Новини

Удосконалення механізмів евакуації музеїв

9 Серпня, 2022

Міністерство культури та інформаційної політики України ініціює вдосконалення чинного законодавства у частині здійснення евакуації культурних цінностей під час воєнного стану. Про це розповів Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в інтерв’ю «Суспільному» під час телемарафону «Єдині Новини». Міністр зазначив, що одним із відповідальних за планування евакуації культурних цінностей є МКІП. При цьому, згідно з чинним законодавством, організація проведення евакуації та підготовка районів для їх розміщення та зберігання покладаються на місцеві держадміністрації, органи місцевого самоврядування та керівників закладів культури. «В Україні близько 2000 музеїв. Безпосередньо МКІП підпорядковані лише 26 музеїв та заповідників, тобто трохи більше 1%. Всі інші підпорядковані місцевим органам влади. Щоб здійснити евакуацію, потрібен не тільки наказ МКІП, але й взаємодія з місцевими органами влади та відсутність спротиву директорів музеїв, що ми часто бачили в регіонах, наближених до лінії фронту і не тільки», – пояснив Олександр Ткаченко. Попри поширення інформації про можливе російське вторгнення в Україну, ніхто не міг сказати напевне, коли це станеться і чи станеться взагалі. Водночас там, де вдалося скоординувати зусилля місцевих органів влади, музейників та Міністерства, було евакуйовано тисячі експонатів. «Для того, щоб організувати виїзд, потрібно спакувати ці речі, крім наказу Міністерства, потрібна співпраця з місцевими органами влади, транспортування тощо. Зробити це за 3-4 дні фізично неможливо. Ми будемо вносити на уряд пропозиції щодо удосконалення проведення такого роду робіт, тому що всі закони, прийняті  до війни, не враховували тих обставин, в яких зараз доводиться діяти», – зазначив Міністр.  

Читати далі

Воєнні злочини росії проти українських об’єктів культурної спадщини та закладів культури

3 Серпня, 2022

Станом на 30 липня 2022 року Міністерство культури та інформаційної політики зафіксувало вже 450 епізодів воєнних злочинів росії проти української культурної спадщини. Тож нині внаслідок обстрілів окупантів зазнали руйнацій і пошкоджень вже 135 об’єктів культурної спадщини. Зокрема, це 23 пам’ятки національного значення, 105 пам’яток місцевого значення, 108 об’єктів цінної історичної забудови та 7 щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Внаслідок дій окупантів були знищені або постраждали 346 мистецьких об’єктів та закладів культури. На жаль, 14 об’єктів на Донеччині, Київщині, Сумщині та Чернігівщині зазнали повного знищення. Зокрема, це:   Дім молитви христян-євангелістів у м. Торецьк, Донецької обл. (релігійна споруда), Всесвяцький православний скит Святогірської лаври у с. Тетянівка, Донецької обл. (релігійна споруда), Пам’ятник митрополиту Ігнатію Маріупольському у Маріуполі, Донецької обл. (меморіальний пам’ятник), Бібліотека православної церкви св. Петра Могили у Маріуполі, Донецької обл. (бібліотечне зібрання), Музей історії та археології Маріупольського державного університету у Маріуполі, Донецької обл. (музейне зібрання), Пам'ятник гетьману Петру Сагайдачному в смт Мангуш, Донецької обл. (меморіальний пам’ятник), Пам'ятник загиблим воїнам АТО в смт Мангуш, Донецької обл. (меморіальний пам’ятник), Георгіївська православна церква у с. Заворичі, Київської обл. (щойновиявлений об’єкт культурної спадщини та релігійна споруда), Вознесенська православна церква у с. Лук’янівка, Київської обл. (щойновиявлений об’єкт культурної спадщини та релігійна споруда), Пам’ятник землякам, загиблим у зоні АТО/ООС у смт Бородянка, Київської обл. (меморіальний пам’ятник), Сільська бібліотека у с. Підгайне, Київської обл. (бібліотечна будівля та зібрання), Краєзнавчий музей у смт Іванків, Київської обл. (музейна будівля та зібрання), Старовинна залізнична станція у м. Охтирка, Сумської обл. (об’єкт цінної історичної забудови), Старовинна паркова альтанка у Чернігові (об’єкт цінної історичної забудови).   «Ці цифри, на жаль, не є фінальними і списки пошкоджених релігійних споруд фахівці продовжують уточнювати. Наразі ще близько 50 епізодів перебувають на перевірці», – сказала заступниця Міністра культури та інформаційної політики Катерина Чуєва. Допомагайте також фіксувати злочини рф на національній платформі: https://culturecrimes.mkip.gov.ua/. Нагадаємо, руйнування об’єктів культурної спадщини – воєнний злочин за Гаазькою конвенцією 1954 року.  

Читати далі

ХХ Затуливітрівські читання

29 Липня, 2022

Я – вже земля. А вам ще треба неба…                                   В. Затуливітер   Сьогодні у конференц-залі музею Тараса Шевченка відбулися ювілейні 20-ті Затуливітрівські читання. Екскурс у життєвий і творчий шлях поета, читання власної поезії поетом Василем Солов'єм, спогади про зустрічі з Володимиром Затуливітром та музичний твір гурту «Татхагата» «Мелодія» від голови Товариства Творчих ініціатив «Бучак» Кирила Бородіна (скрипка), спогади головного редактора газети «Слово» Олександра Сопронюка про день поховання поета, нагородження учасників читань грамотами від Благодійного Фонду Володимира Затуливітра «Просвіта» - короткий перелік подій сьогоднішнього заходу. А ще був дарунок музею Тараса Шевченка від канівської поетеси Віри Носенко - рушник, який почала вишивати ще берегиня творчої спадщина поета Любов Снісар, а закінчувала його дошивати вже саме пані Віра. Також в.о.генерального директора Валентиною Коваленко було запропоновано і підтримано учасниками читань заснування літературної премії імені В.Затуливітра. Продовжився захід у с.Бучаку біля могили Володимира Затуливітра.

Читати далі

Круглий стіл до Дня Української Державності

ДЕРЖАВНІСТЬ проявляється в усьому: в прямому розумінні слова ДЕРЖАВА, у праві нації на незалежність, у міжнародному визнанні держави. Україна як держава виборює своє право на ідентичність. Особливого значення набуває очищення публічного простору від символів імперськості та комуністичного тоталітарного режиму. Обговорення важливої теми відбулося сьогодні під час круглого столу у конференц-залі музею Тараса Шевченка. Микола ТОМЕНКО, громадський діяч, Сергій ГАЛЬЧЕНКО, український літературознавець, Юрій Гамалій, громадський активіст Канева, Яків Прогнімак, засновник ГО «Фонд розвитку «Шевченків край», поділилися своїми баченнями вирішення даної проблеми. Говорили про «подвійне» громадянство, про розмежування «зайвого» та «важливого» при подоланні наслідків русифікації, про відродження української державності. Громадські діячі Канева підняли тему «дегайдаризації» міста, заборону діяльності Української Православної Церкви (Успенський собор), дерусифікації та декомунізації вулиць міста. В онлайн-режимі до обговорення теми приєдналися Володимир СЕРГІЙЧУК, український історик, та Іван ГРИЦЕНКО, директор навчально-наукового інституту неперервної освіти і туризму Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Читати далі

З Днем Української Державності

27 Липня, 2022

Слава Україні! Героям слава!   Дорогі співвітчизники, щирцеві українці і українки, захисники і захисниці нашої славної держави! Вас вітає Тарасова Гора і заклично промовляє Шевченковим словом – «Борітеся – поборете»!   Зачин щодо відзначення Дня Української Державності покликаний глибше утверджувати наративи витокової тисячолітньої української історії, що розвинула пагілля з животворчого кореня Київської Русі у зміцнілу європейську державу – Україну, чиєю мужністю, свободолюбністю, національними і загальнолюдськими цінностями сьогодні в російсько-українській війні захоплюється весь світ. Відзначення Дня Української Державності все переконливіше заперечуватиме міфи російської федерації щодо буцім її спадкоємництва на державне і духовне начало нашої материзни. Об’єднувальна сила любові до своєї землі вкотре демонструє світові, що Україна – нація самобутня, з глибокою культурою, добротворчою ментальною основою,високою самоорганізацією, і її геноцид з боку московії означає прагнення ворога знищити той тисячолітній державотворчий досвід українців і встановити неподільне право на Київську Русь. Цей День Української Державності, за Шевченком, буде утверджувати зв’язок поколінь українців – «і мертвих, і живих, і ненарожденних», аби незнищенною, безперервною була пам’ять нашого РОДУ. Працюймо разом на перемогу, оскільки сьогодні - це найважливіше національне завдання. І ми його гідно виконуємо. Наші пращури підтримують нас у цій боротьбі – БУТИ. І ми Є. І БУДЕМО!      

В. о. генерального директора

Шевченківського національного заповідника

Валентина Коваленко

Читати далі

Наукове засідання до Дня Конституції України

28 Червня, 2022

"Найкраща Конституція для українців - це та, яку знають усі, яку вивчають усі, яку шанують усі", - такою формулою - баченням Конституції у цей символічний день резюмував свій потужний онлайн-виступ на науковому засіданні на Тарасовій Горі відомий громадський діяч, автор навчального посібника "Україна: історія Конституції" Микола Томенко. Змістовно і живо розповіла про роль шістдесятників у боротьбі за українську мову завідувачка відділу наукових досліджень Людмила Чорна. А про Тарасову Гору в контексті творення конституції цікаво згадав, провівши історичні паралелі, Костянтин Андрієнко, представник "канівської культури". Згадала про свої емоції-переживання після щойно проголосованого у ВРУ Закону ( саме тоді була у Києві на курсах українознавства як учитель року-96) і Валентина Коваленко, в.о генерального директора Заповідника. Щемно і вдячно згадували В. Чорновола та М. Сироту, інших справжніх українців, що виборювали нашу державність. А сьогодні - разом пришвидшуємо перемогу над ворожою навалою, що всечасно намагалася і намагається наш Закон "повернути як дишло" у бік русифікації. Слава Україні! Героям слава!
 

Читати далі

Шевченківськму меморіалу в Каневі – 83

18 Червня, 2022

18 червня 1939 року було урочисто відкрито музей Тараса Шевченка  та пам'ятник на його могилі. Формування сучасного меморіального комплексу на Тарасовій Горі розпочинає свою історію у 1931 р. урядовою постановою «Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Тараса Шевченка», виданою на додаток до постанови 1925 р. «Про оголошення території могили Т. Шевченка державним заповідником». Документом було передбачено перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок:   «…1) спорудити на могилі Т. Г. Шевченка новий пам’ятник; 2) збудувати на території заповідника, поблизу могили, будинок ім. Т. Г. Шевченка і в ньому влаштувати музей-пам’ятник, збірку картин, що відображають типаж та події з окремих творів Шевченка, книгозбірню та читальню, аудиторію для лекцій та кіноустановку, а також само збудувати та устаткувати готель для екскурсантів-відвідувачів; 3) не порушуючи природного стану та вигляду гори, що є територією могили Т. Г. Шевченка, провадити подальше її впорядкування…». У 1933 р. спеціально призначена комісія від Облнауки визначила ділянку та обсяг будівництва і затвердила основну концепцію подальшого розвитку заповідника. Виходили з того, що оформлення Тарасової гори (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження) потрібно вирішувати в комплексі єдиним архітектурним проектом, центральним місцем оформлення гори стають могила і пам’ятник, а всі інші архітектурні точки мають органічно пов’язуватися з ними. Основною вимогою було збереження історично-природного образу місцевості, характеру гори та рослинності на ній; музей і пам’ятник повинні добре проглядатись з боку Дніпра, а всі господарські споруди та кіномайданчик розмістити на території біля готелю, щоб не «перетворити Тарасову гору на місце розваг». У пояснюючій записці до проекту наголошувалося, що за своїм характером «оформлення могили Шевченка з пам’ятником і меморіальним музеєм є винятковим явищем культурного значення». Складання проєкту доручили відомому митцю, професору Василю Кричевському(1873-1952), який залучив до роботи свого талановитого учня Петра Костирка (1897-1982). Глибоко вивчивши творчість Тараса Шевченка, усвідомлюючи його значення в історії українського національного відродження, митці спроєктували музей, що в єдності архітектурного та художнього рішення не лише розкрив велич генія і засади його творчості, а й став безпрецедентним випадком музейного будівництва у довоєнній Україні. В основу проєкту майбутнього музею було покладено образ селянської хати, під стріхою якої виростав і Тарас Шевченко: високий дах, значний виступ карнизу по всьому периметру будинку (піддашшя), стилізований під призьбу гранітний цоколь музею. Інтер'єри музею поєднували в собі враження архітекторів від палацових комплексів та найкращих досягнень традиційного українського житла, де простір світлиці формує урочисту атмосферу цивільного храму. 11 березня 1934 р. відбулися урочисті закладини музею-пам’ятника Т. Г. Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження. Будівництво відбувалося у надзвичайно складній економічно-політичній ситуації. Спочатку роботи велись активно, але в наступні роки було внесено суттєві зміни до первісного задуму авторів, зумовлені обставинами як економічного (брак коштів, досвіду будівництва музеїв і нестача якісних будівельних матеріалів), так і політичного характеру (політика деукраїнізації, політичні репресії проти української інтелігенції 1930-х рр.). Це призвело до спрощення проєкту, зниження архітектурної виразності та експлуатаційних характеристик споруди. Проте, навіть у такому стані своєї архітектурної та будівельної незавершеності будинок музею своїм інноваціями справляв сильне враження та відразу ж увійшов до підручників та архітектурних енциклопедій як зразок українського модернізму:  «… двоповерхова будівля у плані асиметрична, головний вхід акцентовано шести пілястровим портиком із трикутним фронтоном. Стіни фасадів мають вертикальний розвиток композиції та розчленовані лопатками на всю висоту, створюючи площинне обрамлення віконних прорізів. Домінантою вхідної групи є двосвітній вестибюль, просторову легкість якому придають стрункі квадратні колони з канелюрами на два поверхи, які підтримують кесоновану стелю, розписану мальовничими розетками; парадні тримаршеві розпашні сходи з великими вітражними вікнами з багатим рослинним орнаментом ведуть на другий поверх; музейне обладнання (щити, стільці, лави, столи, гардини, килими, горщики для квітів) теж з мотивами народної творчості в основі...». До 1937 р. було практично завершено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке хоч і не повністю відповідало задумам авторів, але все ж архітекторам таки вдалося відстояти у художньому проєкті елементи національного колориту. А стилістика архітектурної частини зовнішньої та внутрішньої оздоб музею були в цілковитій гармонії із довкіллям Тарасової Гори і Дніпра, адже їх ідеї ґрунтувались на тому, що оформлення меморіалу (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження) потрібно вирішувати «єдиним архітектурним проєктом, щоб зберегти історично-природний образ місцевості, характер гори та рослинність на ній». Історія встановлення нового пам’ятника на могилі Кобзаря була не менш складною, суперечливою і відображала ідеологічну боротьбу, що точилась у суспільстві та мистецтві. Після проведення низки конкурсів, 5 лютого 1939 р., Рада Народних Комісарів врешті прийняла постанову про будівництво нового пам'ятника на могилі Тараса Шевченка, використавши для цього фігуру поета у повний зріст, відлиту у бронзі (ск. М. Манізер)  на постаменті з гранітних блоків темно-сірого кольору. 18 червня 1939 р., в присутності 40 тисяч шанувальників Тараса  Шевченка, було урочисто відкрито музей і новий пам’ятник на його могилі… Складну історію створення Меморіалу у тяжкі роки  репресій і голодомору вдалося розкрити, зокрема, завдяки численним документам (креслення, пояснювальні записки до проекту, протоколи виробничих нарад, листи, телеграми, ескізи, фрагменти орнаментів зовнішнього та внутрішнього художнього оформлення музею, фотографії, вирізки з періодики тощо) з архіву Петра Костирка, переданого до музею у 1980-х рр., а також значній частині матеріалів унікальної  колекції родини Кричевських, серед яких – ескізи проектів зовнішнього та внутрішнього оформлення музею Тараса Шевченка біля його могили, виконані Василем Кричевським у 1933-1936-х рр., що потрапили до музейної колекції з 1991-2003 рр. Вони стали основою для створення науково-проєктної документації в ході  ремонтно-реставраційних робіт (2003-2010 рр.). Тоді було підсилено фундаменти будівлі, міжвіконні простінки та колони; замінено дерев’яні перекриття на залізобетонні; виготовлено металоконструкцію даху, здійснено його покриття керамічною черепицею; змонтовано систему опалення, вентиляції і кондиціонування. Корисна площа музею збільшилася майже вдвічі за рахунок побудованих підземних споруд, де розміщено сучасні фондові приміщення та виставкові зали, інші об’єкти інфраструктури. В той же час, на завершальному етапі робіт (2010 р.), призначеними владою архітекторами було необґрунтовано проігноровано національні риси художнього образу музею в оформленні інтер’єрів, фасадів будівлі та експозиції, що значно збіднило і будинок музею, і експозицію. У 2015-2017 роках здійснено (частково) роботи з повернення національного образу музейній будівлі.  Плекаємо надію, що після Перемоги все ж вдасться відновити художні розписи в експозиційних залах та орнаменти на колонах і стелях, здійснити  оформлення фасаду будинку майоліковим орнаментом згідно із первинним задумом талановитих зодчих Василя Кричевського та Петра Костирка. З часу відкриття сучасного Шевченківського Меморіалу змінювався образ Тарасової Гори, створювалися нові музейні експозиції. Але незмінною залишалась традиція збереження в усій красі та величі національної Святині. І сьогодні, особливо у цей надскладний для України час, пріоритетними завданням хранителів Меморіалу є захист духовної вершини Українського народу, її історико-культурних та природних ландшафтів як формотворчих складових національної ідеї, світогляду української нації, що значною мірою викристалізовуються під знаком феномену Тараса Шевченка.

Читати далі

Національна платформа культурної спадщини України

16 Червня, 2022

Міністерством культури та інформаційної політики вже зафіксовано понад 380 випадків руйнування або пошкодження російськими окупантами пам’яток культурної спадщини на території України. Очевидно, що зараз і у майбутньому наша держава буде перебувати під постійною загрозою, тому потрібно побудувати абсолютно нову екосистему культурної спадщини в Україні. Крім того, наша країна чітко рухається до Європейського Союзу, тому наша законодавча та ІТ-інфраструктура мають відповідати стандартам ЄС. Загалом онлайн реєстр взаємодіятиме з іншими значними реєстрами, що відповідають за відновлення та виключають корупційні схеми. Також важливий проєкт, над яким наразі працює МКІП — це оцифрування музейного фонду України. Нині в Україні понад 12 мільйонів музейних цінностей. Найголовніша проблематика полягає в тому, що всі облікові картки музеїв зберігаються у самих музеях у паперовому вигляді. У результаті створенняцифрової платформи управління національною спадщиною Україна матиме: 100% задекларованих об'єктів нерухомої культурної спадщини; реєстр на 100% доступний для онлайн-інтеграції з E-Construction; реєстр на 100% доступний для громадян; на 100% прозорі процеси; 100% адміністративних послуг, доступних онлайн; реєстр на 100% інтероперабельний з іншими державними реєстрами. Реалізовувати проєкти щодо збереження культурної спадщини України допомагає міжнародна спільнота. Міжнародні партнери пропонують не тільки фінансову допомогу, а й консультують та діляться власним досвідом.  

Читати далі

«Спасибі, тобі, мій друже-брате, за твої великі клопоти…»

10 Червня, 2022

11 червня 2022 року минає 130 років від дня смерті Варфоломія Григоровича Шевченка. Троюрідний брат та свояк Тараса Шевченка став знаковою постаттю не лише у житті поета, а відіграв важливу роль у збереженні поетової усипальниці у Каневі,  історія якої  у ХІХ столітті була нелегкою і майже трагічною. Могилу  вдалося зберегти, дякуючи зусиллям друзів поета, представників української інтелігенції і простого народу, для якого Тарас Шевченко став Батьком, а його могила  – Святинею. До вірних охоронців Кобзаревої усипальниці належить і Варфоломій  Шевченко, до якого Тарас  звертався так тепло і щиро «друже-брате», довіряючи йому свої найпотаємніші мрії і плани. В часописі «Основа» за 1862 рік український письменник Пантелеймон Куліш надрукував дві поезії, присвячені Варфоломієві Шевченку, зазначаючи, що «Варфоломій Шевченко така людина, що нею можна похвалитись перед усіма земляками». [caption id="attachment_2549" align="aligncenter" width="198"] Варфоломій Григорович Шевченко[/caption] Народився Варфоломій Шевченко у Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії 10 червня 1821 року. Хлопець ріс кмітливим, роботящим, вільно володів українською, російською та польською мовами. З Тарасом Шевченком були братами в третіх. Заочне знайомство з Тарасом розпочалося тоді, коли Варфоломій на прохання старшого Тарасового брата Микити почав відповідати на листи поета, що надходили з Петербургу. Тарас Шевченко надіслав Варфоломієві видання «Гайдамаків» (1842) з дарчим написом: «Братові Варфоломею Шевченку на завічну знаємість». Вперше брати зустрілися у 1844 році, друга зустріч відбулася у 1845 році. Після арешту поета їхні зв’язки перервалися. У 1851 році Варфоломій Шевченко став єлисаветградським купцем III гільдії,  зумівши викупитися і отримати вольную для себе і усієї своєї сім’ї. У 1857 році В.Г. Шевченко оселився з родиною у Корсуні, спочатку обіймючи посаду помічника управителя маєтку князя Лопухіна, а згодом і управителя. Після заслання, приїхавши  в Україну, Тарас Шевченко вирішив купити собі наділ землі, збудувати хату і вже ніколи не покидати батьківщину. У справі купівлі землі допомагав йому Варфоломій Шевченко, у якого в цей час у Корсуні, гостював поет. Наділ землі знайшли на одній із дніпрових гір – Мотовиловщині, який належав поміщикові Парчевському.  Арешт Тараса Шевченка порушив усі плани. Поет вимушений був скоритися обставинам, що склалися, і залишити Україну. Справу купівлі землі він повністю покладає на Варфоломія Шевченка. Нелегкою була справа купівлі землі для Тараса. Не владнавши її з канівськими поміщиками, Варфоломій Григорович зупиняється на мальовничій місцевості в околицях Канева – Монастирок, а саме на горі Чернечій, бо ця земля була у власності Канівської міської думи. Улітку 1860 року поет надсилає Варфоломієві Григоровичу проект і план хати, яку хоче побудувати, і навіть 1000 карбованців грошей. Та і ця земля не була придбана, бо 10 березня 1861 року Тарас Шевченко завершив свій земний шлях. [caption id="attachment_2550" align="aligncenter" width="300"] Родина В.Г.Шевченка(ліворуч) на похороні поета в Києві[/caption] Варфоломій Григорович  першим радить петербурзькій громаді перевезти домовину з тілом Тараса Шевченка в Україну і поховати у Каневі на Чернечій горі. Разом із своєю родиною зустрічав він домовину поета  у Києві у травні 1861 року, був також на похороні у Каневі. На прохання Григорія Честахівського, який супроводжував домовину поета із Петербурга, Варфоломій вказав місце для поховання  Тараса Шевченка на Чернечій горі. Майже тридцять літ він опікувався могилою поета, усвідомлюючи свій християнський обов’язок перед покійним. Тричі: у 1863, 1867, 1883-1884 роках з ініціативи В.Г. Шевченка проводилися роботи по впорядкуванню могили поета у Каневі. У 1884 році на могилі Тараса запанував величний чавунний хрест, замовлений на заводі Термена шанувальником поета, меценатом Василем Тарновським-молодшим, проєкт якого належав академіку Віктору Сичугову. На кошти, зібрані громадою, поруч з могилою була збудована хата-сторожка. В одній кімнаті хати поселився канівський міщанин Іван Олексійович Ядловський з родиною, а в іншій –  було створено музейну кімнату, присвячену пам’яті Тараса Шевченка – «Тарасову світлицю». Кожного року Варфоломій Григорович приїздив до Канева, щоразу замовляючи в соборі службу «за чисту поетову душу». Щоб зберегти могилу поета, від 1869 року він тримав  в оренді півдесятини землі, виплачуючи міській думі  щорічно 2 карбованці сріблом. А 17 листопада 1891 року за 100 карбованців сріблом придбав цю землю. Усю суму Варфоломій Григорович мав сплатити протягом 1892 року. Він не просто придбав цю землю, а вирішив подарувати її місту Каневу разом із рахунком у банку на 3000 карбованців сріблом, щоб на проценти з того капіталу місто утримувало могилу. Однією з умов дарчої була заборона, будь-що будувати на горі і щоб « ніколи до віку тієї землі місто Канів не займало ні під гробовище, ні під що інше». [caption id="attachment_2551" align="aligncenter" width="215"] В.Г.Шевченко з онукою Олександрою Велігорською[/caption] Помер Варфоломій Шевченко 11 червня 1892 року, «як святий, у день свого ангела»  –   написав у листі його син Андрій. Варфоломій Григорович Шевченко був похований на цвинтарі села Буряківка поблизу Чорнобиля, нині це Чорнобильська зона відчуження. На жаль, могила його втрачена. Від 2012 року стало  доброю традицією у Шевченківському національному заповіднику  проводити заходи по вшануванню пам’яті В.Г. Шевченка за участю гостей із Києва, Черкас, Шевченкового, Богуслава, Мошен, Ржищева. Ім’я Варфоломія Григоровича Шевченка навічно вписане у літопис української Святині, його подвиг у справі  її збереження буде служити взірцем для майбутніх поколінь свідомих українців. [caption id="attachment_2552" align="aligncenter" width="300"] Учасники наукового засідання 2016 року[/caption]

Читати далі