної інтенсивності – усе це неповторно вирізняє впевнений почерк майстра пензля і різця. Під час презентації виставки художник зауважив: «Велика відповідальність відкривати виставку у цьому святому місці. До «Кобзаря» я йшов усе життя. Це ім’я святе для мене, як і для кожного свідомого українця. Я багато зробив виставок у світі. І щоразу бачив, що Шевченківська тематика притягує людей, ім’я нашого славного Велета духу об’єднує їх. І надалі все нові й нові покоління йтимуть до Шевченка з новим баченням його поезії, зі своїм трактуванням його творів…».
Автори ідеї та проекту: Автори ідеї та проекту: В. Дзима, Ю. Задорожня, Ю. Кардаш, Г. Манжара, Л. Миколенко, Т. Чулкова. Музичний твір «Безтактова прелюдія in D» для клавесина (2018) композитора С. Леонтьєва.

Поділитися статтею

У КАНЕВІ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА «МУШЛІ З ЕПОХИ ДИНОЗАВРІВ – АМОНІТИ…» МИСТКИНІ ТА ЗАСНОВНИЦІ АМОНІУЗМУ ОЛЬГИ ШИНКАРЕНКО

4 Серпня, 2026

У Музеї народного декоративного мистецтва Шевченківського національного заповідника відкрилася виставка «Мушлі з епохи динозаврів — Амоніти...» української дизайнерки-художниці, колекціонерки та триразової рекордсменки України Ольги Шинкаренко. Яка діятиме до 20 серпня 2026 року та представить відвідувачам унікальний мистецький напрям — амоніузм, авторкою якого є мисткиня. (більше…)

У Шевченківському національному заповіднику відбулися ХXIV Затуливітрівські читання

31 Липня, 2026

У Шевченківському національному заповіднику (ШНЗ) відбулися ХXIV Затуливітрівські читання – традиційний культурно-мистецький захід, приурочений до вшанування пам’яті українського поета, публіциста й громадського діяча Володимира Затуливітра. (більше…)

УВАГА! ЕКСКЛЮЗИВНА ПОДІЯ! ВІДКРИТТЯ!

27 Липня, 2026

Музей Тараса Шевченка презентує ексклюзивний ретроспективний літопис, який раніше ніколи не експонувався для широкого загалу. Запрошуємо вас у захопливу мандрівку часом – на нову тиматичну виставку «ШЛЯХ ДО ТАРАСОВОЇ ГОРИ: СТУДЕНТСЬКИЙ КАНІВ 40-60-Х РР. ХХ СТ.». Цей проєкт – рідкісна можливість побачити місто та його головну святиню очима покоління, яке відбудовувало та творило післявоєнну історію нашого краю. Багатьох канівців та гостей міста і сьогодні захоплює неймовірна краса канівських гір понад Дніпром. Ці живописні ландшафти чарують кожного, хто піднімається на Тарасову Гору до Могили Кобзаря. Звідси відкриваються неповторні краєвиди, які у свій час надихнули Тараса Шевченка на створення безсмертних поетичних та художніх шедеврів. Під час проведення екскурсій науковці музею, цитуючи безсмертні поетичні рядки, звертають увагу гостей на твори митців, які на початку ХХ століття творили живописний літопис Канева. На жаль, художніх полотен того часу із зображенням цього сакрального місця збереглося не так і багато. Однак у 40-рр. ХХ століття, з ініціативи видатних українських майстрів пензля – викладачів Київського художнього інституту – у Каневі, неподалік Тарасової Гори, було побудовано літню навчально-творчу базу для студентських пленерів. Відтоді наше місто стало джерелом натхнення для багатьох творчих особистостей, які свої мистецькі рефлексії відтворювали на папері чи полотні. Потрапивши у Канів, студенти-першокурсники надовго залишали інститутські майстерні й переходили до безпосередньої роботи з натури. Їхніми навчальними аудиторіями ставали береги Дніпра, канівські кручі, міські вулиці, старі будинки, подвір’я та околиці Тарасової Гори. На етюдах, рисунках і живописних полотнах постає Канів середини ХХ століття – тихий, неквапливий, ще не змінений масштабною пізнішою сучасною забудовою. На цих камерних творах відкриваються широкі дніпровські краєвиди, човни біля берега, зелені схили, українські хати та портрети знайомих багатьом сучасникам канівців. Це були не лише студентські вправи з кольору, світла й композиції, а й своєрідні художні документи тієї епохи. Особливої цінності цій виставці надає те, що більшість її учасників згодом стали відомими художниками, визначними представниками українського образотворчого мистецтва. Однак у роботах того періоду, представлених на виставці, вони ще тільки шукають власну художню мову, експериментують, помиляються і вчаться бачити світ. Виставка дає можливість простежити, як із перших студентських етюдів поступово народжувався індивідуальний почерк майбутніх митців, а Канів і Тарасова Гора ставали важливою частиною їхнього професійного та духовного становлення. Для молодих митців шлях до української святині був значно більшим, ніж просто навчальна практика. Це було духовне сходження, зустріч із джерелами національної культури, усвідомлення відповідальності художника перед власним народом. Саме тут формувалися світогляд, громадянська позиція та творче покликання майбутніх корифеїв вітчизняного мистецтва. Тож запрошуємо поглянути на минуле Канева очима колишніх студентів. У представлених на виставці етюдах і рисунках ще немає урочистої завершеності зрілих полотен. Натомість є щирість першого натхнення, творчого відкриття, захоплення величчю Дніпрових круч, мовчазною красою Тарасової Гори. В ескізах оживають старі канівські вулиці, білі хати, човни на пристані, тихі сади й люди, які жили поруч із святинею українського духу. Запрошуємо вас відчути подих тієї неповторної епохи та відкрити свій власний шлях до Тарасової Гори крізь чисте світло студентського живопису.