Повернутися до новин

«Велике щастя бути вольним чоловіком…»

(до 185-річчя визволення з кріпацтва Тараса Шевченка)

9 березня 2023 року минуло 209 років від дня народження українського поета, художника, академіка гравюри Імператорської Академії художеств, вірного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Цей рік позначений і 185-річчям визволення його з кріпацької неволі.Народжений у родині кріпаківв українському селі Моринці, Тарас Шевченко зумів переступити межі рідного краю і в далекій північній столиці Російської імперії та казахських степахпоетичним словом оспівав красу рідної України, її героїчну минувшину та трагічну долю українського народу. Шевченко заговорив до столичної публіки тією мовою, якою до нього зверталися його батьки,  земляки, і яка на той час не сприймалося як самостійна мова, а тільки як «малороссийское наречие».

Рушійною силою долі Тараса Шевченка був його талант художника. Ще підлітком він виявив бажання вчитися малярству у дяків-іконописців, але ця спроба не була вдалою, бо вони не вбачали у хлопцеві таланту до малярства. Перші серйозні кроки до освоєння мистецької науки Шевченко зробив у Вільно, куди потрапив будучи козачком поміщика Павла Енгельгардта. А в Петербурзі сімнадцятирічний Тарас Шевченко «невідступними просьбами» переконав свого поміщика віддати його вчитися малюванню. Енгельгардт, після довгих вагань, законтрактував Шевченка на чотири роки до майстра-декоратора Василя Ширяєва, послугами артілі якого користувалися петербурзькі вельможі. 1832 року Шевченко змінив куртку лакея на малярський халат. Роки, проведені в артілі Ширяєва були складними, повними принижень і образ, нерозумних обмежень щодо учнів. Василь Ширяєв мав добру художню підготовку – навчався у Арзамаській школі О. Ступіна, відвідував рисувальні класи Товариства заохочення художників, був стороннім учнем Академії художеств.Він добре знався на декоративному мистецтві й техніці малювання,  але був дуже жорстоким до своїх підлеглих. Шевченко потрапив до цеху Ширяєва вже досить підготовленим учнем. Сам Шевченко стверджував, що вчився у Ширяєва не тільки «на маляра», а й на «живописця». Як видно із повісті «Художник» Шевченко з усіх учнів Ширяєва найуспішніше оволодів мистецтвом декоративного розпису. Він став першим, тобто найкращим рисувальником цієї артілі, і Ширяєв при кожній можливості залучав Тараса до оздоблення приватних помешкань та будинків державних установ. Саме про цей факт читаємо у повісті «Художник»: «У неділюя відвідав його господаря із тим наміром, чи не можна буде замінити мого учня звичайним простим маляром. – Чому не можна? Можна, – відповів він. Поки що мальовничі роботи не розпочалися. А тоді вже вибачте. Він у мене рисувальник. А рисувальник, визнаєте, що означає у мистецтві…».

Участь Тараса Шевченка у оформленні Александринського, Маріїнського театрів, плафонів Великого Театру дала змогу Ширяєву переконатися, які великі здібності має його учень. А сам Шевченко відтоді на все життя полюбив театр.

На 1835 рік, останній рік дії контракту, припадає зустріч Тараса Шевченка із земляком Іваном Сошенком,уродженцем Богуслава, який студіював живопис у ІмператорськійАкадемії художеств.Ця зустріч стала першим кроком до звільнення Тараса Шевченка із кріпацької неволі. Сошенко домовився із Ширяєвим, що Тарас буде приходити до нього на квартиру за відсутності роботи. Він сам почав діяльно займатися мистецькою освітою свого земляка. За кілька років Шевченко зробив такий крок уперед на ниві мистецької науки, що перевершив у малярському хисті свого вчителя. Саме Сошенко сприяв тому, що Шевченко почав хоч і не систематично, але відвідувати класи Товариства заохочення художників, секретарем якого був українець із Пирятина Василь Григорович. Він же обіймав посаду професора, конференц-секретаря Академії художеств. Сошенко серйозно замислився над майбутнім Тараса Шевченка. Він вводить його у мистецьке коло російської столиці, а саме знайомить Шевченка із літератором Євгеном Гребінкою, земляком із села Убіжище на Полтавщині; Аполлоном Мокрицьким, уродженцем Пирятина, учнем Карла Брюллова та Олексія Венеціанова. Через Гребінку познайомився Тарас Шевченко із художником, професором Академії художеств Олексієм Венеціановим, народженим у Москві від шлюбу нащадка грецьких купців та українки. У товаристві І. Сошенка, А. Мокрицького, В. Григоровича, Є. Гребінки, О. Венеціанова Шевченко виявляв себе як обдарований, жадібний до мистецтва художник і поет. І тому дедалі більше зростало бажання друзів вирвати Тараса із кріпацької неволі, відкрити йому шлях до Академії художеств. Аполлон Мокрицький першим звернувся до свого вчителя, найвідомішого художника в Російській імперії Карла Брюллова з проханням визволити Шевченка із кріпацтва. Іван Сошенко познайомить Тараса із Карлом Брюлловим, який відзначив «не кріпацький» вираз його обличчя і похвалив мистецькі твори. Про відвідини червоної майстерні Карла Брюллова Шевченко розповість у повісті «Художник». Це знайомство прискорило вирішення питання визволення Тараса із кріпацтва. Численні дослідження біографії Шевченка розкривають першорядну роль у його визволенні видатних митців пензля Карла Брюллова і Олексія Венеціанова, поетів Василя Жуковського і Євгена Гребінки, конференц-секретаря Академії художеств Василя Григоровича, музичного діяча Михайла Вієльгорського.

Першим до Павла Енгельгардта з проханням відпустити кріпака Шевченка на волю звернеться Карл Брюллов.Алеза волю Тараса поміщик зажадав грошей. Митця вразила сама думка про те, що він стане причетним до принизливої справи — торгівлі людьми. Після цієї зустрічі Брюллов назвав поміщика «найбільша свиня в торжевських туфлях».

 

Про суму викупу Тараса Шевченка остаточно домовиться із поміщиком Павлом Енгельгардом художник Олексій Венеціанов, і становитиме вона 2500 рублів асигнаціями або 800 рублів сріблом (співвідношення срібного рубля до асигнацій було 1:3). Для орієнтиру у цінах: невеликий кінь коштував 200 рублів.

Порадившись із друзями, 2 квітня 1837 року Карл Брюллов розпочав роботу над портретом Василя Жуковського. Його мали розіграти в лотерею за участі царської родини, адже Жуковський був вихователем наслідника престолу цісаревича Олександра. До організації розіграшу лотереї була залучена й Юлія Федорівна Баранова – гофмейстерина, вихователька дочок царської родини. З її допомогою Василь Жуковський збирав гроші від членів царської родини, адже вони теж придбали квитки: 400 рублів асигнаціями дала імператриця Олександра Федорівна, по 300 рублів внесли діти – велика княжна Марія Миколаївна та наслідник царя, князь Олександр.Тобто, царська родина внесла у викуп Тараса Шевченка 1000 рублів асигнаціями. (Портрет виграла цариця Олександра Федорівна).

Щоб зібрати для викупу суму грошей, що бракує, Брюллов, Жуковський, Венеціанов та Юлія Баранова продовжили збір коштів. Гроші пожертвували десятеро друзів Шевченка. Необхідну суму зібрали і передали поміщику Павлу Енгельгардту.

22 квітня (5 травня за н.ст.) 1838 року до відпускної Тараса Шевченка «руку приклав» Павло Енгельгарт. Зміст відпускної був таким: «Тисяча вісімсот тридцять восьмого року квітня двадцять другого дня я, нижчепідписаний звільнений від служби гвардії полковник Павло Васильєв син Енгельгардт, відпустив вічно на волю кріпосного мого чоловіка Тараса Григор’єва сина Шевченка, який дістався мені у спадок після покійного батька мого дійсного таємного радника Василя Васильовича Енгельгардта, записаного за ревізією Київської губернії Звенигородського повіту в селі Кирилівці, до якого чоловіка мені, Енгельгардту і спадкоємцям моїм надалі справи немає і ні в що не вступатися, а вільний він, Шевченко, обрати собі вид життя який забажає».

Показово, що Шевченкову відпускну оформлено на гербовому папері «для письма крепостей до 1000 рублей». Чому так сталося, якщо поета викупили за 2500 рублів асигнаціями? У тексті відпускної немає ні слова про виплачені Енгельгардтові гроші. Шевченка ані продавали, ані купували — з формального погляду він дістав свободу від власника нібито з доброї волі. Для відпускних, згідно тогочасного законодавства, використовували найдешевший гербовий папір вартістю три рублі за аркуш.

Того ж дня підпис Енгельгардта засвідчили дійсний статський радник Василь Жуковський, професор Карл Брюллов, таємний радник Михайло Вієльгорський, яких у повісті «Художник» Тарас Шевченко назвав «велике та людинолюбне тріо».

25 квітня 1838 року у майстерні Карла Брюллова відбулося вручення відпускної Тарасу Шевченку, яку він отримав із рук Василя Жуковського. Цей факт зафіксував у своєму щоденнику Аполлон Мокрицький, зазначаючи, що Василь Жуковський вручив Тарасові Шевченкові «папір, що містить у собі його свободу та забезпечення прав громадянських».

Із майстерні Брюллова 24-річний Тарас вийшов вільною людиною. У знак вдячності поет присвячує Василю Жуковському поему «Катерина», Євгену Гребінці – баладу «Перебендя», Василю Григоровичу – поему «Гайдамаки».

У житті Тараса Шевченка починався новий період. Засвідчивши відпускну в петербурзькій Палаті цивільного суду, він почав відвідувати рисувальні класи Академії художеств. Його учителем став Карл Брюллов. У листі до брата Микити від 15 листопада 1839 року він напише: «… живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком…».

Надія Долгіч

Поділитися статтею

Більше новин

НЕЧУЙ на ПОЗВАХ з московщиною…

30 Листопада, 2023

Шевченківський національний заповідник тісно пов'язаний з іменами провідних діячів культури та мистецтва. Це як і відвідання місця поховання Тараса Шевченка самими діячами, так і вшанування їхньої пам'яті на Тарасовій горі. Нещодавно з нагоди 185-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького, українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога, чия творчість займає визначне місце в історії української реалістичної літератури, ми стали співорганізаторами  науково-практичного семінару «НЕЧУЙ на ПОЗВАХ з московщиною», де говорили про «іншого, майже невідомого нам» Нечуя: Нечуя як свідомого борця за національне визволення України, борця проти великоросійського (московського) імперського режиму, про його аналітичні розсліди щодо «Непотрібності великоруської літератури для України», «Українства на літературних позвах із московщиною». Натхненником заходу, як зрештою і ряду інших світоглядно- просвітницьких, став Микола Томенко зі своїм баченням "начасного" Нечуя. Дружньо підтримали семінар друзі заповідника, доктори наук: ректор Черкаського державного технологічного університету Олег Григор та проректор, очільник обласної спілки краєзнавців Валентин Лазуренко - говорили щиро про Нечуя і Черкащину. В онлайн - режимі доєднався і відомий літературознавець, очільник обласного осередку спілки письменників України Володимир Поліщук - теж акцентував на антиімперському дискурсі Нечуя. Знаний багатьом літературознавець Сергій Гальченко вів мову про культ письменника в родині. Цікаву інформацію про Степанецькі біографічні корені твору «Причепа» говорила учителька Світлана Заїка, а Костянтин Андрієнко поглибив дослідження генеалогії Левицьких... Наша колега Валентина Авраменко розповіла про враження письменника після відвідин Тарасової могили, описаних у його подорожньому нарисі «Шевченкова могила»... Потужно зазвучало слово Кайдашихи голосом талановитої народної артистки України Наталії Сумської. Одностайно резюмували, що необхідно лобіювати питання повного видання творів письменника, включення до навчальних програм старшокласників і студентства вивчення трактатів Нечуя-Левицького, де проблема українізації України як ніколи актуальна в контексті боротьби проти «обрусенія». «Як ви можете змосковщити цілий край, якщо ви себе не можете обрусить», - так вигукнув риторично письменник до владних органів російських партій в одній зі статей. А чи знали ви, що Нечуя в умовах посиленої русифікації за царських указів московити називали "завзятим небезпечним хохломаном"? Кланяємося  Збройним силам України за можливість нагадувати, ким береглася і виборювалася Україна…

Читати далі

Черкаському осередку Національної спілки художників України – 45

10 Жовтня, 2023

Сьогодні українські митці відзначають своє професійне свято – День художника. Шевченківський національний заповідник пишається багатолітньою творчою співпрацею з Черкаським відділенням Національної спілки художників України, яка цього року відзначає 45-річницю з часу її створення.Черкаські митці є частими гостями Тарасової Гори. Саме тут, на схилах канівських гір черпали своє натхнення художники, імена яких вписані в історію національного образотворчого мистецтва. Сьогодні ми хочемо згадатиглибоко національного художника Данила Нарбута, живописна моваякого формувалася на самобутніх традиціях українського малярства. У колекції Шевченківського національного заповідника зберігаються йогоескізи костюмів до вистав за мотивами творів Тараса Шевченка, які постійно презентуються на музейних виставках. У 2000 році за сприяння профільного міністерства Заповідник став організатором Всеукраїнського пленеру «Тарасова Гора – 2000», метою якого було продовження творення мистецького літопису української Святині– могили Тараса Шевченка та її околиць.За роки проведення проект об’єднав українських художників різних регіонів. Зокрема до участі у пленері доєдналися відомі черкаські митці – Василь Цимбал, Віктор Крючков, Микола Сенюта та Іван Фізер. Їх твори із зображенням могили Кобзаря та канівських видноколів доповнили мистецьку серію «Тарасова Гора в образотворчому мистецтві» у фондовій колекції заповідника. Однією із форм співпраці з членами черкаського осередку Національної спілки художників України також є виставкова робота. Впродовж останнього десятиліття у виставкових залах Шевченківського національного заповідника були організовані персональні виставкиІвана Фізера, Віктора Клименка, Анатолія Алексеєва, Ольги Сокуренко, Надії Нікіфорової, Івана Бондаря, Тетяни Сосуліної, Романа Сущенка. З нагоди відзначення 30-річчя відновленняпершого народного музею Тараса Шевченка«Тарасової світлиці»до створення мистецького образудолучилисячеркаські художники Віктор Крючков, Роман Кравчук, Неоніла Недосєко, Микола Сенюта, Микола Колядко, Ольга Сокуренко, Іван Бондар. Після завершення мистецької ретроспективної виставки митці подарувалисвої роботи Заповіднику. Впродовж багатьох років триваєнашатворчаспівпраця з всесвітньовідомою родиною Теліженків. Виставки, творчі проекти, презентації – і це не повний перелік наших спільних проектів, присвячених українській історії та Кобзарю. Під час організації проекту «І згуком Тараса гуртує до зброї Гора»у серпні 2022 року,у залі музею Тараса Шевченка було представлено мистецькі твори представників черкаського осередку Національної спілки художників України – Миколи, Олександри та Олесі Теліженків, Тетяни Сосуліної, Максима Гладька, Віктора Олексенка, Олександра Шепенькова, Віталія Крижанівського, Віктора Снісаренка, Віталія Дахівника, Івана Лавріненка, Лариси Шейх-Афоніної. Власне під час акціїОлександра Теліженко презентувала вишитий рушник Перемоги «Вогонь космічний, зеніт українського сонця». І сьогодні, у День художника, на Тарасовій горі презентована мистецька виставка декоративного розпису черкаської художниці Тамари Гордовоїпід назвою «Допоки я малюю, я живу..!», яка суголосна творчому кредо кожного українського художника. Вітаємо українську мистецьку еліту з професійним святом. Віримо і разом наближаємо Перемогу! Колектив Шевченківського національного заповідника

Читати далі

Допоки я кохаю, я малюю. Допоки я малюю, я живу…!

3 Жовтня, 2023

14 вересня 2023 року мешканці та гості нашого міста прийшли на Тарасову Гору пошанувати українського Пророка Тараса Шевченка та привітати з відкриттям персональної виставки заслуженого художника України, майстра народно-декоративного мистецтва Тамару Гордову (м.Черкаси). Сорок сім років відділяє нас від особливої події в житті художниці – відкриття першої персональної виставки у стінах Канівського музею народно-декоративного мистецтва. Це були перші спроби творення мистецького літопису народного розпису, якими на той час професійно володіли батьки Марина та Федір Гордові. Любов до українського мистецтва та своє вміння вони передали у ніжні руки своєї доньки, яка стала відомою не тільки в Україні, а й у світі. Її чарівні різнокольорові птахи і квіти стали окрасою багатьох приватних та музейних колекцій. На виставці представлено кілька серій, створених майстринею у співавторстві з видатними поетами, зокрема Людмилою Тараненко, Наталею Замулко-Дюбуше, Юрієм Рибчинським та іншими відомими письменниками. Особливо відповідально авторка підійшла до створення народних розписів за мотивами поезії Василя Симоненка та Тараса Шевченка, які сьогодні займають чільне місце у експозиції виставки. Тамара Федорівна продовжує удосконалювати і розвивати свою майстерність, працюючи у різних жанрах: розписує писанки, малює пейзажі, створює чудові ювелірні прикраси і своєю невтомною творчою працею популяризує українське народне мистецтво, творить і зберігає народні традиції. Під час відкриття виставки від колективу Шевченківського національного заповідника звернулася із словами подячності і захоплення мистецькими творами Тамари Гордової в. о. генерального директора Валентина Коваленко. Колишні і нинішні працівники музею «Народне декоративне мистецтво» Галина Заболотна, Віра Гнуча, Ніна Басиста, Віталій Коханчук, Тетяна Ярмош згадали про перше знайомство та багатолітню творчу співпрацю з майстринею. Високу мистецтвознавчу оцінку творчості Тамари Федорівни висловили поважні гості з Черкас, друзі родини Гордових – Неоніла Недосєко та Ніна Клименко. Черкаська делегація шанувальників мистецтва Тамари Гордової була чисельною, крім найдорожчих – чоловіка Анатолія та сина Федора, приїхали сусіди та друзі, зокрема, завідувач відділення Черкаської обласної лікарні Вікторія Кириченко з колегами, які не так давно відкрили для себе творчість черкаської художниці. Від імені мешканців нашого міста привітали художницю представники Канівської міської ради – заступник міського голови Тетяна Животова та секретар міської ради Оксана Пяткова, студенство та викладачі Канівського фахового коледжу культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини – Галина Туліна та Валентина Моісеєва, учні та викладачі ДНЗ «Канівське вище професійне училище» Оксана Москаленко та Руслан Мельник. Тамара Гордова була щиро зворушена виступами гостей, провела екскурсію виставкою і подякувала усім, хто розділив з нею радість спілкування з українським мистецтвом на виставці. Підтвердила, що слова, які стали назвою і лейтмотивом цієї виставки «Допоки я кохаю, я малюю, допоки я малюю, я живу» сьогодні підживлюють і фізичні і духовні сили художниці, і це дає наснагу любити і творити!
 

Читати далі