Шевченковий блокпост
Антиімперська, антимосковська риторика Шевченкого Слова сьогодні зрідні духом кожному українцеві, хто став на прю з багатовіковим окупантом на усіх фронтах: його слово мобілізує, надихає, мотивує; його “борітеся – поборете” дає живосильну націєтворчу енергію, що зрушує в нас потужний поступ до багатовікової переможної української боротьби.
Тож символічно, що у день ПОВЕРНЕННЯ Тараса Шевченка в Україну на Тарасовій Горі в музеї відбулася презентація унікального видання “Шевченковий блокпост” – першої антології воєнної лірики сучасних українських митців, чия поезія суголосить шевченківськими мотивами. Серед них є ряд і тих, що зі зброєю в руках воює за рідну землю, і ті, хто, на жаль, поповнив небесне вічне військо.
Видання присвячене 210-й річниці від дня народження Поета.
Авторка ідеї та укладачка – відома письменниця, очільниця Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко.
Видавець – пречудовий Ігор Степурін , чия креативність, живосильна енергія добротворчості не може не вражати. За короткий час цей чоловік зі своєю командою зробив неймовірне!
Символічна обкладинка – мозаїка націєтворчих майданних подій, що складається в образ батька Тараса. Її автор – заслужений діяч мистецтв України Юрій Гармаш. Передмовне слово – від Євгена Нищука, “голосу Майдану”, голови Шевченківського комітету.
У презентації антології взяли участь ряд відомих митців слова на чолі з головою Національної спілки письменників Україні Михайло Сидоржевський: Петро Засенко, Павло Мовчан , Любов Голота, Микола Гриценко , Ярослав Ткачівський , Ніна Ковальчук , Борис Пономаренко …
Емоційно, енергетично, потужно підсилили захід піснею на слова Кобзаря – славнозвісний хор ім. Г. Верьовки та заслужена артистка України Наталка Мамалига . А ще вразило неперевершене читання поезій Т. Шевченка Героєм України Анатолієм Паламаренком.
Модерувала захід Валентина Коваленко.
Геніальний Поет поставив “на сторожі” українців своє Слово, як духовний блокпост, як вогневу позицію – аби не тільки у рідний простір не допустити московитського зла, а й пильнувати внутрішнього ворога, що ставить загати до нашого самоствердження як нації нащадків великої Русі.
Не може не тішити те, що потужним творчим кошем, що «воює» словом проти московитської навали – представлені автори з найгарічіших точок Сходу і Півдня України.
Незаперечно: пророче Тарасове слово сигналізує наш переможний духовний порятунок.
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.