Тарасова гора в житті Якова Давидзона
(до 25 річя з дня смерті фотомитця)
26 січня 2023 року виповнюється 25 років з дня смерті Якова Давидзона, відомого фотомитця, лауреат шевченківської премії. Яків Борисович назавжди тісно пов’язаний з історією звільнення Чернечої/Тарасової гори від гітлерівських варварів у 1944 році. Його ім’я щодня згадуємо в екскурсіях, адже його фото завжди знаходили своє місце в кожній новій експозиції музею Тараса Шевченка.
206-а стрілецька дивізія звільнила Канів 31 січня 1944 р. А вже 28 лютого 1944 р. Був складений Акт державної комісії, в якому на 10 сторінках викладено перелік скоєного нацистами на Чернечій горі: «Залишилось в музеї після господарювання оскаженілих псів Гітлера 10 експонатів; решта експонатів (понад 2 тисячі) вивезено, знищено або пошкоджено… Багато картин використовувалось фашистами для онуч і підстилок в бліндажах і казармах… Знищено 9 допоміжних будинків, готель із усім майном і двома сараями, пошкоджено східці на Чернечу гору. Знищено 800 дерев на території заповідника. Всього пограбовано та знищено німецько-фашистськими окупантами майна і експонатів Державного заповідника ім Т. Г. Шевченка на суму 2913677 крб.».
Про звільнення Тарасової гори писали воїни-письменники, військові кореспонденти Борис Польовий, Дмитро Косарик, Сергій Смирнов, Андрій Малишко. Про покладання вінка з хвої на могилу Шевченка розповів в своїй статті «Партизанський вінок» в журналі «Пам’ятки України» А. Радченко, колишній боєць партизанського загону «Батя».
Але сааме Яків Давидзон був тим першим військовим фотокореспондентом, який вже на другий день після визволення Канева від нацистів, 1 лютого 1944 року, прибув сюди, за спеціальним завданням Микити Хрущова, разом з українським поетом Максимом Рильським. Необхідно було зробити знімки на Чернечій горі, щоб назавжди закарбувати злодіяння гітлерівців. З часом ці фото лягли в основу фотокниги Я. Давидзона «Незабутнє», за яку він 1977 року, першим із журналістів, був удостоєний звання лауреата Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка.
Яків Давидзон так згадував, про той пам’ятний свій приліт на літаку У-2 з Києва до Канева, коли ще йшли бої під Тарасовою горою: «У підніжжя гори літак не міг приземлитися, там ще йшли останні бої. З повітря було добре видно, як бігли фашисти. Льотчиця вирішила здійснити посадку на самій горі, поблизу пам’ятника. Під час зйомки до мене підійшов літній чоловік, як з’ясувалося пізніше, колишній наглядач музею (Яків Церех. – С. Б.). З розмови з ним я дізнався, що в музеї фашисти влаштували стайню; експонати, скульптури, бібліотеку повністю знищили. Сам пам’ятник, на щастя, уцілів, хоч мав кілька кульових пробоїн. У супроводі наглядача я обійшов зали музею. Важко уявити картину, яку я побачив. Скульптури всі до однієї були перебиті. Книги, картини пошматовані і розкидані, всюди панував хаос. Все це я зазняв на плівку. Стрілянина не вщухала. Літак взяв курс на Київ. Додому ми прилетіли, коли стемніло. У той же вечір проявив плівку. Назавтра газета «Радянська Україна» опублікувала цілу смугу матеріалів і фотографій, які звинувачували гітлерівців в ще одному акті вандалізму».
На сьогодні, у фондах Шевченківського національного заповідника зберігається 16 фото Якова Давидзона, які свідчать про жахливий стан музею та могили Тараса Шевченка після звільнення від гітлерівці. На них прострелені книги з наукової бібліотеки, розкидані розбиті скульптури майстра О. Кудрявцевої та інші скульптури у залах, зруйнованого нацистами музею, який був огороджений колючим дротом. Ці фото свого часу були представлені в LSD-панелі №7 музею Тараса Шевченка.
Нелегко довелося музейним працівникам та жителям Канева відновлювати музей, адже він був дуже пошкоджений нацистами. Згідно з Постановою РНК УРСР про поновлення діяльності Канівського державного музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» двері для відвідувачів мали відчинитись не пізніше 15 червня 1944 року. Але завдяки самовідданій праці співробітників шанувальники поета змогли оглянути музей майже на місяць раніше: це було приурочене до дня поховання Кобзаря на Чернечій горі. Вже 21 травня 1944 року до Шевченкової могили з Києва прибули пароплавом «Поліна Осипенко» учасники традиційної мандрівки. Її організували працівники будинку-музею в Києві. Серед шанувальників Тараса Шевченка – українські поети, письменники, художники, партизани, герої битви за Дніпро та матері, сини яких загинули в цій битві і були поховані в Каневі, робітники, студенти Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Цього дня на Тарасовій горі відбувся перший післявоєнний мітинг, присвячений 83-й річниці з дня поховання поета в Каневі. На ньому виступили поети: Олекса Ющенко, Максим Рильський, Володимир Сосюра; звучали пісні на слова Тараса Шевченка у виконанні хору радіокомітету під керівництвом Василя Мінька. Після вшанування пам’яті поета на його могилі учасники мітингу оглянули відновлену експозицію музею Тараса Шевченка. За спогадами працівників музею, експозиція розміщувалась лише на другому поверсі і висвітлювала німецько-нацистський розбій на могилі Кобзаря. В її основу були покладені фотознімки, зроблені Яковом Давидзоном – скульптури, розбиті фашистами, а також уцілілі і розшукані музейні експонати.
Нині в діючій експозиції музею Шевченка експонуються два фото 1944 року роботи ЯковаДавидзона. Вічна пам’ять фотомитцю, який зберіг для нас об’єктивне відчуття історії Тарасової гори періоду Другої Світової війни.
Світлана Брижицька
