Канівські гори хочуть внести до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Першим в Україні змішаним об’єктом під захистом ЮНЕСКО, тобто таким, що захищає як природну, так і культурну спадщину, можуть стати Канівські гори.
Їх унікальність та відповідність низці критеріїв Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини було підтверджено під час наукової дискусії, яка відбулася днями на Тарасовій горі у Каневі.
“Гори мої високії, не так і високі, як хороші, хорошії, блакитні здалека, з Переяслава старого…” – писав про них Тарас Шевченко. А згодом обрав місцем свого спочинку. Дійсно ці відносно невисокі пагорби через глибоке розчленування ярами й балками та стрімкі береги справляють з відстані враження потужної гірської системи. Вчені називають їх Канівськими дислокаціями і вважають світовим геологічним феноменом. Тут можна наочно вивчати геологічне минуле Землі, що в інших районах планети недоступно без глибоких свердловин. Про це говорили науковці Інституту географії НАН України. Зокрема, необхідність надати Канівським горам найвищий статус захисту підтвердив патріарх української географічної науки академік Леонід Руденко.
Ініціювали наукову дискусію три місцевих заповідники: Шевченківський Національний, Канівський природний та Державний історико-культурний заповідник “Трахтемирів”. Це продовження роботи, розпочатої ще 1989 року, коли Тарасову гору і могилу Шевченка було включено до попереднього Списку всесвітньої спадщини. Далі справа не рушила з місця – експерти вважають, що специфіка Канівських гір як комплексної пам’ятки вимагає ширшого підходу. Звісно, значущість Канівських гір як Меморіалу Кобзаря є визначальною, але вона об’єднує всі інші чинники. Про це вела мову гендиректор Шевченківського заповідника Валентина Коваленко. Учасники зустрічі підкреслили, що саме особливості ландшафту цієї території стали причиною його активного заселення: поєднання лісу та степу, глибоких ярів з джерелами питної води, надзаплавних терас та великої ріки були в усі епохи зручними для будівництва житла, харчування, захисту від загарбників, обміну та пересування. Це визначило неперервність заселення цієї території протягом 10 тисяч років і більше. Ландшафт Канівських гір має бути визнаний як історичний, саме він є головним предметом збереження.
У межах Канівських гір чимало етапних об’єктів для української історії – Канів, Трахтемирів, літописні Родень та Заруб. Але найбільш відома в світі Межиріцька палеолітична стоянка. Таких об’єктів у світі одиниці, зазначив її дослідник, кандидат історичних наук Павло Шидловський. Втім, нинішній рівень її охорони ніяк не відповідає такому статусу.
Учасники дискусії назвали чимало перепон на шляху внесення Канівських гір до Списку всесвітньої спадщини. Передусім у всієї цієї території має бути один відповідальний розпорядник. Світовий досвід зазвичай визначає таким Національний природний парк. Але протидія місцевого рівня понад 10 років унеможливлює його створення. Відтак, деградує потужна екосистема Канівських гір, важлива для Східної Європи. Цьому сприяє ведення екстенсивного сільського господарства та активна лісозаготівля. Страждають і численні археологічні пам’ятки, землі під якими активно приватизуються. Найбільшою загрозою для Канівських гір є плановане будівництво Канівської ГАЕС.
У резолюції наукової дискусії підкреслено, що Канівські гори відповідають двом природним та трьом культурним критеріям внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тепер треба братися за розробку номінаційного досьє, і тут потрібна допомога центральної виконавчої влади. Нагальність цієї справи очевидна: російська військова та ідеологічна агресія проти України показала недостатність представлення значущої культурної та природної спадщини України у світовому контексті, а катастрофічні втрати площ природно-заповідного фонду та екосистем вимагають компенсаційних заходів.
Інформація з офіційного друкованого видання, газети Верховної Ради України “Голос України“
