Добра душа і жила добром
100-річчю з дня народження канівської поетеси Катерини Піки, учасниці відкриття Шевченківського меморіалу у Каневі (1939), лауреату премії ім. О. Кобця (Варавви) (1994) присвячується
Катерина Піка (Чех) 50-і роки
Недалеко криниця під вербами
І вода в ній цілюща, смачна.
Я приходжу до неї щовечора,
Мене манить стрімка глибина.
Манить сила великої щедрості,
Що вона для людей віддає.
Хоч роками із неї вичерпують,
Але ж менше води не стає.
Як хотілося б бути криницею,
Наповнятись снагою щодень.
Мудрим словом, як в спеку водицею,
Напувати людей.
«Сила щедрості»
Вірш «Сила щедрості» написаний канівською поетесою Катериною Іванівною Пікою, якій 1 квітня 2025 року виповнюється 100 років з дня народження. Наша талановита землячка, поет від Бога, добра, щедра серцем Людина, яка кожним рядком своїх поезій наповнювала світ любов’ю, добром, радістю. Медсестра за фахом, поетеса за Божим провидінням, вона була мудрим цілителем людської душі. Бог наділив цю мрійливу чарівну жінку поетичним талантом, який вона щедро дарувала людям. Він був наснагою її поетичного життя, постійним рушієм творчого процесу. Найкрасномовніше про це говорять рядки її поезій, дивоцвіт яких зітканий із росяних полів, заквітчаних ромашками стежин, канівських дібров, грайливих дніпрових хвиль, щирої материнської пісні. Народною поетесою, співачкою солов’їного краю називають її у Каневі.«І Дніпро, і кручі, і щедрість людей, і мова Тараса виховали в ній поетичне сприйняття світу, розвинули потужної сили чуття, мудрість» – написав у передмові до першої збірочки творів Катерини Піки викладач Канівського училища культури Іван Бонь.
Люблю я людям дарувати квіти,
Красою чарувати їх щодень.
Та так, щоб повінь сонячного світла
Узнак подяки хлюпала з очей.
Люблю я людям дарувати щедрість,
І щире слово, і дзвінкі пісні,
Такі, щоб викликали в них відвертість
І променисті погляди ясні.
То не біда, що сніг упав на скроні,
Він остудити серця не посмів,
Щаслива я, що не була в полоні
Карбованців, машин і килимів.
Що ні до чого заздрощів не мала,
Лиш мріями поезії жила,
Усе найкраще людям віддавала
І все життя щасливою була.
Катерина Іванівна Піка (в дівоцтві Чех) народилася 1квітня 1925 року у родині канівських міщан Чех Івана Миколайовича та Олександри Андріївни (дівоче прізвище Волочай), за її власним визначенням« у чарівному місті на землі, яке назвали предки Канів».
Я квітень люблю
За пучки первоцвіту,
За трепетний подих
Пробуджених трав,
Я квітневі вдячна
За сонце і світло,
За те, що життя мені подарував.
«Я квітень люблю»
Мати поетеси, Олександра Андріївна перша ліворуч.
З Каневом було пов’язано 74 роки її життя. Тут пройшло дитинство і юність, прийшло перше кохання, тут вона спізнала радість материнства, народивши і виховавши трьох дітей – двох доньок і сина.
Вулиці Канева
Канів. Повінь на Дніпрі
На канівській землі у творчих муках народжувалися її поетичні рядки, якими вона щедро ділилася зі своїми земляками і гостями міста.
Чи багато для щастя треба?
Клаптик синього мирного неба,
Світлих ранків ясне світання
І прозора краплина кохання.
В чистих вікнах проміння світла
І усмішка твоя привітна,
І малята на радість та втіху,
І відлуння їхнього сміху.
Та ромашки біляві в лузі,
Незрадливі, хороші друзі,
Та ще – радість у будні і свята,
Як подумать – не так і багато…
«Чи багато для щастя треба?»
У своїх автобіографічних поезіях поетеса неодноразово висловлювала подяку долі за те, що народилася і прожила у благословенному Кобзаревому краю. Катерині Іванівні, від Бога щедро наділеній поетичним талантом, вдалося опоетизувати свій рідний край, створити поетичну симфонію любові до своєї малої батьківщини.
Я так люблю тебе, мій рідний Канів,
Широкi площi, вулицi твої,
Стрункi будови i красу окраїн,
I вдалинi зарошенi гаї.
Де все менi нагадує i нинi
Журливий плин моїх дитячих лiт,
Заквiтчанi ромашками стежини
I юностi тривожної полiт.
«Я так люблю тебе, мiй рiдний Канiв» («Освідчення»)
Катруся Чех серед однокласників (у другому ряду друга ліворуч)
У перший клас Катруся Чех пішла до Канівської прогресивної зразкової політехнічної десятирічки, однієї на всю Канівщину середньої школи-прогресивки. Сьогодні це Канівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 імені Т.Г. Шевченка. У тринадцять років втратила батька. Троє дітей родини Чех залишилися сиротами. Мати, Олександра Андріївна, вдова у 33 роки, щоб дати раду дітям, почала трудитися в колгоспі. Вдень у колгоспі, а вночі – у хлібопекарні. До того ж самотужки продовжила будувати хату. Вона всі сили віддавала роботі, а любов і ласку – своїм малим, неопереним пташатам. Мабуть тому, вірші в творчому доробку Катерини Піки, присвячені темі матері, такі ніжні, глибокі, щирі:
Руки матері пахнуть святістю,
Пахнуть квітами і синь-водами,
Берегли нас, ростили, ніжили,
На широкі шляхи виводили.
Обціловані першим подихом,
Вони ніжністю наповняються.
Від них сила й міць, ратні подвиги,
На них вісь земна вік тримається.
«Руки матері»
Як згадувала сама поетеса, віршувати почала ще в шкільному віці, про це красномовно засвідчує той факт, що у червні 1939 року чотирнадцятилітня Катруся Чех була учасницею відкриття Шевченківського меморіалу у Каневі. Канівська школярка стояла на трибуні серед представників влади, поетів, письменників, перед сорока тисячним народним потоком і не могла стримати свого хвилювання, адже прийшла на це свято із власним віршем. Ця подія залишилася пам’ятною на все життя. Вона відтворена в її поезіях різних років:
Я пам’ятаю рік тридцять дев’ятий ,
Червневий день погожий та ясний,
Було велике всенародне свято,
Весь світ ішов у Канів дорогий.
Щасливою була червнева днина,
Їй шлях із квітів травень простилав,
Мені подарував «Кобзар» Тичина,
Мене Сосюра палко привітав.
Його веселi очi усмiхались,
Їх промінь сонця ніжно золотив:
– Ти наче соловейко щебетала
Твій творчий шлях Тарас благословив!
«Пам’ятна зустріч»
Пророчі слова талановитого українського поета завжди допомагали їй на тернистій поетичній дорозі. У своїй поезії «Вдячна долі» вона напише:
І мрія моя сонячна збулась,
Завжди зі мною верби і тополі
І зараз я навіки вдячна долі,
Що тут мене благословив Тарас.
«Вдячна долі»
Відкриття Шевченківського меморіалу. 1939 р.
На все життя Тарасова гора стала для поетеси місцем духовної сповіді, криницею мудрості, джерелом поетичного натхнення. У супроводі музейного хору «Кобзарева криниця» її поетичні вітання линули до гостей Тарасової гори, яка дарувала їй неповторні миттєвості, щоб в майбутньому вони перелилися в нові віршовані рядки. В її авторських та колективних збірках близько сімдесяти творів, присвячених українській Святині. Саме з Тарасової гори поезії Катерини Піки прямували до Канади, Австралії, Росії, США, Австрії, Бразилії, Італії.
Лунає дзвiн Успенського собору,
Кругом чарує дивиною все.
Рiка могутня на Чернечу гору
Поета шанувальникiв несе.
Веснянi днi купаються на сонцi
I горда пiсня вдалину злiта.
Шевченкiв край у вишитiй сорочцi
Cвоїх гостей до серця пригорта.
«Зерно правди і добра»
У об’єктивi кущ калини,
Крута Тарасова гора,
Святий куточок України
На сивiм березi Днiпра.
Виступ з музейним хором. 1984 р.
Після закінчення семи класів Катя Чех вступила до Канівського педагогічного технікуму. Але навчанню зашкодила війна. Евакуюватися не було можливості, тож сім’я залишилася на окупованій території. Страх смерті, страх ганьби і поневолення, страшні картини воєнної дійсності і радість Перемоги глибоко запали в серце поетеси і знайшли своє відображення в цілій низці її поезій:
Я не по фільмах знаю про війну,
Бо ще і зараз в тиші вечоровій,
Коли на віти гляну, аж здригнусь,
Бо там не вишні, а краплини крові.
«Не переболіло»
Катерина Чех з подругами. 40-50-ті роки ХХ ст.
Катерина Чех з подругами. 40-50-ті роки ХХ ст.
З чоловіком Василем Карасьовим. 1953 р.
З донькою Тамарою. 1957 р.
Щаслива материнством. Доньки Тамара, Надія, син – Володимир
43 роки життя Катерини Іванівни пов’язані з Канівською районною лікарнею. В її трудовій книжці три записи: про прийом на роботу (1952 рік), переведення на посаду медичної сестри (1966 рік) і звільнення (1994 рік). А між ними 43 роки чесного, самовідданого служіння людям. З 1962 по 1964 рік Катерина Іванівна навчалася на дворічних курсах медичних сестер, де отримала таку необхідну у лікарні професію – медична сестра:
Катерина Піка – реєстратор Канівської ЦРЛ. 1953 р.
Ти для всіх стала рідною,
У житті необхідною.
Світиш променем сонця
І живеш для добра,
Люди щиро вітають,
Щастя-долі бажають,
Називають з любов’ю
«Сестричка, сестра»
(«Сестричка, сестра»)
Та була не тільки робота в лікарні, а й велика громадська робота в місті: вона входила до редколегії газети «На варті здоров’я», виступала разом із хоровою капелою районної лікарні на концертах, конкурсах, вітала своїх колег, жителів міста та його гостей віршованими рядками, була членом Жіночої ради. У своїх поезіях Катерина Іванівна піднімала гострі питання сьогодення.
Громадська робота.
Вперше поезії Катерини Піки були надруковані в місцевій газеті «Дніпрова зірка» у 1957 році. Це були поетичні добірки, новели, нариси, етюди, оповідання. І навіть в малому літературному жанрі, такому як новела, нарис, етюд, їй вдавалося піднімати гострі проблеми суспільного життя, оспівувати людей праці, привертати увагу читачів до краси рідної Канівщини.
Катерина Піка. 1957 р.
Десятки років Катерина Іванівна була незмінним членом літературної студії «Зорянка». Про зустрічі членів літстудії згадувала завідувач відділу листів міськрайонної газети «Дніпрова зірка» Л.В.Кучеренко: «Пам’ятаю, як збиралися літстудійці «Зорянки» на свої бесіди-полеміки. По-різному це було. Сходилися. Хтось, дивись не прибув, когось привели новенького, комусь забракло часу, аби встигнути з усіма разом. На час вона (Катерина Іванівна) нарікала завжди, одначе й наздоганяти його неодмінно прихитрялася. Ось і двері настіж, і усміхнене, добре обличчя, й експромт, котрий усе пояснює:
Недомазана груба,/Недоварений борщ,/А літстудія буде – /Чи то вітер, чи дощ…
Сміх, загальне пожвавлення, і ота непередавана словами атмосфера, коли нарешті вдома всі і все гаразд.
Можна не повірити, але все було саме так: добра душа і жила добром. А віршувала, ніби дихала. І написане однаково легко лягало на душу і молодому, й старому. А вже щодо музики, то на неї просилася кожна її строфа, і не один композитор, і з київських, і місцевих, вдячний поетесі за співпрацю». На слова поезій Катерини Піки написано близько 50 пісень, авторами яких стали композитори Іван Шаповал (Київ), Володимир Постолака (Шпола), Юрій Штельмах (Іллічівськ), Іван Легенький (Стеблів), канівські композитори Володимир Байкін, Павло Коваль, Іван Коваленко.
Сотні поезій народжувалися в творчій уяві поетеси, лягали на білі аркуші, заповнюючи зошити, альбоми, а Катерина Іванівна жила мрією про видання бодай маленької авторської збірочки. У 1993 році у видавництві «Сіяч» (Черкаси) вийшла колективна збірка поезій канівських поетів «Криниця слова», авторами якої стали Катерина Піка, Іван Бонь та Федір Руденко.
Поети Іван Бонь, Катерина Піка, Федір Руденко. 1993 р.
Цей рік став двічі пам’ятним для Катерини Іванівни, бо у видавництві «Сіяч» була власним коштом видана і її перша збірка поезій «Щедрість» із передмовою Івана Боня та 104 поетичними творами, художнє оформленням якої виконав художник Микола Кокора. А в наступному році видавництво надрукувало збірку віршів канівських поетів «Тарасова зоря», присвячену 180-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. На перших сторінках цього видання – твори К.І.Піки. Громадськість Канівщини достойно оцінила творчу діяльність поетеси, присудивши їй почесне звання Лауреата літературної премії імені Олекси Кобця (Варавви) за 1994 рік.
Збірочка «Щедрість». 1993 р.
К. І. Піка – лауреат премії імені Олекси Кобця (Варавви). 1994 р.
Наближався 1999 рік. Світова громадськість готувалася гідно відзначити 185-річчя від дня народження Тараса Шевченка та 60-річчя відкриття Шевченківського меморіалу на Тарасовій горі. Катерина Іванівна, як учасник урочистостей 1939 року, підготувала збірку патріотичної лірики «Любов вічна», присвячену рідному місту та українській Святині. Цей рік приніс поетесі перемогу на обласному конкурсі на кращу пісню (текст), присвяченому 185-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Пісня на слова Катерини Піки «Доля України», музику до тексту написав композитор Іван Коваленко, зайняла ІІІ місце. В останні роки життя Катерина Іванівна часто приїздила до Тарасової гори і, не маючи сили вийти на гору, чекала своїх вдячних читачів біля підніжжя і знаходила. Свідченням цього були листи, які йшли на адресу Катерини Іванівни: «Добрий день, дорога моя сестричко, золота моя людино з Великої букви! Господи дай здоров`я і снаги Вам, моя золота, щоб своїм талантом Ви ще довго зворушували душі і примушували думать, сумувать, радіть, любить, вірить, надіяться! Дякую за Ваші вірші, прямо молюся на них, на Ваш талант! Та це дар Божий, і не випадково цей талант на землі Тарасовій. Це як естафета, як генетичний код…» (Із листа 1999 року Ольги Іванівни Чеберяк, с. Мошни). Це був один із останніх листів, які тримала у руках Катерина Іванівна, а душу огортали біль і туга, бо знала, що добігають кінця дні її життя:
Надивляюсь на гілочку кожну,
Надивляюсь на кожний листок,
На землі ще пожити можна,
Та вже в небо прославсь місток.
«Скоро-скоро»
Було розуміння, що прожила досить складне життя, а свідомість не покидав сумнів – чи правильно. Та відповідь на всі життєві сумніви звучала у її поетичних рядках:
Догорає життя,
Догорають думки і надії,
Час нестримно летить
У похмурий, стривожений світ.
Йдуть в глухе небуття
Сподівання жагучі і мрії,
А на спогад усім
На землі добрий слід, добрий слід
«Догорає життя»
Хата де пройшло життя К.І. Піки.
30 березня, на свято теплого Олекси, напередодні свого 74 дня народження, поетеса завершила свій земний шлях. Сумна звістка про передчасну смерть талановитої поетеси, щирого вірного друга, мудрого порадника і цілителя людських душ, швидко дісталася домівок її друзів. В листах-співчуттях, які надійшли до Канева, звучали слова болю від цієї втрати. Одкровенням звучав лист Валентини Сергіївни Штельмах, дружини композитора Юрія Штельмаха із міста Іллічівска Одеської області: «Преклоняюсь перед твоєю мамою і вважаю за подарунок долі, що ми з Юрою мали щастя бути її друзями. Недаремно, ох недаремно тяглися душею твоя мама і Юра один до одного. Вони інтуїтивно відчували свою божу спільноту, адже лише в душі у Божих обранників можуть народитися такі рядки. Не були ми родичами по крові, але мабуть, у Бога існує інше родство на духовному рівні і воно по якості вище земного».
Учасники зустрічі, присвяченої першій річниці з дня смерті К.І. Піки. 2000 р.
Відтоді щорічно у Каневі проходили заходи, присвячені пам’яті канівської поетеси Катерини Іванівни Піки. Це були вечори, літературно-мистецькі читання, конкурси на краще декламування її поезій.
Вечір пам’яті Катерини Піки 2005 р.
Виставка, присвячена пам’яті Катерини Піки.
Кожен прожитий день віддаляє нас від Катерини Іванівни, але живе пам’ять, на щедрій ниві проростає добірний колос її поезії. Родство на духовному рівні і сьогодні збирає сотні шанувальників її поетичного слова. У 2007 році Канівська районна державна адміністрація, з ініціативи членів літературної студії «Зорянка», заснувала літературну премію імені Катерини Піки для учнівської творчої молоді району.
Премію вручає заступник голови Канівської райдержадміністрації В.В. Носенко
До десятої річниці з дня смерті поетеси (2009) у Черкаському видавництві «Брама-Україна» була видана збірка її поезій «Любов вічна».
Збірка «Любов вічна». 2009 р.
Ювілейний, 2015 рік, був відзначений відкриттям пам’ятної меморіальної дошки на території Канівської центральної районної лікарні – ініціативу літературної студії «Зорянка» підтримали Канівські міська і районна ради. У цьому ж році ще одна збірка поезій Катерини Іванівни Піки «Щедрого серця струна» була надрукована у Черкасах. Збірка об’єднала 275 поезій. Упорядкувала збірку донька поетеси Надія Василівна Долгіч, багатолітній науковий співробітник Шевченківського національного заповідника, коштом якої і була видана збірочка.
Відкриття меморіальної дошки 2015 р.
Вечір, присвячений 20-й річниці від дня смерті К.І. Піки 2019 р.
Вечір, присвячений 20-й річниці від дня смерті К.І. Піки 2019 р.
У 2024 році за рішенням Канівської міської ради вулиця Жовтнева отримала ім’я Катерини Піки. І сьогодні до сторіччя від дня народження нашої талановитої поетеси у видавництві «Панмедія» (Київ) готується до друку збірка поетичних та прозових творів Катерини Іванівни Піки.
Спілкуючись із поетами та їхніми творами, розумієш, що поети – це особливі люди. Вони сприймають світ душею. Тонко, пронизливо… Бо, що таке поезія? Це молитва, це звернення поета до Бога і людей. Саме поезія не дає приспати в людині розум, фантазію, мрію. І житиме поезія, допоки люди мріятимуть і прагнутимуть високо злетіти до зір. І навіть коли людство зчерствіє, перестане мріяти і дбатиме лише про їжу,«про дух забувши свій», саме поезія розбудить людей від ситого сну. Бо така вона, суть людини: завжди хочеться чогось вищого.
Ти народилася з калинового цвіту,
Прийшла у світ з ромашкового лугу,
Тебе вербові колисали віти,
В піснях твоїх і радощі, і туга.
Ти народилася із рясту і барвінку,
Тебе купала мама у любистку,
І запалив Господь у серці зірку,
Любов жагучу, і поклав талант в колиску.
Слова твої лилися легко, як стумок,
І широко, і вільно, мов Дніпрове плесо,
І ти пісенно їх сплітала у вінок,
Воістинно народна Поетеса!
Людмила Лещенко. «Поезія народжена з любові». Пам’яті К.Піки. 7 грудня 2009 року
