Пам’яті Івана Ядловського
21 лютого 2023 р. на Тарасовій горі вшанували 90-і роковини смерті доглядача могили Тараса Шевченка Івана Ядловського (1846-1933).
Значна частина історії Тарасової Гори пов’язана з іменем Івана Олексійовича Ядловського.У 1884 р., після впорядкування могили Тараса Шевченка, встановленням на ній чавунного хреста, було побудовано на Чернечій горі хату для сторожа.30 червня 1887 року троюрідний брат Тараса Шевченка Варфоломій Шевченко підписав угоду із місцевим жителем Іваном Ядловським, що той буде п’ять років доглядати могилу Кобзаря. В обов’язки доглядача могили також входила посадка дерев, квітів; мав слідкувати за порядком у Тарасовій світлиці, яка була створена у чистій половині хати;зустрічати відвідувачів, що приходили на Тарасову Гору.
Минали роки, десятиліття, а Іван Ядловський продовжував виконувати свою почесну місію.
Радянська влада, розуміючи значення могили Тараса Шевченка для українського народу, намагалася взяти її під контроль. Так, на засідання бюро Шевченківського окрпарткому від 28 серпня 1924 р. розглядалося питання «Про стан могили Тараса Шевченка». Винесли рішення і про Івана Ядловського: «…Рахувати, що дід, який є на могилі, хоча й знятий бути не може, але залишать могилу тільки на нього політично небезпечно. – Встановить штат: Завідувач хатою-музеєм і два хранителя могили обов’язково».
У 1925 р. було створено Історико-культурний заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», який мав свій штат, алеІван Ядловський продовжував жити у маленькій хатинці неподалік могили Тараса Шевченка. Тут він і помер 21 лютого 1933 року,як пригадують канівські старожили, – від голоду.Відповідно до бажання Ядловського, його поховалина Тарасовій Горі, і нині її відвідувачі можуть побачити скромну могилу сторожа.
У 1937 році, коли побудували приміщення сучасного музею, хата була розібрана, відновлена лише у 1991 році.
У Івана Ядловського було шість синів і три дочки: Євген, Павло, Данило, Марко, Василь, Настя, Параска, Марина, Федір. Уже традицією стало, що із нащадками Івана Ядловського науковці Шевченківського національного заповідника підтримують тісні зв’язки. 21 лютого 2023 р. на Тарасову гору прийшли родичі Івана Ядловського, представники громадськості Канева. Отець Сергій, настоятель козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, відправив біля могили Івана Ядловського поминальну службу.
Відвідали Тарасову світлицю.У її наповненні експонатами допомогли нащадки Івана Ядловського, які передали оригінальні речі, якими колись він користувався, або ж зробив власними руками.Зокрема, Ярмола Ольга (внучка Івана Ядловського) подарувала кролевецький рушник, який раніше був у музеї. В кухні, як і в кожній селянській хаті, знаходиться піч, на припічку – горщики з родини Ядловських; ковганка, виготовлена самим Іваном Олексійовичем.На столі – самовар, із якого людей пригощав чаєм, також ложка дерев’яна з рибкою на ручці, такі ложки він виготовляв, часто дарував їх відвідувачам, особливо дітям.
Мідний кухоль передали онуки Ядловського (доньки Марини) – Катерина Оболонська та Ольга Ярмола. Ковганку, дерев’яні колодки, горщик та тарілки подарував правнук по лінії дочки Параски Яценко Анатолій Омелянович. Частину тарілок (знаходяться у миснику, який праворуч від дверей) подарував правнук по лінії Насті Олексій Іванович Баліцький. Круглий стільчик, на якому сидів, шиючи взуття Іван Олексійович, принесла до музею Мотрона Іванівна Ядловська(дружина внука Євгена). Рубель для прасування, виготовлений самим Іваном Олексійовичем, передала внучка по сину Марку Ніна Петрівна Ядловська.Всі ці речі свідчать про майстровитість Івана Ядловського. Його онук, Павло Андрущенко, згадував: «Мабуть, не було такого, щоб дід не вмів робити. Він і чоботи шив, і ятер плів, і сітки та забродні в’язав, бо і рибу сам ловив».
На жердці – одяг, зокрема, хустина та юпка Меланки Ядловської – дружини Івана Олексійовича.
Із багатьма родичами Івана Ядловського вдалося налагодити зв’язки завдяки науковим пошукам колишньої завідувачки відділу «Історія Шевченкової могили» Раїси Василівни Танани, яка у 1991 р. створювала експозицію Тарасової світлиці та помешкання Івана Ядловського. У день пам’яті доглядача могили поета вона теж прибула до музею і пізніше виступила зі своїми спогадами.
Про особистість Івана Ядловського, спогади діячів української культури, які відвідували Тарасову Гору у ХІХ – на початку ХХ ст., продовжилася розмова у конференц-залі музею Тараса Шевченка. Зокрема, завідувачка науково-дослідним відділом охорони пам’яток історії, культури та природи Віта Дзима ознайомила із життєвим шляхом доглядача могили поета, історією впорядкування його могили. Розповідь супроводжувалася відеорядом світлин Івана Ядловського, Тарасової світлиці, могили Тараса Шевченка у різні роки.
Валентина Авраменко, завідувачка сектором «Історія Шевченкової могили»,приділила увагу спогадам видатних діячів української культури, які в різний час побували на Тарасовій Горі і залишили свої враження про Тарасову світлицю та її господаря – доглядача могили Шевченка.
Завідуюча відділом наукових досліджень Людмила Чорна присвятила свій виступ ще одній пам’ятній даті – 90-річчя голодомору в Україні, адже останні роки життя Івана Ядловського припадають на цей важкий для українців період. Уже в кінці 1920-х років розпочинається нищення українського селянства. Про сина Павла відомо, що його «розкуркулили»: забрали новозбудовану хату (пізніше в ній у 1930 р. влаштували Бессарабську трудову школу). Павло змушений був тікати з Канева, а його дружину кинули до в’язниці.
У людей забирали не лише зерно, але й усяку їжу. 7 серпня 1932 року з’явилась постанова ВЦВК й РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Ця постанова в народі відома під назвою «Закон про п’ять колосків», адже карали навіть дітей за жменьку зерна у кишені чи декілька колосків, піднятих на зібраному полі.За це міг бути розстріл, а якщо були «пом’якшувальні обставини» — позбавлення волі на термін не менше від 10 років. Постанова втратила силу тільки у 1947 році.
Про те, як страждали і помирали від голоду жителі Канева відомо завдяки колишній працівниці заповідника, дослідниці історії Шевченкової могили Тарахан-Березі Зінаїді Панасівні.Вона встигла зібрати спогади у старожилів Канева, яким вдалося пережити страшні 1932-33 роки. Особливо хвилюючою є розповідь її мами, Марії Гаврилівни Берези (1908 р.н.,уже покійної). Її маленька дочка Наталочка (старша сестричка Зінаїди) померла від голоду. Марія Гаврилівна важко працювала на будівництвах мосту, приміщенні музею задля кусочка чорного хліба. Щоб вижити, батьки Зінаїди Панасівни встигли виїхати до Мурманської області (пізніше було заборонено покидати Україну). Батьки Марії Берези померли від голоду, і їй дуже боліло, що не знає місця їх поховання. Тітка Марії Гаврилівни Варка була дружиною Федора Ядловського.Вона написала про смерть батьків. Мати Варки, Хтодоха (бабуся Берези Марії) доживала віку вкупі із Іваном Ядловським у хатинці біля могили Шевченка. «Та коли помер Ядловський у лютому 1933 року, то його поховав заповідник. А коли через два місяці померла бабуся Хтодоха, то її не було за що поховати, і вона мертва вже декілька днів лежала вдома, але не було кому викопати могилу – всі були наскільки ослаблі..», – так розповідала Марія Гаврилівна.
Цінько Ганна Григорівна (1909 р.н.) бачила Івана Ядловського незадовго до його смерті: «А він сидить такий висохший, труп один, дерев’яні ложечки робить (красиві ложки робив!). Я й кажу йому, що мене послали, щоб я костюм Вам пошила. А він мені: Я вмру і в цім костюмі, що на мені. Краще б ви мені їстоньки принесли. Я з голоду вмираю. Я живих тут людей не бачу. Всі помирають з голоду… Ніхто не приходить.
І так плакав, бідненький. Поки було подужає, то вийде, було, на гору – та гукне кого. А як не зміг вже ходити – то не міг і гукнути»
Так Іван Олексійович Ядловський став ще однією жертвою голодомору.
На завершення розмови прочитала свій вірш, присвячений Івану Ядловському, канівська поетеса Віра Носенко, внуки якої теж належать до великої родини Ядловських.
Нині відтворена хата на Тарасовій Горі привертає увагу багатьох відвідувачів. Її сприймають як «куточок української історії», «збереження історичної спадщини», багатьом нагадує «дитинство, рідну бабусину хату». «Побував у цій хаті, я наче побував в своїй хаті в с. Ладиженка Черкаської області… в цій хаті я спомнив своє дитинство і юність, спомнив щастя, радість, а также і горе (голод 1932-33 рр.)…» – поділився своїми враженнями один із відвідувачів.
Під час повномасштабного вторгнення московщини українці чіткіше усвідомили важливість збереження своєї історичної спадщини: «Торкнулися до історії, до свого коріння. Це важливо для кожного українця. Слава Україні! Смерть клятим ворогам! М. Миргород, підпис».
Часто приходять до могили Тараса Шевченка воїни Збройних Сил України, залишаючи на згадку у Тарасовій світлиці свої шеврони та записи із вірою в перемогу: «Мрія здійснилася, побували на Тарасовій горі. Має здійснитися інша мрія. Ми переможемо над москалями!».
Ворог, грабуючи музеї, знищуючи архітектурні пам’ятки, спалюючи українські книжки, намагається позбавити нас історичної спадщини. І ми чітко усвідомлюємо, наскільки важливим для кожного народу є збереження його національного культурного надбання.
Вшановуючи Івана Ядловського, ми вшановуємо всіх тих, хто доклався до збереження цього святого для українців місця – Тарасової Гори із могилою українського генія.
