Хранителька Української Святині
До 85-літнього ювілею ЗінаїдиТарахан-Берези
Сила, мудрість, єдність кожної спільноти здавна визначалася умінням поціновувати і пошановувати тих, хто своїми чеснотами – талантом, знанням, досвідом, здобутками та громадянською позицією сприяв її розвитку,стверджував ціннісні пріоритети та вказував вектори подальшого руху.
Серед таких достойників – Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза – наша сучасниця, відома і авторитетна шевченкознавиця, фахівчиня музейної справи високого рівня, яка протягом понад 50-ти років здійснювала почесну місію хранительки Шевченківського Меморіалу, 22 травня святкує свій 85-ти літній ювілей.
Мабуть, саме місце і дата народження майбутньої науковиці визначили її долю та життєве призначення: народилась вона у Каневі, , в день 78-ми річчя з часу навічного повернення Тараса Шевченка в Україну та в рік відкриття Шевченківського меморіалу на Тарасовій Горі. Відчуваючи тонко і глибоко світ українського Генія, особливу ауру і енергетику Гори-Могили, Зінаїда Панасівна одну за одною відкривала невідомі сторінки історії, з ними пов’язаної
З. П. Тарахан-Береза – кандидатка філології, Заслужена працівниця культури України, Лауреатка премії імені В. Вернадського, Почесна громадянка міста Канева; авторка чотирьох ґрунтовних розвідок монографічного, історичного, пам’яткоохоронного характеру та понад 300 наукових публікацій у вітчизняних і зарубіжних виданнях.
Результатом глибоких наукових досліджень вченої стала історична реконструкція дерев’яної козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці поч. ХVIII ст. За заслуги «з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви» її було нагороджено орденом Святої великомучениці Варвари. Вона нагороджена Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України, Почесною відзнакуою Черкаської обласної ради та облдержадміністрації «За заслуги перед Черкащиною».
Такий щедрий доробок вченої – це, насамперед, ґрунтовна освіта, енциклопедичні знання, неперервний пошук, природна допитливість, невтомна робота та, звичайно ж, незгасима любов до рідного краю і до Шевченкового Слова.
Нині Зінаїда Панасівна Тарахан-Береза перебуває на заслуженому відпочинку, втім подвижницький труд, науковий доробок, неосяжний пласт зібраного архівного матеріалу, творчий шлях і життєва позиція, вкорінені долею у Тарасову Гору, дають незаперечне право вважати її справжньою Хранителькою української Святині, а громадянська мужність науковиці у відстоюванні священної вершини і заповідних видноколів мають стати керунком для сучасних та майбутніх хранителів Шевченківського меморіалу в Каневі.
Многая літа, дорога Зіно Панасівно!
Хранителі Шевченківського меморіалу
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.