Музей народного декоративного мистецтва

Канівський музей народно-декоративного мистецтва відкритий 23 квітня 1972 року.

Його організатором і засновником був ентузіаст музейної справи, заслужений працівник культури України Коваленко Василь Олександрович.

З 1972 по 1990 роки експозиція знаходилась в Успенському соборі (пам’ятник архітектури ХІІ ст.). В 1990 році Успенський собор передано релігійній громаді, а музей розміщено в приміщенні колишнього Базиліанського училища, яке є пам’ятником архітектури XVIIІ століття.

З історичних джерел відомо, що цей будинок споруджувався у XVIII ст. На кошти польської шляхти, як базиліанське училище. З 1919 року по 1970 рік тут розміщувалась Канівська середня школа №1 ім. Т.Г.Шевченка.

З цим приміщенням пов’язані імена багатьох визначних людей. У повітовому училищі викладав поет Гнилосиров (Гавриш) Василь Степанович, який листувався з Тарасом Шевченком. Тут працювала наставницею рідна сестра видатного російського письменника М.С.Лескова. Це училище закінчили брати Андріївські – українські філологи, історики, літератори, публіцисти, літературознавець і письменник Арабетин Костянтин Іванович. У Канівській школі №1 навчалися поети Григорій Донець і Віктор Лагода, а також Герої Радянського Союзу Іван Календюк, Костянтин Шумський та комісар „Молодої гвардії” – Олег Кошовий, канівська поетеса Катерина Піка. Цю школу закінчив Герой Соціалістичної праці Олександр Бузницький.

В музеї представлені речі трьох центральних областей України: Черкаської, Київської та Полтавської. Знаходяться також оригінальні роботи інших областей.

Основні відділи музею:
– Ткацтво і килимарство;
– Народний одяг і вишивка;
– Художнє скло і фарфор;
– Кераміка;
– Різьба по дереву;
– Народний розпис.

Основні види діяльності:
– Науково-збиральницька;
– Екскурсійна;
– Лекційна;
– Співпраця з народними майстрами.

Завдяки наполегливій праці наукових працівників, музей став скарбницею духовної спадщини українського народу.

Канівський музей народно-декоративного мистецтва – єдиний такого профілю на Черкащині. Зрозуміло, що подібний музей, як головний інформаційно-виховний пам’ятковий центр, може скластись і розвиватись як установа тільки в тому місті, яке є історичним і духовним серцем нації. Таким центром для українців був і залишається Канів. Досвід свідчить, що всяке музейне зібрання в такому місті, незважаючи на всій первісно місцевий характер, тільки завдяки своєму місцезнаходженню здатне або принаймні мусить перетворитись у загальнонародний осередок пропаганди старожитностей.
З широким діапазоном показу оригінальних виставок творів музей утвердив себе як осередок національної гідності, що є красномовним прикладом того, як треба ставитись до своєї культури та історії.