Перший народний музей «Тарасова Світлиця»

Вперше така хата на народні кошти була збудована на Тарасовій горі у 1884 році одночасно із завершенням впорядкування Шевченкової могили, коли 1 серпня на ній був встановлений чавунний пам`ятник-хрест, виготовлений на заводі Термена в м.Києві.

Стояла ця хатина поблизу поетової могили. В одній її половині жив Іван Олексійович Ядловський (1846 – 1933 рр.), котрий півстоліття вірно охороняв Шевченкову могилу. Після смерті був похований на території заповідника.

В другій половині – викладач Канівського докласового училища Василь Степанович Гнилосиров (1836 – 1900 рр.), разом з членами Київської Старої Громади створив так звану Тарасову світлицю, перший народний музей поета. Спершу він був дуже скромний і мав лише декілька експонатів. Згодом люди заквітчали його рушниками, плахтами, квітами, вінками.

У 1888 році відомий художник І.Ю. Рєпін на замовлення старогромадівців для Тарасової світлиці виконав портрет Тараса Шевченка. Цього ж року канівський нотаріус Захарій Краковецький зі своєю родиною дарує сюди ікону Нерукотворного Спаса з дарчим написом.

У 1897 році у першому народному музеї Кобзаря з’являється Книга вражень для відвідувачів. Її появі ми завдячуємо В.С. Гнилосирову. Спершу він сам робив записи про поетових шанувальників, які приходили до його могили. А потім вирішив замовити спеціальну Книгу, до якої відвідувачі могли б робити записи самі. У 1893 році така Книга була виготовлена, та, на жаль, зявилася вона в Тарасовій світлиці лише через 4 роки. Покласти її раніше не дозволяла місцева влада.

Коли в 30-х роках минулого століття почалося будівництво сучасного музею, хатину розібрали. І як не намагалися працівники музею відтворити хоча б інтер’єр Тарасової світлиці – все було марно.

І нарешті, у звязку з підготовкою до 175-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, Рада Міністрів України приймає у 1987 році постанову «Про додаткові заходи щодо благоустрою памятних місць, повязаних з життям і діяльністю Т.Г.Шевченка». Один із її пунктів передбачив відновлення на території Шевченківського заповідника першого народного музею Кобзаря – Тарасової світлиці. Над проектом відновлення хати працювала група архітекторів Київського науково-дослідного інституту архітектури під керівництвом доктора архітектури Ю.Ф. Хохла. Кошти на будівництво дало Республіканське Товариство охорони памяток історії та культури, очолюване тоді академіком П.Т. Троньком.

Поставити хату на тому місці, де вона колись стояла, було вже неможливим. Тому й було вирішено відновити її за сучасним музеєм, неподалік від могили І.О.Ядловського.

Урочисте її відкриття відбулося 3 серпня 1991 року.

Все в хатині, як і колись. В одній половині – Тарасова світлиця. Експозиція в ній відновлена після 1912 року: до наших днів зберігся вінок, який займає видне місце в Тарасовій світлиці. Він був привезений на могилу Кобзаря актором Московського художнього театру Г. Бурджаловим у 1912 році.
Поруч на стіні – портрет Т.Г.Шевченка, копія роботи І.Рєпіна. В кутку, на стіні – картина невідомого художника початку ХХ ст. «Ікона святого Тарасія», на якій зображений Тарас Шевченко в образі святого. Відомо, що така картина була в Тарасовій світлиці. Копію виконав О.Максименко з м. Києва. Прикрашена ця картина багато вишитим рушником. У свій час такий рушник для першого народного музею поета в Каневі вишила відома українська поетеса Леся Українка разом з донькою українського бібліографа, критика та фольклориста М. Комарова – Маргаритою. Оскільки Лесин рушник зберігається в Національному музеї Т.Г.Шевченка в м. Києві, для Тарасової світлиці його відтворила канівська майстрині Г.А. Бондаренко. Вона ж за документальною фотографією відтворила ще 2 пам`ятні рушники, які тут представлені. Решту вишитих та тканих кролевецьких рушників з колишньої Тарасової світлиці подарували сюди родичі Івана Олексійовича.

Справа на стіні – картина художника Д.І. Безперчого «Бандурист», копія О.Максименка.

На столі – Книга вражень та «Кобзар» Т.Г.Шевченка.

Біля вікна стоїть національний музичний інструмент українського народу – бандура, подібна до тієї, що завжди тут була. Її зробив учень відомого кобзаря Г. Ткаченка – М. Будник з м. Києва. В другій половині – відновлено кімнату, в якій жив охоронець Шевченкової могили.

У її відтворенні велику допомогу надали родичі Івана Олексійовича. Вони передали сюди цілий ряд меморіальних речей: мідний кухоль, лампадку, одяг бабусі Мелашки (дружини І. Ядловського), круглий стільчик, на якому колись Іван Олексійович вирізував дерев`яні ложечки і дарував людям.

Поширити