Гончар: «Тарасову гору видно всій Україні!»
3 квітня виповнюється 105-років з дня народження письменника, лауреата Шевченківської премії Олеся Гончара.
Свою любов і відданість Тарасу Шевченку письменник проніс через усе життя. Його оцінка творчість Великого Кобзаря була завжди виваженою: звернено увагу на ідеал вільної людини, безмежну любов’ю до рідного краю, нетерпимість до всього, що людину принижує, сковує, нівечить, калічить, на піднесення вічної краси материнства.
З 1992 по 1995 роки Олесь Гончар був головою Комітету із Державних премій Україниім. Т. Г. Шевченка.
Гончар часто приїздивдо Канева уклонитися могилі поета, і не лише у складі офіційних письменницьких делегацій, а й приватно, зі своє сім’єю. У фондах Шевченківського національного заповідника зберігається близько 30-тифото, які свідчать про ці візити у різні роки.
Олесь Гончар першим залишив запис до книги під назвою «Лауреати державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка про Кобзаря»: «Тарасова гора моє магічну дію. Багато що скаже вона кожному — і тому, хто вперше опинився тут, і тому, чия душа від колиски зріднилася з невмирущими рядками «Кобзаря» — цієї заповітної невідцвітної книги українського народу. На цій горі геній Шевченків стає для нас ближчим і відчутнішим, ніж будь-де. Все тут повите святістю, дихає силою життя. Це місце здатне наснажувати. Людина тут глибшає в думках, чистішає в помислах. Піде вона звідси ще людянішою, звеличившись духом, піде, ще більш упевнившись, що нічого вищого на світі [немає] за любов до рідної землі і рідного народу, нічого достойнішого, як жити у мирі, у злагоді й дружбі зі всіма живущими на планеті. Тарасову гору видно всій Україні! Видно її сьогодні всім континентам земної кулі. Ніколи стежки сюди не заростуть, світ очі в своїх вдячне людство ніколи не забуде! Олесь Гончар. Канів 20 червня 1982». Думки письменника також закарбовані у «Книзі всенародної шани» та «Літописі» Тарасової гори.
Світлана Брижицька
