Нові надходження до колекції: Ікона «Господь Вседержитель».
Фондова колекція Шевченківського національного заповідника налічує понад 60 тис. предметів музейного значення. Серед унікальних експонатів – меморіальні речі, пов’язані з похованням Тараса Шевченка, оригінальні граверні роботи академіка-художника та його сучасників, рідкісні прижиттєві та посмертні видання творів поета, кобзи, бандури народних співців-кобзарів, живописні полотна відомих українських художників.
Від часу проголошення Незалежності України колекція почала поповнюватися іконами кінця ХІХ ст., написаними непрофесійними художниками, але які були обов’язковими складовими церковного оформлення та селянського побуту. Серед таких ікон«Двунадесяті свята Православної церкви», «Стрітення Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа», «Святий Тарасій», «Образ Пресвятої Богородиці Живописне Джерело», «Образ Іже Херувими» та ін.
Нещодавно, завдяки зусиллям адміністрації Шевченківського національного заповідника, до фондів надійшло ще дві ікони «Господь Вседержитель» і «Воскресіння Христове і Двунадесяті свята» (остання потребує серйозної реставрації). На протязі багатьох років науковці Заповідника співпрацюють із митними службами України.Завдячуючи цимзв’язкам, поповнилася нумізматична колекція (монети ХVIII-ХІХ ст.). Цього разу Рівненська та Чернігівська митниці передали ікони.
Варто зупинитися на іконі «Господь Вседержитель» кінця ХІХ ст. (дерево, олія) у латунному підкладі. Старовинний образ Вседержителя або Пантократора (з грецької – всевластний, «Властитель всього», «Правитель світу») є центральним образом в іконографії Христа, який представляє Його як Небесного Царя та Суддю. Образ Христа Вседержителя широко використовується в одиночних іконах, в складі деісусних композицій, в іконостасах, настінних розписах та ін. Цей образ традиційно займає простір центрального купола православних храмів.Термін «Вседержитель» виникає ще в ранньохристиянському суспільстві та зустрічається і в Старому, і в Новому Заповіті. Епітет «Вседержитель» виражає догмат Боговтілення: титул Вседержителя в повній мірі відноситься як до Божественної, так і до людської природи Спасителя, він розуміється в змісті всемогутності, тобто можливості створити абсолютно все, що є одною з прерогатив Бога. Відноситься іконописний тип Спас Вседержитель (Пантократор) до прямих поясних зображень. Для ікон цього типу характерне фронтальне поясне зображення благословляючого Спасителя з Євангелієм у лівій руці.
Ікони в підкладах відрізняються чітким зображення відкритих місць в образі Вседержителя. За правило, то обличчя і руки-долоні: правою благословляє – двоперстовий жест, лівою тримає розгорнуте Євангеліє (у даному зразку). Сам підклад у іконі, яка надійшла, повністю повторює живописну композицію інших ікон: чотири кінці, які складають в пересіченні хрест та поєднують чотири сторони світу, а також одяг Христа (нижній – хітон, верхній – гіматій) тахрещатий німб, що нагадує про смерть Спасителя на хресті, яка спокутує гріхи всього людства.
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.