29 лютого йому було б 80…

Раз на чотири роки, саме у високосний, припадає день народження неймовірно щирцевого чорноземно-українського поета Володимира ЗАТУЛИВІТРА.

На Тарасовій Горі в музеї Тараса Шевченка згадали поета, який у 2002 році переселився на хутір Бучак, прагнучи вирватися із жорсткого немилосердно міського світу (з Києва) до рідносвіту села, в обставу первозданної природи, до джереличних криниців, до глиняних хатів, що тримають у пам’ятку своєму віки пращурівського духу, слова… Переселився ближче до Шевченка, чия Гора проглядалася із Козацького шпилю, над вічною синню Дніпра…

Прожив на канівському Бучаку, опустошеному совєтами заради будівництва ГЕС, всього рік, бо вже у 2003 за загадкових обставин помер… Там, похований на Козацькому шпилі, зорить тепер вічно у глиб величної ріки.

Щорічно відбувалися у цій місцині Затуливітрівські читання, які ще донедавна невтомно організовувала Люба Василівна Снісар. Немає вже і її. Та продовжують справу популяризації канівські громадські активісти – поетеса і співзасновниця благодійного фонду Володимира Затуливітра Віра Носенко; науковець Трахтемирівського заповідника, дослідник творчості поета Дмитро Іванов… Щорічно приїздить зі своїми учнями із Черкаського колегіуму “Берегиня” і головна просвітянка області Олена Фещенко, чиї діти добре знають і читають самобутні затуливітрівські твори. Це завдяки їй постав оновлений пам’ятник на могилі поета.

Шевченківським національним заповідником разом із фондом Володимира Затуливітра заснована однойменна всеукраїнська літературна премія. Першою лауреаткою цієї премії стала відома українська письменниця Раїса Харитонова, яка і в Бучаку коло могили поета, і в музеї, де проходив пошанівний захід, читала свої виболені про Затуливітра рядки.

А ще думно, магічно звучала кобза Віталія Кобзаря… І чув її Бучак, і слухала Чернеча.

А ще сьогодні багато було поезії Володимира Затуливітра: читали її і дорослі, і учні. Нелегка, сковородинівського штибу філософія, зринала із поезій архетипними образами Затуливітрової України: хата, піч, глина, полотно, поле, криниця, козацький хрест… Все це оживало і проживалося учасниками читань… І від того ще більше щеміло за трагічну долю поета, долю рідної землі з її прадавньою історією, яка вирішується сьогодні у важких кровопролитних боях проти ворожого московського кодла.