99 років з часу оголошення території могили Т. Г. Шевченка державним заповідником
Новітня сторінка в історії Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли українська земля навіки прийняла пророка національного відродження, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня було виконано його заповітну волю – знайти вічний спочинок в Україні. Відразу ж перейменована на Тарасову гору, ця вершина стала одним із національних центрів єднання українців довкола ідеї створення Української Соборної Держави.
Ідея національно свідомої української інтелігенції, згуртованої Київською Старою Громадою у 2-й пол. ХІХ – поч. ХХ ст., об’єднати довкола меморіалу Тараса Шевченка усі визначні пам’ятки історії, археології та природи остаточно визріла в умовах Української Народної Республіки та була затверджена рішенням Ради Міністрів Української Держави 10 червня 1918 року.
Завдяки зусиллям видатних громадських діячів-державотворців Симона Петлюри, письменника Василя Короліва-Старого, мецената Євгена Чикаленка, педагога Володимира Науменка, науковців Володимира Різниченка і Миколи Біляшівського та участі багатьох інших добродіїв у 1917-1925 роках сформовано концептуальні засади діяльності Шевченківського заповідника. Саме на їх базі уже Рада Народних Комісарів УСРР, 20 серпня 1925 року постановила «Оголосили територію могили Т. Г. Шевченка коло міста Канева, загальною площею в 4 десятини, за державний заповідник». З того часу – 99 років тому, Заповідник у процесі свого становлення змінював назву, підпорядкування та площу.
2008 року розпорядженням Кабінету Міністрів України до складу Заповідника увійшли ще три музеї Канева Сьогодні Заповідник об’єднує території історико-культурного призначення та природно-заповідного фонду загальною площею майже у 40 га. У його складі пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Тараса Шевченка з пам’ятником на ній (1939, скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон); Музей Т. Г.Шевченка (1939; арх. В.Кричевський, П.Костирко); Могила І. Ядловського, довголітнього доглядача меморіалу; Багатошарове поселення Пилипенкова гора, Будівля базиліанського училища (1784); Будівля, в якій розміщувалась крамниця єврейських торгових рядів (1898), частина урочища «Канівські гори», парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Тарасова гора» та ін. об’єкти і території особливої цінності. Окрім того, Заповідник опікується пам’ятками та об’єктами, пов’язаними з іменем поета на території Канева та Канівщини.
Музейна збірка налічує понад 80 тис. одиниць збереження. Початок її формування пов’язаний із створенням у 1884 році першого народного музею «Тарасова світлиця». У колекції – сім офортів Тараса Шевченка, прижиттєві видання його поезій, меморіальні речі, пов’язані з похованням поета в Петербурзі та перепохованням в Україні. Вагому складову музейної колекції становлять твори художників – сучасників Тараса Шевченка, ілюстраторів його літературної спадщини. Надзвичайно цінними є речі, що зафіксували образ Тарасової Гори на різних етапах української історії. Унікальним з наповнення є книжкове зібрання, до якого входять раритетні прижиттєві та наступні видання літературної та мистецької спадщини українського генія, її переклади мовами народів світу, шевченкознавчі дослідження, здійснені в Україні та за кордоном. Представлено документи та матеріали, з яких особливу цінність становлять книги вражень відвідувачів меморіалу (з 1897), з автографами діячів національного відродження С. Петлюри, Є. Чикаленка, С. Єфремова, В. Винниченка, І. Липи, класиків літератури і мистецтва. Також представлено музичні інструменти та особисті речі кобзарів і бандуристів, доля яких пов’язана з могилою Тараса Шевченка, твори живопису і графіки лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, автографи Нобелівських лауреатів, особисті речі письменника Джека Лондона. Уніальними є етнографічна та археологічна колекції.
Це перший створений у республіці історико-культурний заповідник (1925) і перший заклад гуманітарної сфери, якому надано статус національного (1989).
Щороку Заповідник приймає понад сто тисяч відвідувачів з багатьох країн світу. І сьогодні, в умовах російсько-української війни, до Тарасової Гори горнуться українці, зокрема наші Воїни Світла, переселенці, аби відчути суголосний стукіт із Шевченковим серцем.
Чекаємо наступного року знакового сторічного ювілею.
Слава Україні! Героям слава!
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.