Повернутися до новин

«Велике щастя бути вольним чоловіком…»

(до 185-річчя визволення з кріпацтва Тараса Шевченка)

9 березня 2023 року минуло 209 років від дня народження українського поета, художника, академіка гравюри Імператорської Академії художеств, вірного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Цей рік позначений і 185-річчям визволення його з кріпацької неволі.Народжений у родині кріпаківв українському селі Моринці, Тарас Шевченко зумів переступити межі рідного краю і в далекій північній столиці Російської імперії та казахських степахпоетичним словом оспівав красу рідної України, її героїчну минувшину та трагічну долю українського народу. Шевченко заговорив до столичної публіки тією мовою, якою до нього зверталися його батьки,  земляки, і яка на той час не сприймалося як самостійна мова, а тільки як «малороссийское наречие».

Рушійною силою долі Тараса Шевченка був його талант художника. Ще підлітком він виявив бажання вчитися малярству у дяків-іконописців, але ця спроба не була вдалою, бо вони не вбачали у хлопцеві таланту до малярства. Перші серйозні кроки до освоєння мистецької науки Шевченко зробив у Вільно, куди потрапив будучи козачком поміщика Павла Енгельгардта. А в Петербурзі сімнадцятирічний Тарас Шевченко «невідступними просьбами» переконав свого поміщика віддати його вчитися малюванню. Енгельгардт, після довгих вагань, законтрактував Шевченка на чотири роки до майстра-декоратора Василя Ширяєва, послугами артілі якого користувалися петербурзькі вельможі. 1832 року Шевченко змінив куртку лакея на малярський халат. Роки, проведені в артілі Ширяєва були складними, повними принижень і образ, нерозумних обмежень щодо учнів. Василь Ширяєв мав добру художню підготовку – навчався у Арзамаській школі О. Ступіна, відвідував рисувальні класи Товариства заохочення художників, був стороннім учнем Академії художеств.Він добре знався на декоративному мистецтві й техніці малювання,  але був дуже жорстоким до своїх підлеглих. Шевченко потрапив до цеху Ширяєва вже досить підготовленим учнем. Сам Шевченко стверджував, що вчився у Ширяєва не тільки «на маляра», а й на «живописця». Як видно із повісті «Художник» Шевченко з усіх учнів Ширяєва найуспішніше оволодів мистецтвом декоративного розпису. Він став першим, тобто найкращим рисувальником цієї артілі, і Ширяєв при кожній можливості залучав Тараса до оздоблення приватних помешкань та будинків державних установ. Саме про цей факт читаємо у повісті «Художник»: «У неділюя відвідав його господаря із тим наміром, чи не можна буде замінити мого учня звичайним простим маляром. – Чому не можна? Можна, – відповів він. Поки що мальовничі роботи не розпочалися. А тоді вже вибачте. Він у мене рисувальник. А рисувальник, визнаєте, що означає у мистецтві…».

Участь Тараса Шевченка у оформленні Александринського, Маріїнського театрів, плафонів Великого Театру дала змогу Ширяєву переконатися, які великі здібності має його учень. А сам Шевченко відтоді на все життя полюбив театр.

На 1835 рік, останній рік дії контракту, припадає зустріч Тараса Шевченка із земляком Іваном Сошенком,уродженцем Богуслава, який студіював живопис у ІмператорськійАкадемії художеств.Ця зустріч стала першим кроком до звільнення Тараса Шевченка із кріпацької неволі. Сошенко домовився із Ширяєвим, що Тарас буде приходити до нього на квартиру за відсутності роботи. Він сам почав діяльно займатися мистецькою освітою свого земляка. За кілька років Шевченко зробив такий крок уперед на ниві мистецької науки, що перевершив у малярському хисті свого вчителя. Саме Сошенко сприяв тому, що Шевченко почав хоч і не систематично, але відвідувати класи Товариства заохочення художників, секретарем якого був українець із Пирятина Василь Григорович. Він же обіймав посаду професора, конференц-секретаря Академії художеств. Сошенко серйозно замислився над майбутнім Тараса Шевченка. Він вводить його у мистецьке коло російської столиці, а саме знайомить Шевченка із літератором Євгеном Гребінкою, земляком із села Убіжище на Полтавщині; Аполлоном Мокрицьким, уродженцем Пирятина, учнем Карла Брюллова та Олексія Венеціанова. Через Гребінку познайомився Тарас Шевченко із художником, професором Академії художеств Олексієм Венеціановим, народженим у Москві від шлюбу нащадка грецьких купців та українки. У товаристві І. Сошенка, А. Мокрицького, В. Григоровича, Є. Гребінки, О. Венеціанова Шевченко виявляв себе як обдарований, жадібний до мистецтва художник і поет. І тому дедалі більше зростало бажання друзів вирвати Тараса із кріпацької неволі, відкрити йому шлях до Академії художеств. Аполлон Мокрицький першим звернувся до свого вчителя, найвідомішого художника в Російській імперії Карла Брюллова з проханням визволити Шевченка із кріпацтва. Іван Сошенко познайомить Тараса із Карлом Брюлловим, який відзначив «не кріпацький» вираз його обличчя і похвалив мистецькі твори. Про відвідини червоної майстерні Карла Брюллова Шевченко розповість у повісті «Художник». Це знайомство прискорило вирішення питання визволення Тараса із кріпацтва. Численні дослідження біографії Шевченка розкривають першорядну роль у його визволенні видатних митців пензля Карла Брюллова і Олексія Венеціанова, поетів Василя Жуковського і Євгена Гребінки, конференц-секретаря Академії художеств Василя Григоровича, музичного діяча Михайла Вієльгорського.

Першим до Павла Енгельгардта з проханням відпустити кріпака Шевченка на волю звернеться Карл Брюллов.Алеза волю Тараса поміщик зажадав грошей. Митця вразила сама думка про те, що він стане причетним до принизливої справи — торгівлі людьми. Після цієї зустрічі Брюллов назвав поміщика «найбільша свиня в торжевських туфлях».

 

Про суму викупу Тараса Шевченка остаточно домовиться із поміщиком Павлом Енгельгардом художник Олексій Венеціанов, і становитиме вона 2500 рублів асигнаціями або 800 рублів сріблом (співвідношення срібного рубля до асигнацій було 1:3). Для орієнтиру у цінах: невеликий кінь коштував 200 рублів.

Порадившись із друзями, 2 квітня 1837 року Карл Брюллов розпочав роботу над портретом Василя Жуковського. Його мали розіграти в лотерею за участі царської родини, адже Жуковський був вихователем наслідника престолу цісаревича Олександра. До організації розіграшу лотереї була залучена й Юлія Федорівна Баранова – гофмейстерина, вихователька дочок царської родини. З її допомогою Василь Жуковський збирав гроші від членів царської родини, адже вони теж придбали квитки: 400 рублів асигнаціями дала імператриця Олександра Федорівна, по 300 рублів внесли діти – велика княжна Марія Миколаївна та наслідник царя, князь Олександр.Тобто, царська родина внесла у викуп Тараса Шевченка 1000 рублів асигнаціями. (Портрет виграла цариця Олександра Федорівна).

Щоб зібрати для викупу суму грошей, що бракує, Брюллов, Жуковський, Венеціанов та Юлія Баранова продовжили збір коштів. Гроші пожертвували десятеро друзів Шевченка. Необхідну суму зібрали і передали поміщику Павлу Енгельгардту.

22 квітня (5 травня за н.ст.) 1838 року до відпускної Тараса Шевченка «руку приклав» Павло Енгельгарт. Зміст відпускної був таким: «Тисяча вісімсот тридцять восьмого року квітня двадцять другого дня я, нижчепідписаний звільнений від служби гвардії полковник Павло Васильєв син Енгельгардт, відпустив вічно на волю кріпосного мого чоловіка Тараса Григор’єва сина Шевченка, який дістався мені у спадок після покійного батька мого дійсного таємного радника Василя Васильовича Енгельгардта, записаного за ревізією Київської губернії Звенигородського повіту в селі Кирилівці, до якого чоловіка мені, Енгельгардту і спадкоємцям моїм надалі справи немає і ні в що не вступатися, а вільний він, Шевченко, обрати собі вид життя який забажає».

Показово, що Шевченкову відпускну оформлено на гербовому папері «для письма крепостей до 1000 рублей». Чому так сталося, якщо поета викупили за 2500 рублів асигнаціями? У тексті відпускної немає ні слова про виплачені Енгельгардтові гроші. Шевченка ані продавали, ані купували — з формального погляду він дістав свободу від власника нібито з доброї волі. Для відпускних, згідно тогочасного законодавства, використовували найдешевший гербовий папір вартістю три рублі за аркуш.

Того ж дня підпис Енгельгардта засвідчили дійсний статський радник Василь Жуковський, професор Карл Брюллов, таємний радник Михайло Вієльгорський, яких у повісті «Художник» Тарас Шевченко назвав «велике та людинолюбне тріо».

25 квітня 1838 року у майстерні Карла Брюллова відбулося вручення відпускної Тарасу Шевченку, яку він отримав із рук Василя Жуковського. Цей факт зафіксував у своєму щоденнику Аполлон Мокрицький, зазначаючи, що Василь Жуковський вручив Тарасові Шевченкові «папір, що містить у собі його свободу та забезпечення прав громадянських».

Із майстерні Брюллова 24-річний Тарас вийшов вільною людиною. У знак вдячності поет присвячує Василю Жуковському поему «Катерина», Євгену Гребінці – баладу «Перебендя», Василю Григоровичу – поему «Гайдамаки».

У житті Тараса Шевченка починався новий період. Засвідчивши відпускну в петербурзькій Палаті цивільного суду, він почав відвідувати рисувальні класи Академії художеств. Його учителем став Карл Брюллов. У листі до брата Микити від 15 листопада 1839 року він напише: «… живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком…».

Надія Долгіч

Поділитися статтею

Більше новин

Тарасова гора: люди і події

28 Травня, 2023

24 травня у конференц-залі музею Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Тарасова гора: люди і події», приурочена до 185-ої річниці отримання волі Тарасом Шевченком. Співорганізатори конференції: Шевченківський національний заповідник та Інститут літератури і мистецтв імені М.О. Ауезова (Республіка Казахстан). Учасники конференції вшанували могилу Тараса Шевченка, а також поклали квіти на місце самоспалення Олекси Гірника із Калуша, який, протестуючи проти русифікації України,здійснив цей акт біля могили поета 21 січня 1978 року. Своєрідним прологом до наукових доповідей стали виступи студентів Канівського фахового коледжу культури і мистецтв – відокремленого структурного підрозділу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Прозвучали поезії Тараса Шевченка, пісні на його слова. Нині тема розлуки – актуальна, тому суголосною із сьогоденням була невелика сцена із «Гайдамаків» – прощання Яреми, який іде здобувати волю, із Оксаною. У вступному слові до учасників конференції в.о. генерального директора Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко акцентувала на тому, як протягом віків московщина поневолювала український народ. Аргументовано підкреслила, що не «російські діячі культури» і не царська сім’я викупили Тараса Шевченка із кріпацтва, а саме українці (Василь Григорович, Іван Сошенко, Аполон Мокрицький) стали ініціаторами визволення Тараса; різними за національністю були також Карл Брюллов, Василь Жуковський, Михайло Вієльгорський. У роботі конференції взяли участь науковці Черкаського державного технологічного університету,Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Київського університету імені Бориса Грінченка, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Національного заповідника «Хортиця», Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Були озвучені результати науковихздобутків на шевченкознавчу, мистецтвознавчу та історичну тематику. Зокрема,про творчу спадщину Тараса Шевченка як джерело пошуків місця похованняБогдана Хмельницького; огляд сучасних шевченкознавчих досліджень черкаських краєзнавців;інтерпретація різними науковцями окремих фактів біографії Тараса Шевченка; трактування українськими авангардистами 1920-х років творчості Кобзаря; значення духовної спадщини Шевченка у питанні національного самовизначення українців; символізмдня повернення Тараса Шевченка в Україну, 22 травня, у спротиві проти русифікаціїмолодого покоління шістдесятників. Окрема тема – сучасний стан Шевченківського заповідника, охорона його пам’яток історії та культури, плани про взяття під опіку всесвітньовідомої пам’ятки – місця знаходження жител мисливців за мамонтами. Незважаючи на військові дії, до могили Тараса Шевченка щодень приходять його шанувальники. На конференції було зроблено аналіз їх відгуків у книгах вражень музеїв.Прикметно, що українці рішуче налаштовані захистити свою батьківщину і вірять у її краще майбутнє. Робота наукової конференції відбувалася з вірою у Перемогу, з великою вдячністю до Збройних Сил України, які «во врем’я люте» дають гідну відсіч споконвічному ворогові. Чорна Людмила, завідувачка відділу наукових досліджень

Читати далі

162-а річниця повернення Шевченка в Україну

23 Травня, 2023

Давненько так людно було на Тарасовій Горі у день повернення Шевченка в Україну. Попри війну, гомоніла Чернеча сьогодні поетовим антимосковським словом із вуст Героя України Анатолія Паламаренка; зводилася до неба "Заповітом" та "Ой у лузі" червоною калиною з потужного голосу народного хору імені Г. Верьовки; зітхала піснею народного Кобзаря України Василя Нечепи; поезією українських митців про сьогочасне лихо московитсько- української війни... Шевченко говорив. І з Шевченком говорили, не перестаючи дивуватися його прозірливості, актуальності. Назрілі українські питання гостро постали в сьогоднішньому діалозі " Світоглядні засади і гуманітарні пріоритети воюючої України ", організованому Шевченківським національним заповідником разом із Національною спілкою письменників України, Всеукраїнським товариством "Просвіта" Ім. Т. Шевченка, Фондом Миколи Томенка "Рідна країна", Міжнародним благодійним фондом національної пам'яті України та ін. Учасники діалогу суголосні були в одному: український простір має бути "зачищений" від багатовікового російського лою. Модератор діалогу відомий громадський діяч Микола Томенко чітко означив місію і завдання світоглядної війни за Україну. Голова НСПУ Михайло Сидоржевський детально зупинився на викликах сьогодення перед українською національною культурою. Про актуальність Шевченкових заповітів та мову як національний код говорили голова всеукраїнської "Просвіти", лауреат Шевченківської премії Павло Мовчан та директор Інституту української мови Павло Гриценко. Відомі професори, літературознавці Володимир Поліщук і Василь Пахаренко загострили увагу на основоположній ролі україноцентричних предметів у освітніх закладах, особливо щодо необхідності повернути українську літературу в зовнішнє тестування. На проблемі збереження заповідних зон навколо Святині та інших екологічних викликах під час війни предметно говорив Микола Чорний, провідний науковий співробітник ШНЗ. Активно долучилися до обговорення відомі письменнки, культурні та політичні діячі: Василь Куйбіда, ректор національної академії при Президенті України, Микола Поровський, полковник ЗСУ, Георгій Філїпчук, академік НАПНУ,, Борис Пономаренко, директор Міжнародного благодійного фонду національної нам'яті України, Іван Заєць,.заступник голови Асоціації фермерів України та ін. Готуємо резолюцію, аби означені пропозиції направити керівництву держави для вирішення стратегічних питань, що є основою національної безпеки. Аби Шевченко більше не питав "За що скоротили списами московські ребра?? ", мусимо сьогодні довести українську переможну справу до нашої крапки над І. Слава ЗСУ, що дали можливість українцям поклонитися Тарасу і відчути енергетику української духовної Гори.

Читати далі

Шевченківський травень

21 Травня, 2023

Культура, яка народжує геніїв і пророків – велика культура.Вона творить, оберігає і об’єднує все найкраще в суспільстві. Українська культура сьогодні є одним із фронтів, які пришвидшують Перемогу в страшній війні, розв’язаній росією. Тарас Шевченко як представник української культури, став Пророком для української нації, попереджаючи про підступність росії у своїх безсмертних поезіях та мистецьких творах. Вшановуючи пам'ять українського генія, у день його повернення в Україну, Шевченківський національний заповідник презентує гостям  нові арт-проекти. У музеї Тараса Шевченка на Чернечій Горі у Каневі відкриті мистецькі виставки, зокрема «Шевченкіана Івана Марчука». В експозиції представленітвори народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, Почесного громадянина міст Києва, Тернополя і Канева Івана Марчука. Мистецьке осмислення видатним художником поетичної творчості Тараса Шевченка відобразилося у створенні серії малярського циклу «Шевченкіана». Картини не лише ілюструють поетичні рядки Шевченкового «Кобзаря», а й відображають світобачення самого митця, насамперед його історіософію. Цього року українська спільнота відзначила150 років з дня народження видатноготворця українського архітектурного стилю, фундатора модерної книжкової графіки, маляра і сценографа, вченого і педагога, дизайнера і першого художника вітчизняного кіно, сценографа, автора Великого й Малого гербів Української Народної Республіки, її печаток, грошових знаків (гривень) та поштових марок, мистецтвознавця і педагога, громадського діяча, автора проекту будівлі музею Тараса Шевченка на Тарасовій Горі – Василя Кричевського. На превеликий жаль, не одне десятиліття його багата за змістом, різножанрова за формою спадщина була прихована за ім'ям, знеславленим заздрісниками радянської доби. Нині він повертається до нас виставками мистецьких творів, які збережені і передані нащадками мистецької родини на батьківщину, в Україну. У вестибюлі музею Тараса Шевченка можна оглянути оригінальні ескізи художнього оформлення інтер’єрів та екстер’єру музею, а також твори відомих українських художників, що мистецьки осмислили останнє архітектурне творіння великого зодчого – меморіальний музей біля могили Тараса Шевченка. Три роки поспіль Шевченківський національний заповідник проводить Міжнародний літературно-мистецький конкурс серед обдарованої молоді «Роду криниця віща». Цьогоріч вручення відзнак переможцям конкурсу відбулося у музеї Тараса Шевченка, де учасникам було презентовано  виставку поданих на конкурс творчих робіт у номінації «Образотворче мистецтво». Цю виставку й сьогодні можна оглянути в музеї Тараса Шевченка у Каневі. У виставковому залі музею експонуються твори народного художника України Богдана Ткачика з Тернополя. В експозиційному залі представлено 57 робіт митця. На його полотнах – козацька тематика, відомі історичні постаті,українські пейзажі, авторські ікони, роботи шевченківської тематики. У центрі експозиції три найвизначніші свої картини – «Березневі пророцтва», «З домовини встане Україна» та «Думи мої, думи мої…», які становлять своєрідну серію, на створення якої надихнули митця пророчі Шевченкові слова. Кожного року 22 травня, у день повернення Тараса Шевченка в Україну відзначається масштабними заходами. Цьогоріч, не зважаючи на російське повномасштабне вторгнення, українці, об’єднані силою поетичного слова Кобзаря, прийдуть пошанувати Батька української нації на його Могилу. Серед гостей і учасників буде заслужений художник України, член Національної спілки художників України Олександр Міловзоров, чий мистецький набуток під назвою «Шляхи» буде презентований його виставкою у залах музею. Творча зустріч з відомим художником відбудеться о 10-15 на Тарасовій Горі. Запрошуємо канівців та гостей міста відзначити цей день з нами.   Сектор експозиційно-виставкової роботи

Читати далі