Пам’яті Зодчого

12 січня відзначаємо 151-у річницю від дня народження ВАСИЛЯ ГРИГОРОВИЧА КРИЧЕВСЬКОГО (1873, Ворожба, Україна – 1952, Каракас, Венесуела) – талановитого зодчого і живописця, творця українського архітектурного модерну; науковця і педагога; майстра книжкової графіки та сценографа; неперевершеного знавця і дослідника народної творчості, для якого саме українське народне мистецтво було живильним ґрунтом його творчості і переосмислювалося в його власних роботах, що ставали взірцем гармонійного поєднання традиції та авангарду.

Народився Василь Кричевський на Сумщині, в родині сільського фельдшера. Малювати почав з дитинства, а ще захоплювався музикою і співом. Навчався у Ворожбянській школі і в школі села Нижня Сироватка, де тоді вчителював Борис Грінченко, а згодом закінчив Харківське залізнично-технічне училище, де отримав основні знання з рисунку й креслення. Надалі працював креслярем і займався самоосвітою, розвивався під впливом відомих харківських архітекторів Сергія Загоскіна і Олексія Бекетова.

Понад пів століття Василь Кричевський присвятив мистецькій творчій роботі, науковій і педагогічній праці.

Прогресивна творча діяльність Василя Кричевського, що базувалась на українському народному мистецтві, була одним з факторів українського культурно-національного відродження.

Талановитий маляр-пейзажист, педагог, мистецтвознавець, він одночасно виступав новатором і в архітектурі, і в книжковій графіці, в ужитковому мистецтві і в оформленні театральних та кінематографічних вистав.

Був членом комісії зі створення Державних клейнодів Української Народної Республіки, підготував власні проекти Великого і Малого Гербів (у 1918 р. офіційним Гербом України затверджено саме його Тризуб); розробляв ескізи паперових грошей і поштових марок УНР (в обіг було випущено двогривенну банкноту з його дизайном).

Він працював у прикладному мистецтві: за його проєктами виробляли килими, вибійки, меблі, вишивки, посуд – все це він творив, черпаючи натхнення з мистецької творчості українського народу.

Як науковець, Василь Кричевський досліджував українське народне мистецтво й будівництво, вивчав етнографію та археологію України. Він став одним із організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, а також уклав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який, на жаль, не встигли надрукувати.

Життя і творчість Василя Кричевського тісно пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка. Ще на початку ХХ ст. він, як член журі, брав найактивнішу участь у Міжнародному конкурсі на кращий проєкт пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві. У 1920-х роках був членом  Шевченківської Комісії історичної секції Всеукраїнської Академії наук. Долучився до встановлення місцезнаходження будинку, в якому жив Тарас Шевченко у Києві в 1846 році, реконструював його за власним проєктом, а також взяв участь у створенні першої експозиції цього музею та в художньому оформленні першого путівника по ньому.

Після відкриття Державного музею Т. Г. Шевченка в Києві став членом його Ради. Найактивнішу участь брав митець у комітеті впорядкування могили Тараса Шевченка, а потім – у Всеукраїнському  Шевченківському комітеті.

Був причетний до створення та художнього оформлення готелю Шевченківського заповідника, побудови експозиції хати-музею біля Кобзаревої могили, а пізніше, у 1930-х роках, – і до проектування нового Національного Музею-Пам’ятника на Тарасовій горі Каневі (1934-1939), який став його останнім архітектурним творінням і першим, спеціально спроєктованим українським музеєм. Василь Кричевський прагнув створити будівлю у синтезі архітектури, живопису, скульптури, декоративного мистецтва, використовуючи при цьому майоліку, альфрейні розписи, інтарсію.

У співавторстві з Петром Костирком, своїм талановитим учнем, помічником і послідовником, він виконав проєкт не лише художнього оформлення музею з мотивами народної творчості, а також і обладнання для експозиції.

Митець у тоталітарні часи наважився створити не просто Меморіальний, а Національний музей біля Шевченкової могили, тому цей задум зустрів так багато перешкод на шляху до його втілення.

11 березня 1934 р. відбулися урочисті закладини музею Тараса Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження.

Спочатку роботи з будівництва здійснювалися активно, а вже в наступні роки фінансування значно скоротилося, що призвело до здешевлення і спрощення проєкту. Значні корективи до задуму вносили ідеологічні та економічні перешкоди: політичних репресій зазнали директор заповідника Микола Стретович, інженер будівництва Костянтин Дукальський, бухгалтер Данило Стремецький та екскурсовод Сільвестр Дерево. Серйозні звинувачення в «буржуазному націоналізмі» влада висунула і архітекторам Василю Кричевському і Петру Костирку.

Попри все, будівництво музею було завершене у 1936 р.: на Тарасовій Горі постала модернова, асиметрична в плані, будівля зі світлими стінами під червоним черепичним дахом, акцентована шестипілястровим портиком із трикутним фронтоном на головному вході.

Архітектори виступали прихильниками просторового вирішення музейних експозицій; у вестибюлі, на їхню думку, мав бути монументальний вітраж з українським орнаментом, живописні панно на шевченківську тематику, а на фасаді – майолікові розписи. У 1937 р. було закінчено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке хоч і не цілком відповідало задумам авторів, однак додало до художнього проєкту національного колориту.

18 червня 1939 р. перед багатотисячним зібранням шанувальників поета на Тарасовій Горі було урочисто відкрито Шевченківський меморіал – музей і новий пам’ятник на його могилі.

Попри те, що архітектору не все задумане вдалося втілити в життя через незалежні від нього обставини, будинок музею став одним із кращих зразків українського модерну і народного стилю в архітектурі, національної архітектурної школи першої половини XX ст. та цивільної архітектури і виконує важливу місію — возвеличує постать Шевченка – поета і художника..

У 1940 рр. історичні обставини спонукали сім’ю Василя Кричевського вдатися до вимушеної еміграції: спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, зрештою до Франції, де на той час жив син Микола.

У 1948 році Василь Кричевський з дружиною Євгенією переїхали до доньки Галини у Венесуелу, де й доживали свого віку.

15 листопада 1952 р., за 2 місяці до свого 80-ліття, видатний митець та архітектор Василь Кричевський завершив свій земний шлях, на якому пізнав і радість творення, і гіркоту втрат, надії та розчарування, визнання й гоніння.

У 1975 р. прах художника та його дружини перенесли до українського цвинтаря Святого Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Нащадки Василя Кричевського передали в дар Україні понад 300 його творів, які поповнили збірки багатьох українських музеїв, у тому числі й Шевченківського національного заповідника.

Фондова колекція Заповідника поповнювалась у різний час унікальними музейними артефактами (твори живопису і графіки, меморіальні речі, фото, листівки), які належали  митцям з творчої династії Кричевських: глави родини – Василя Григоровича Кричевського, його синів – Миколи і Василя Кричевських, дружини Василя – Олени Євгеніївни  Кричевської, їхньої доньки – Катерини Кричевської-Росандіч. Деякі з них сьогодні представлені у тимчасовій музейній експозиції.

Сотні тисяч відвідувачів Музею Тараса Шевченка на Тарасовій Горі, що приходять щоріч на уклін до Великої Могили із вдячністю згадують ім’я Василя Григоровича Кричевського, мистецький та архітектурний спадок якого вагомо увійшов до скарбниці української культури.

Дніпро. Вечірні хмари. 1937 р. Картон, олія.

Натюрморт. 1948 р. Папір, олія.

Ескіз оформлення інтер’єру вестибюлю другого поверху  Меморіального музею Т. Г. Шевченка у Каневі. 1936 р. Картон, акварель, туш.

Орнаментальна композиція для текстилю. 1951 р. Папір, кольоровий олівець.

У 151-й день народження талановитого зодчого і живописця Василя КРИЧЕВСЬКОГО презентуємо ілюстрований календар «МИТЦІ КРИЧЕВСЬКІ», у якому представлені твори родини Кричевських з фондової збірки Шевченківського національного заповідника.