Шлях до шевченка. До 95-річчя з дня народження Миколи Стороженка

Тарасова Гора. Шевченкова могила. Перед пам’ятником Тарасу Шевченку в шанобі схилився вже немолодий поважний чоловік. Подивився пильно в очі Пророка і прочитав: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра…». Науковці Шевченківського національного заповідника впізнали і зраділи гостю – давньому щирому другу, всесвітньо відомому художнику, лауреату Національної премії імені Тараса Шевченка, народному художнику України Миколі Стороженку, який вчергове торував свій Шлях до Шевченка.

Міцний сакральний зв’язок навічно поєднав Миколу Андрійовича із феноменом Тараса Шевченка, Чернечою горою – національною святинею України. Свій Шлях до Шевченка майбутній знаний митець розпочав ще дитиною, коли роздивлявся у батьківській хаті репродукцію картини із зображенням Кобзаря над Дніпром і намагався відтворити побачене у альбомі. Ці ранні малюнки подобалися не тільки юному авторові, а й сусідам, які залюбки переглядали нові роботи хлопця. Роки навчання у мистецькому виші та перші поїздки на прощу до могили українського Генія співпали з періодом “відлиги” та хвилею шістдесятництва. Саме тут, на найвищій Горі, у духовному розумінні, і сьогодні панує дух нестримного борця за Правду, Волю і Свободу. Ці правічні цінності на все своє життя від Тараса Шевченка успадкував Микола Стороженко. Тут шукав натхнення, і певно, саме тут відчував себе справжнім Українцем. Сюди, на Тарасову Гору спочатку студентом, а потім вже викладачем Київського художнього інституту не раз приїжджав зі своїми студентами. Ці події Микола Стороженко згадував під час однієї з зустрічей: «Життя вирувало навколо Тарасової Гори. Був постійних рух людей: відвідувачі – дорослі і діти, кобзарі коло могили та внизу біля підніжжя, – часто не по-одному, а одразу кілька співців у різних місцях. Відчувалася всенародна любов та щира пошана до Тараса Шевченка…
Молоді художники, студенти перших двох курсів виконували нескінченно багато начерків та ескізів Шевченкової могили, споруди музею і його внутрішньої експозиції. Зображали вони і прочан, що йшли безперервно до Тарасової усипальниці, та, звісно ж, кобзарів, які ніби перемандрували з поетових віршів; серед них і кобзаря на прізвище Прудкий…».

Розповідаючи про ті часи, Митець і Вчитель зі щемом у серці згадував канівські історії, чудові наддніпрянські пейзажі, які писав. Кілька робіт збереглися у автора і він з радістю подарував їх у колекцію Шевченківського національного заповідника.  Так  живописні роботи із зображенням Тарасової Гори та її околиць: «Дорога на Канів» (1951), «Лиса гора» (1951) та «Чернеча гора» (1951) доповнили мистецьку серію «Тарасова Гора в образотворчому мистецтві» фондової колекції музею Тараса Шевченка у Каневі.

До 150 річниці з часу повернення Тараса Шевченка в Україну заповідник презентував мистецьку виставку «Жива душа поетова святая» творів представників Національної спілки художників України. Окрасою виставкових залів стали два твори Миколи Андрійовича за мотивами Шевченкових поезій «До Основ’яненка» (1980–2003) та «Ой три шляхи широкії» (1980–2003), що були створені автором до «Кобзаря» Тараса Шевченка. А через два роки гості Тарасової Гори мали ще одну унікальну можливість – побачити персональну виставку «Микола Стороженко. Графічні твори до “Кобзаря”, яку автор присвятив 200-літньому ювілею українського Генія. У колоритних творах авторської техніки митець представив свою неймовірну драматично-філософську історію сприйняття слова Тараса Шевченка. Над справою всього життя – створенням власних інтерпретацій творчості поета та підготовкою ілюстрованого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка (2004) та альбому «Мій Шевченко» (2008) автор працював аж до самозабуття. Виставка викликала широкий резонанс серед мистецтвознавців та поціновувачів української культури, а географія відвідувачів виходила далеко за межі України. Сторінки «Книги вражень від виставки» рясніли щирими подячними дописами автору за можливість по-іншому, по-особливому відчути зміст послань Тараса Шевченка до наступних поколінь українців. Тетяна Шептицька з родиною (м. Київ) написала: «Виставка робіт Миколи Стороженка вражає!  І не тільки особливою авторською технікою виконання, а й символікою, закладеною в картинах, насиченістю енергії, емоційністю образів. Дякую за отримані враження!». Під час експонування виставки у Каневі шляхи знову привели до Шевченка на Тарасову Гору. Схвильований перебуванням на могилі поета та зустріччю з гостями, Микола Стороженко із колегами залишив запис у музейній Книзі вражень: «Наше життя у Великій душі Тараса Шевченка і вічності імені українського народу. Ми уклінно вдячні колективу музею за офіруючий подвиг великої праці, за ту любов до Творця Нації. Микола Стороженко, з почуттям щирості і любові. 24.05.2013. Олесь Соловей, Василь Корчинський, Олександр Цугорка». Тоді ж Микола Андрійович поділився з науковцями заповідника своїми планами організації спільних культурно-мистецьких проектів, присвячених Шевченкові. На жаль, ці плани так і не були зреалізовані. Це була наша остання зустріч з видатним митцем, який відійшов у Вічність. Закінчився земний Шлях Великої людини, великого Друга і Педагога, справжнього Українця. Але сьогодні він серед нас, живе у своїх творах, у вдячній пам’яті учнів і послідовників, серед шанувальників його мистецького таланту та продовжувачів його високих ідей любові до Тараса Шевченка та рідної України.