Музеєфікація війни

17 Травня, 2024

15 травня, у м.Києві  у Національному музеї Голодомору-генециду за участю музейників України відбулася розмова-дискусія щодо музеєфікації війни та завдань і викликів у комплектуванні музейних колекцій. Участь у дискусії взяли і представники нашого заповідника: Світлана Брижицька, заступник генерального директора з наукової роботи, Таміла Осипенко, головний зберігач фондів, Ірина Батеровська, завідувач сектору збереження,  Валентина Мироненко, фахівець з обліку. Захід був спрямований на обмін досвідом у профільній спільноті музейників, на виявлення «білих плям» у питанні комплектування музейних колекцій предметами, що репрезентують російсько-українську війну для подальшого вдосконалення внутрішніх механізмів комплектування. Досвідом роботи поділилися Тетяна Пилипчук з Харківського літературного музею, Яна Гринько, завідувачка виставково-експозиційного відділу Музею Голодомору, Ольга Сало, заступниця генерального директора Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції гідності, та головний зберігач Музею війни Оксана Янковенко. Представниця МКІП, директорка Департаменту культурної спадщини Мар’яна Томин поділилася власним баченням можливостей співпраці між культурними інституціями та іншими державними органами.

Тарас Шевченко. Образ в мистецтві

Книжкова колекція Шевченківського національного заповідника поповнюється новими експонатами. Нещодавно книжкова колекція Шевченківського національного заповідника, завдяки старанням адміністрації заповідника, адже поповнення колекції вартує 3500 грн. бюджетних коштів, а для працівників музею та шанувальників безсмертного Кобзаря є безцінним, збагатилася книгою «Тарас Шевченко. Образ в мистецтві» уавторствіЧуйко Тетяни, заступниці з наукової роботи Генерального директор Національного музею Тараса Шевченка. У книзі 10 частин з відповідними назвами, що розкривають змістовне та ілюстративне наповнення кожної частини: мистецький образ Шевченка ще за життя Генія до сучасної трагічно-героїчної доби – часу російсько-української війни.Для кожної частини книги характерний аналіз культурно-історичного періодуу якому жив і працював той чи інший художник, який зображав Поета та окреслені основи, що вже не перше століття кристалізуютьгенерації митців, які «модифікують» формотворчі рецепції у створенні особистості Кобзаря. У виданні більше, а ніж 200 ілюстрацій. 21 художня робота була надана нашим заповідником: Єлева Костянтин. Портрет Тараса Шевченка. Папір, сангіні. 1947; Касіян Василь. Портрет Тараса Шевченка. Папір, акварельований естамп. 1945; Касіян Василь. Ілюстрація до поетичного триптиха «Доля. Муза. Слава» - «Муза». Папір, туш. акварель. 1949; КасіянВасиль. Ілюстрація до поетичного триптиха «Доля. Муза. Слава» - «Слава». Папір, туш. акварель.1949;Караффа-Корбут Софія. Ілюстрація до поезії «І золотої, й дорогої…». Папір, кольорова ліногравюра. 1960-і рр.; Караффа-Корбут Софія.Ілюстрація до поезії «Мені тринадцятий минало…».Папір, кольорова ліногравюра. 1960-і рр.; Антонюк Андрій. «Тарас Шевченко. в казематі». Полотно, олія. 1982-1983; Марчук Іван.  Ілюстрація до поезії «І золотої, й дорогої…». Картон, темпера. 1983; Марчук Іван.  Ілюстрація до поезії «Три літа». Картон, темпера. 1983; Кушнір Веніамін. «Апостол правди». Полотно, олія. 1970-1988; Стецько Дмитро. «Тарас Шевченко.» Картон, олія. 1986; Баринова-Кулеба Віра. «Діду, найміть Тараса вівці пасти». Полотно, олія. 1989; Данченко Олександр. «Тарас Шевченко в Петербурзі 1837 р.». Папір, офорт. 1970; Данченко Олександр. «На засланні». Папір, офорт. 1982; Крислач Іван. Портрет Тараса Шевченка. Папір, лінорит. 1983; Забашта Василь. «Борітеся-поборете…».  Полотно, олія. 1996; Цимбал Василь. «Тече вода в синє море…». Полотно, темпера. 1999; Гарбуз Володимир. Портрет Тараса Шевченка. Полотно, олія. 2000; Франчук Валерій. «І серце жде чогось…». Полотно, олія. 2001; Чаус Віктор. «Люди і долі». Полотно, олія. 2012; Кукуруза Сергій. «Шевченко біля вежі Кармалюка в Кам’янці-Подільському». Папір, ліногравюра. 1963. Фондова колекція Шевченківського національного заповідника популяризується в одному з найкращих видань сучасної України, що з’явилося у першому півріччі 2024 року.

Перший “Кобзар”

26 Квітня, 2024

  26 квітня 2024 року минає 184 роки від дня виходу у світ першої поетичної збірки творів Тараса Шевченка «Кобзар» (1840). За власним свідченням Шевченка вірші писати він почав ще кріпаком, а коли вже став вільною людиною та був зарахований студентом до Петербурзької академії мистецтв, про його пристрасть до поезії стало відомо поету Євгену Гребінці, з яким Шевченко був знайомий з 1835 року. Саме йому Шевченко передав свою поетичну посвяту «На вічну пам’ять Котляревському» разом з чотирма іншими поезіями для публікації в альманасі «Ластівка». В кінці 1839 року Гребінка познайомив Шевченка зі своїм приятелем по Ніжинській гімназії відставним штаб-ротмістром, полтавським поміщиком Петром Мартосом, небайдужою до літератури людиною, гімназійним товаришем Миколи Гоголя і дописувачем у літературні альманахи. За рекомендацією Євгена Гребінки він замовив у Шевченка свій акварельний портрет і під час одного із сеансів, коли йому довелось позувати у квартирі художника, Мартос побачив рукописи з його віршами. Вражений прочитаним, він, отримавши схвальний відгук про них Гребінки, вирішив видати вірші Шевченка окремою книжкою. Відібрані поезії впорядкував Євген Гребінка і 12 лютого 1840 року він отримав схвальний вердикт Петербурзького цензурного комітету. 26 квітня 1840 року накладом 1 000 примірників вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка, видана коштом Петра Мартоса, до якої увійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч». Книга, надрукована «ярижкою» на якісному папері,  мала зручний формат і незважаючи на високу ціну в 1 карбованець сріблом, досить швидко була продана у магазинах Петербурга. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем». Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з купюрами. Небагато поетів, сучасників Тараса Шевченка, були удостоєні такої прискіпливої уваги критиків до своїх видань, як він. Критика була різною, як позитивною, так і негативною, але жодне із критичних джерел не відмовило поетові у його непересічному таланті. Петербург, природно, першим заговорив про твори Шевченка. Відгуки були надруковані у періодичних виданнях «Отечественные записки», «Ластовка», «Северная пчела», «Художественная газета», «Литературная газета», із семи відомих – чотири були схвальними, решта, визнаючи талант Шевченка, дорікали йому за мову». Схвальний відгук на «Кобзаря» опублікував  автор першої друкованої рецензії Петро Корсаков.  Литературная газета» у статті «Кобзарь» Т. Шевченка» так характеризувала його твори: «Пан Шевченко назвав ім’ям «Кобзаря» збірку своїх українських дум і пісень. Ми прочитали цю збірку з величезним задоволенням і рекомендуємо її всім аматорам малоросійської поезії. У віршах п. Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни. Його картини згідні з натурою і виблискують яскравими, живими барвами. Взагалі в авторі цих малоросійських віршів відчувається непідробний талант». Перша невеличка збірка поетичних творів Тараса Шевченка «Кобзар», стала видатною подією в культурно-літературному житті українського народу. Подібної збірки, де так правдиво було відтворене життя рідного народу, не було написано ніким із його сучасників. «А книжку, як розгорнув — дивлюсь — «Кобзар», та вже дуже вичитаний. Дарма! Я его притулив до серця, бо дуже шаную Вас, і Ваші думки кріпко лягають на душу»  – писав своєму землякові у Петербург український письменник Григорій  Квітка-Основяненко у листі від 23 жовтня 1840 року. Це видання стало знаковою подією як у житті самого автора, так і усього українського народу, адже після виходу в світ першої поетичної збірки його  стали називати кобзарем, а незабаром і батьком. Але були відгуки й іншого змісту, в яких вказувалося на те, що Шевченко спотворює думки і російську мову, підробляючи їх на хохлацький лад («Сын отечества», «Отечественные записки»). Сучасники, природно, не могли одразу збагнути всю силу і велич «Кобзаря», мало було таких, які могли б зрозуміти виняткову роль постаті Тараса Шевченка і його поетичного слова не лише в українській, а й у світовій літературі. Але в тому і в іншому випадку одне було спільне в оцінці, що «Кобзар» не був звичайною подією, він змусив широкі кола громадськості заговорити про себе. «Ця маленька книжечка, — як образно висловився І. Франко, — відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простою і поетичною грацією вислову». Тарас Шевченко стрімко увійшов у літературний процес Російської імперії, зруйнувавши стереотипи мислення своєю геніальною простотою, пісенною поезією, жертовною любов’ю до простого народу, до батьківщини. Протягом свого короткого життя він заслужив титул «мужицького поета», бо своєю творчістю демократизував літературний процес не тільки Росії, а й значної частини європейського континенту. Поетичне зерно Шевченка вчасно впало на благодатний ґрунт і дало свої рясні сходи не тільки в літературному процесі, а й у суспільно-політичному житті народів Російської імперії та європейських країн. Шевченко, вийшовши із підневільного кріпацького стану і піднявшись до аристократичних кіл, не відцурався свого походження, а навпаки своїм поетичним словом зміг возвеличити мільйони «малих отих рабів німих», до яких колись належав і сам. Письменник Панас Мирний у своїй праці «Про Тараса Шевченка» (1893) вкаже на той факт, що саме у 1840 році народилася Шевченкова слава, а його поетичне слово стало пророчим: «…невмирущу славу придбав собі Шевченко не малюванням, а своїми віршами. В 1840 році з поміччю приятелів надрукував свого першого «Кобзаря»… З цього й почалася віковічна Шевченкова слава. Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому було близьке народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. …на Вкраїні вірші його приймали як благовісне, пророче слово». Перший лауреат Шевченківської премії, поет Павло Тичина у своїй передмові «Сила Кобзаря» до видання 1943 року порівнює появу «Кобзаря» з образом кам’яної брили, що відірвалась від велетенської скелі: «Цей образ брили кам’яної я і хочу прикласти до появи «Кобзаря» в літературі. Ах, сила названої книжки така була велика!…тож не дивно, що й сама поява «Кобзаря» ще за життя Шевченка для багатьох тоді сприйнята була буквально як обвал. Не обійшлося тоді було й без висміювань, без галасу, без крику. Та, не дивлячись на крик цей і галас, невеличка книжечка під назвою «Кобзар» своєю появою грандіозне зрушення зробила в літературі. І література лицем своїм рішуче повернулась у бік народу, до берегів реального життя, і зокрема – література українська» . Невпинно рухається колесо історії, летять роки, минають століття, а «палке слово Шевченка, пройняте беззавітною любов`ю до свого народу, і нині залишається життєдайним джерелом, потужним стимулом національного і духовного відродження незалежної України. Слушно кажуть, що Шевченко – це код нації, а в його Слові – невпокореному, живому й невмирущому – закодовані генетичні основи української духовності» – зазначає у передмові до видання творів Тараса Шевченка «Я так її, я так люблю…» публіцист, лауреат Шевченківської премії Володимир Мельниченко. Одне покоління приходить на зміну іншому « і кожне покоління прочитує це слово по-своєму, трактує його по-своєму, співвідносячи свій час з Великою Національною Позачасовістю» – говорить про видання «Кобзаря» український поет  Павло Мовчан. Надія ДОЛГІЧ, завідувач сектору «Т.Шевченко в житті і творчості»