«Велике щастя бути вольним чоловіком…»
(до 185-річчя визволення з кріпацтва Тараса Шевченка)
9 березня 2023 року минуло 209 років від дня народження українського поета, художника, академіка гравюри Імператорської Академії художеств, вірного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Цей рік позначений і 185-річчям визволення його з кріпацької неволі.Народжений у родині кріпаківв українському селі Моринці, Тарас Шевченко зумів переступити межі рідного краю і в далекій північній столиці Російської імперії та казахських степахпоетичним словом оспівав красу рідної України, її героїчну минувшину та трагічну долю українського народу. Шевченко заговорив до столичної публіки тією мовою, якою до нього зверталися його батьки, земляки, і яка на той час не сприймалося як самостійна мова, а тільки як «малороссийское наречие».
Рушійною силою долі Тараса Шевченка був його талант художника. Ще підлітком він виявив бажання вчитися малярству у дяків-іконописців, але ця спроба не була вдалою, бо вони не вбачали у хлопцеві таланту до малярства. Перші серйозні кроки до освоєння мистецької науки Шевченко зробив у Вільно, куди потрапив будучи козачком поміщика Павла Енгельгардта. А в Петербурзі сімнадцятирічний Тарас Шевченко «невідступними просьбами» переконав свого поміщика віддати його вчитися малюванню. Енгельгардт, після довгих вагань, законтрактував Шевченка на чотири роки до майстра-декоратора Василя Ширяєва, послугами артілі якого користувалися петербурзькі вельможі. 1832 року Шевченко змінив куртку лакея на малярський халат. Роки, проведені в артілі Ширяєва були складними, повними принижень і образ, нерозумних обмежень щодо учнів. Василь Ширяєв мав добру художню підготовку – навчався у Арзамаській школі О. Ступіна, відвідував рисувальні класи Товариства заохочення художників, був стороннім учнем Академії художеств.Він добре знався на декоративному мистецтві й техніці малювання, але був дуже жорстоким до своїх підлеглих. Шевченко потрапив до цеху Ширяєва вже досить підготовленим учнем. Сам Шевченко стверджував, що вчився у Ширяєва не тільки «на маляра», а й на «живописця». Як видно із повісті «Художник» Шевченко з усіх учнів Ширяєва найуспішніше оволодів мистецтвом декоративного розпису. Він став першим, тобто найкращим рисувальником цієї артілі, і Ширяєв при кожній можливості залучав Тараса до оздоблення приватних помешкань та будинків державних установ. Саме про цей факт читаємо у повісті «Художник»: «У неділюя відвідав його господаря із тим наміром, чи не можна буде замінити мого учня звичайним простим маляром. – Чому не можна? Можна, – відповів він. Поки що мальовничі роботи не розпочалися. А тоді вже вибачте. Він у мене рисувальник. А рисувальник, визнаєте, що означає у мистецтві…».
Участь Тараса Шевченка у оформленні Александринського, Маріїнського театрів, плафонів Великого Театру дала змогу Ширяєву переконатися, які великі здібності має його учень. А сам Шевченко відтоді на все життя полюбив театр.
На 1835 рік, останній рік дії контракту, припадає зустріч Тараса Шевченка із земляком Іваном Сошенком,уродженцем Богуслава, який студіював живопис у ІмператорськійАкадемії художеств.Ця зустріч стала першим кроком до звільнення Тараса Шевченка із кріпацької неволі. Сошенко домовився із Ширяєвим, що Тарас буде приходити до нього на квартиру за відсутності роботи. Він сам почав діяльно займатися мистецькою освітою свого земляка. За кілька років Шевченко зробив такий крок уперед на ниві мистецької науки, що перевершив у малярському хисті свого вчителя. Саме Сошенко сприяв тому, що Шевченко почав хоч і не систематично, але відвідувати класи Товариства заохочення художників, секретарем якого був українець із Пирятина Василь Григорович. Він же обіймав посаду професора, конференц-секретаря Академії художеств. Сошенко серйозно замислився над майбутнім Тараса Шевченка. Він вводить його у мистецьке коло російської столиці, а саме знайомить Шевченка із літератором Євгеном Гребінкою, земляком із села Убіжище на Полтавщині; Аполлоном Мокрицьким, уродженцем Пирятина, учнем Карла Брюллова та Олексія Венеціанова. Через Гребінку познайомився Тарас Шевченко із художником, професором Академії художеств Олексієм Венеціановим, народженим у Москві від шлюбу нащадка грецьких купців та українки. У товаристві І. Сошенка, А. Мокрицького, В. Григоровича, Є. Гребінки, О. Венеціанова Шевченко виявляв себе як обдарований, жадібний до мистецтва художник і поет. І тому дедалі більше зростало бажання друзів вирвати Тараса із кріпацької неволі, відкрити йому шлях до Академії художеств. Аполлон Мокрицький першим звернувся до свого вчителя, найвідомішого художника в Російській імперії Карла Брюллова з проханням визволити Шевченка із кріпацтва. Іван Сошенко познайомить Тараса із Карлом Брюлловим, який відзначив «не кріпацький» вираз його обличчя і похвалив мистецькі твори. Про відвідини червоної майстерні Карла Брюллова Шевченко розповість у повісті «Художник». Це знайомство прискорило вирішення питання визволення Тараса із кріпацтва. Численні дослідження біографії Шевченка розкривають першорядну роль у його визволенні видатних митців пензля Карла Брюллова і Олексія Венеціанова, поетів Василя Жуковського і Євгена Гребінки, конференц-секретаря Академії художеств Василя Григоровича, музичного діяча Михайла Вієльгорського.
Першим до Павла Енгельгардта з проханням відпустити кріпака Шевченка на волю звернеться Карл Брюллов.Алеза волю Тараса поміщик зажадав грошей. Митця вразила сама думка про те, що він стане причетним до принизливої справи — торгівлі людьми. Після цієї зустрічі Брюллов назвав поміщика «найбільша свиня в торжевських туфлях».
Про суму викупу Тараса Шевченка остаточно домовиться із поміщиком Павлом Енгельгардом художник Олексій Венеціанов, і становитиме вона 2500 рублів асигнаціями або 800 рублів сріблом (співвідношення срібного рубля до асигнацій було 1:3). Для орієнтиру у цінах: невеликий кінь коштував 200 рублів.
Порадившись із друзями, 2 квітня 1837 року Карл Брюллов розпочав роботу над портретом Василя Жуковського. Його мали розіграти в лотерею за участі царської родини, адже Жуковський був вихователем наслідника престолу цісаревича Олександра. До організації розіграшу лотереї була залучена й Юлія Федорівна Баранова – гофмейстерина, вихователька дочок царської родини. З її допомогою Василь Жуковський збирав гроші від членів царської родини, адже вони теж придбали квитки: 400 рублів асигнаціями дала імператриця Олександра Федорівна, по 300 рублів внесли діти – велика княжна Марія Миколаївна та наслідник царя, князь Олександр.Тобто, царська родина внесла у викуп Тараса Шевченка 1000 рублів асигнаціями. (Портрет виграла цариця Олександра Федорівна).
Щоб зібрати для викупу суму грошей, що бракує, Брюллов, Жуковський, Венеціанов та Юлія Баранова продовжили збір коштів. Гроші пожертвували десятеро друзів Шевченка. Необхідну суму зібрали і передали поміщику Павлу Енгельгардту.
22 квітня (5 травня за н.ст.) 1838 року до відпускної Тараса Шевченка «руку приклав» Павло Енгельгарт. Зміст відпускної був таким: «Тисяча вісімсот тридцять восьмого року квітня двадцять другого дня я, нижчепідписаний звільнений від служби гвардії полковник Павло Васильєв син Енгельгардт, відпустив вічно на волю кріпосного мого чоловіка Тараса Григор’єва сина Шевченка, який дістався мені у спадок після покійного батька мого дійсного таємного радника Василя Васильовича Енгельгардта, записаного за ревізією Київської губернії Звенигородського повіту в селі Кирилівці, до якого чоловіка мені, Енгельгардту і спадкоємцям моїм надалі справи немає і ні в що не вступатися, а вільний він, Шевченко, обрати собі вид життя який забажає».
Показово, що Шевченкову відпускну оформлено на гербовому папері «для письма крепостей до 1000 рублей». Чому так сталося, якщо поета викупили за 2500 рублів асигнаціями? У тексті відпускної немає ні слова про виплачені Енгельгардтові гроші. Шевченка ані продавали, ані купували — з формального погляду він дістав свободу від власника нібито з доброї волі. Для відпускних, згідно тогочасного законодавства, використовували найдешевший гербовий папір вартістю три рублі за аркуш.
Того ж дня підпис Енгельгардта засвідчили дійсний статський радник Василь Жуковський, професор Карл Брюллов, таємний радник Михайло Вієльгорський, яких у повісті «Художник» Тарас Шевченко назвав «велике та людинолюбне тріо».
25 квітня 1838 року у майстерні Карла Брюллова відбулося вручення відпускної Тарасу Шевченку, яку він отримав із рук Василя Жуковського. Цей факт зафіксував у своєму щоденнику Аполлон Мокрицький, зазначаючи, що Василь Жуковський вручив Тарасові Шевченкові «папір, що містить у собі його свободу та забезпечення прав громадянських».
Із майстерні Брюллова 24-річний Тарас вийшов вільною людиною. У знак вдячності поет присвячує Василю Жуковському поему «Катерина», Євгену Гребінці – баладу «Перебендя», Василю Григоровичу – поему «Гайдамаки».
У житті Тараса Шевченка починався новий період. Засвідчивши відпускну в петербурзькій Палаті цивільного суду, він почав відвідувати рисувальні класи Академії художеств. Його учителем став Карл Брюллов. У листі до брата Микити від 15 листопада 1839 року він напише: «… живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком…».
Надія Долгіч
