Подарунок Шевченківському національному заповіднику
10 серпня цього року Шевченківському національному заповіднику, передано в дар археологічні матеріали (фауністичні рештки), що були знайдені під час розкопок відомої всьому світу Межиріцької стоянки в селі Межиріч Черкаського району Черкаської області. Ці матеріали, у кількості 99 одиниць, подарував керівник Межиріцької археологічної експедиції Павло Шидловський, доцент кафедри археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дані матеріали датуються верхнім палеолітом, Межиріцькою епіграветською культурою (близько 17 тисяч років до наших днів).
Стоянка відкрита восени 1965 року на глибині двох метрів. Місцевий житель Захар Новицький, копаючи погріб для зберігання припасів, наткнувся на кістку невідомого походження. Про свою знахідку він разом із вчителем історії місцевої школи повідомили працівникам Канівського історико-краєзнавчого музею, працівники якого відразу виїхали для огляду цього місця. Після огляду, директор музею Василь Коваленко повідомив про цінну знахідку науковців Інституту зоології АН УРСР. І вже, з перших досліджень, Володимиру Свистуну, науковому співробітнику Інституту зоології АН УРСР, який очолював дослідження, стало зрозуміло, що в с. Межиріч знаходилось поселення мисливців на мамонтів. Протягом 1966-1974 років велися розкопки під керівництвом Івана Підоплічка, академіка АН УРСР. Упродовж, 1976-2002 років дослідження стоянки проводилось під керівництвом Нінель Корнієць, кандидата біологічних наук та за участю Михайла Гладких, доктора історичних наук. Із 2002 року роботи на стоянці здійснювались українсько-французькою експедицією під керівництвом Дмитра Нужного (ІА НАНУ). З 2006 року, у рамках програми ANR Mammouths під керівництвом др. Ст. Пеана (MNHN) за підтримки Національного Агенства Досліджень Франції, на вивченні пам’ятки працювала міжнародна група фахівців із України, Франції, Бельгії та Чехії. А з 2009 року і до сьогодення керівник Межиріцької археологічної експедиції Павло Шидловський.
Ці предмети можуть бути представлені в експозиціях і тематичних виставках Шевченківського національного заповідника та використані науковцями при написанні наукових статей, лекцій та текстів екскурсій.
Таміла Осипенко,
провідний зберігач фондів
науково-дослідного відділу
фондової роботи
Шевченківського національного заповідника
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.