Пам’яті Василя Кричевського

Будинок музею Тараса Шевченка в Каневі став останнім реалізованим архітектурним твором в Україні професора Київського художнього інституту, одного з фундаторів Української академії мистецтв,
відомого митця Василя Григоровича Кричевського (31.12.1872 с. Ворожба, тепер Лебединського р-ну Сумсьскої обл. – 15.11.1952, Каракас, Венесуела) – життя і творчість якого були нерозривно пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка.

Ескіз роботи Василя Кричевського — Ескіз музею Тараса Шевченка

18 червня 1939 року в присутності понад сорока тисяч людей було урочисто відкрито музей Тараса Шевченка та пам’ятник на його могилі. Початок будівництва музею і нового пам’ятника на Тарасовій Горі розпочинає свою історію в далеких 1930-х роках .
Проектування музею було доручено професору Василю Кричевському, який залучив до цієї справи свого талановитого учня Петра Костирка. 11 березня 1934 року відбулися урочисті закладини Національного музею-пам’ятника Т. Г. Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження. Будівництво проходило в надзвичайно складних умовах. В перший рік роботи велись активно, а вже в наступні роки фінансування значно скоротилося, що призвело до здешевлення і спрощення проекту. Значні корективи до задуму вносили ідеологічні перешкоди. У завершеному вигляді в 1936 році будівля мала такі характеристики: двоповерхова, із світлими стінами під черепичним дахом червоного кольору, з цокольним поверхом та невеликим підвалом; асиметрична; головний вхід акцентовано шестипілястровим портиком, який завершувався трикутним фронтоном.
Архітектори творчо підійшли до завдання: Василь Кричевський задумав створити музей біля усипальні геніального поета і художника в синтезі всіх видів мистецтв – архітектури, живопису, скульптури, декоративного мистецтва, використовуючи при цьому майоліку, альфрейні розписи, інтарсію тощо.

У 1937 році було закінчено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке не вповні відповідало задумам авторів, яким все ж таки вдалося додати до художнього проекту національного колориту. Так, в інтер’єрі основною домінантою став вестибюль, найбільш яскравими місцями оформлення якого були відкриті просторі сходи, що вели на другий поверх; заповнені барвистим орнаментом кесони, тональна гама яких сконцентрована і давала плавний перехід із одного тону в інший; стелі музейних залів та колони, оздоблені декоративними розписами. Попри те, що не все задумане вдалося втілити в життя, будинок музею став одним із кращих зразків українського модерну та народного стилю в архітектурі, яскравий зразок української національної архітектурної школи перш. половини ХХ ст. та цивільної архітектури (спеціально збудоване як музей).
У 1991 році до музею Т. Шевченка надійшла значна частина колекції творів митців – членів родини Василя Кричевського, що передала в дар Катерина Кричевська-Росандіч із США (1926-2021). Збірка складається із різножанрових мистецьких творів (пейзажі, натюрморти, зразки українського орнаменту тощо) Василя Григоровича Кричевського (1873-1952), його синів – Миколи Васильовича Кричевського (1898-1961) та Василя Васильовича Кричевського (1901-1978), дружини – Олени Євгеніївни Кричевської (1892-1964), онуки – Катерини Василівни Кричевської-Росандіч (1926-2021), виконаних не лише в Україні, а й за її межами. Серед особливо цінних предметів – особисті речі В. Г. Кричевського (етюдник, пензлі, мастихіни) та твори декоративно-прикладного мистецтва (вишивка, кераміка, фарфор).

Василь Кричевський у залах музею Тараса Шевченка в Каневі

2003 року нащадки родини Кричевського передають незалежній Україні твори В. Г. Кричевського у ті міста, з якими були пов’язані його життєвий і творчий шлях, – Київ, Полтава, Суми, Лебедин та ін. До Шевченківського національного заповідника Галиною Кричевською де Лінде (Венесуела) було передано близько тридцяти олійних і графічних творів, сім із яких – це ескізи проектів зовнішнього та внутрішнього оформлення музею Тараса Шевченка біля його могили, виконані митцем у 1933-1936-х рр. (частина колекції – ескізи, фото, меморіальні речі – нині представлена в експозиції музею).

Ремонтно-реставраційні роботи в музеї Тараса Шевченка 2003-2010 рр. — Ремонтно-реставраційні роботи в музеї Тараса Шевченка

Сьогодні продовжуються роботи з відновлення національного образу музею Тараса Шевченка, знівельованого в 2010 році під час попередніх ремонтно-реставраційних робіт: до вестибюлю музею повернуто поліхромний вітраж за ескізами Василя Кричевського, оновлюється експозиція, встановлено бар’єр другого ярусу музею у техніці інтарсія тощо.
Шевченківський національний заповідник вважає одним із найголовніших своїх завдань здійснити повернення національного образу музею Тараса Шевченка, що передбачає, зокрема оформлення фасаду будинку майоліковим орнаментом, відновлення художніх розписів в експозиційних залах та орнаментів на колонах і стелях, згідно із задумом авторів-архітекторів.

Сучасний вигляд вестибюлю музею Тараса Шевченка

І нині ми знову складаємо шану таланту Василя Кричевського, що по-особливому розкрився в архітектурному та художньому оформленні будинку музею на Тарасовій Горі.

Поділитися статтею

День пам’яток історії та культури

18 Квітня, 2024

18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць, ратифікований в Україні як «День пам’яток історії та культури». Вітаємо усіх причетних! Збереження пам’яток історії та культури, особливо в умовах війни, є пріоритетним напрямком діяльності Шевченківського національного заповідника. Серед них особливе місце займає національна Святиня – пам’ятка історії та монументального мистецтва «Могила поета Тараса Григоровича Шевченка. 1861». З часу поховання поета на Чернечій горі у Каневі іі захистом займалося не одне покоління українців. Вже тоді, усвідомлюючи значення Тараса Шевченка в житті України та її народу, ними закладалися підвалини пам’яткоохоронної справи, яку розбудовують нинішні хранителі Меморіалу. Сьогодні на території Шевченківського національного заповідника, загальною площею 38 га, представлені й інші пам’ятки (об’єкти) історії, архітектури, археології, монументального мистецтва та природо-заповідного фонду, що становлять історичну і культурну цінність. Серед них – Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» (IV-III тис. до н.е. ІХ ст. до н.е. – ІV ст.) – пам’ятка археології національного значення; Будинок музею Т. Шевченка – пам’ятка історії місцевого значення; Могила І. Ядловського (1933) (доглядача могили Т. Шевченка з 1884 по 1933 р.) – пам’ятка історії місцевого значення; Будинок базиліанського училища. 1784 р. – пам’ятка історії місцевого значення (Музей народного декоративного мистецтва); Будівля, в якій розміщувалась крамниця єврейських торгових рядів. 1898 р.– пам’ятка архітектури місцевого значення (Історичний музей) та знаки пошанування новітньої історії: пам’ятний знак українському гетьману Івану Підкові (2007, ск. Кулик); пам’ятний знак українському патріоту Герою України Олексі Гірнику (2009, ск. А. Балог); пам’ятники, які в різні часи стояли на могилі Тараса Шевченка – пам’ятник-хрест 1884 року (чавун; ск. В. Сичугов), пам’ятник-погруддя 1923 року (чавун; ск. К. Терещенко); відтворені шляхом історичної реконструкції – Перший народний музей Кобзаря – «Тарасова світлиця» 1884-1936 рр. (1991 р.) та Церква Покрови Пресвятої Богородиці поч. 18 ст. (2013-2014). Серед завдань Шевченківського національного заповідника – збереження, реставрація, паспортизація, внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів історико-культурної спадщини; розширення території, зокрема, приєднання готелю «Тарасова гора» (1961), пам’ятки архітектури місцевого значення, що знаходиться неподалік Шевченкової могили; побудова нових експозицій музеїв як цілісного комплексу Заповідника, об’єднаних однією місією; впорядкування лісопаркової зони Заповідника тощо. Шевченківський національний заповідник, оберігаючи неповторні краєвиди, що надихали українського Генія і продовжують хвилювати душі відвідувачів меморіального комплексу та унікальний природний ландшафт лівобережжя, що охоронявся зусиллями кількох поколінь українців, є пам’яткоохоронним осередком не тільки історико-культурного, а й природоохоронного характеру. Також Заповідник опікується пам’ятками (об’єктами) культурної спадщини, що знаходяться на території Канева та Канівщини. Серед них пам’ятні поховання, що знаходяться на цвинтарі в урочищі Монастирок, поруч з Тарасовою Горою (пам’ятний знак на місці поховання жертв голодомору в Україні 1932–1933 років, встановлений 2003 року з ініціативи Шевченківського національного заповідника; могила кобзаря Олекси Чуприни (1908–1993), що більше тридцяти років співав біля національної Святині; місце поховання праху відомої перекладачки творів Т. Г. Шевченка англійською мовою Віри Річ (Елізабет Джоан Річ) (1936–2009); поховання хранителів Меморіалу та осіб, дотичних до його становлення); на цвинтарі в урочищі Сельце (могила колишньої нареченої поета – Ликери Полусмак (1840-1917), із викарбувані на гранітному постаменті слова поезії Тараса Шевченка «Барвінок цвів і зеленів…»); та пам’ятні знаки на місцях перебування Тараса Шевченка у селах Канівської територіальної громади (Пекарі, Межиріч, Келеберда, Мартинівка, Лука, Прохорівка). У сфері інтересів Шевченківського національного заповідника перебуває Михайлова гора – пам’ятка садово-паркового мистецтва у с. Прохорівка, колишня садиба першого ректора Київського університету св. Володимира,вченого-природознавця, історика, фольклориста, письменника, краєзнавця, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук Михайла Максимовича (1804-1873), у якого гостював Тарас Шевченко у 1859 році. На території пам’ятки знаходиться поховання М. Максимовича (пам’ятка історії національного значення) та членів його родини; віковий дуб, що носить ім’я Т. Шевченка (пам’ятка природи), та інші насадження, що мають високу природоохоронну цінність. На даний момент територія Михайлової гори, нещодавно передана у власність держави, перебуває в занепаді і потребує виваженого наукового підходу до визначення, перш за все, підпорядкування та відповідальності, що дасть можливість цілісно забезпечити збереженість пам’яток історії та природи. Подібна ситуація склалась і відносно пам’ятки археології національного значення – Межиріцького поселення мисливців на мамонтів, внесеного до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як «Стоянка» (1,5 млн. – 10 тис. р. до н. е.), що знаходиться на території Канівського району (с. Межиріч), яка також потребує вирішення питання опіки та захисту. Шевченківський національний заповідник продовжує працювати задля захисту та збереження української національної Святині та її історико-культурного ландшафту. Адже збережені пам’ятки історії та культури, пов’язані з ними живі традиції об’єднують покоління, формують національну ідентичність народу та територій, на яких він проживають. Не даремно, більшість воєнних конфліктів, спрямованих на окупацію земель, насадження іншої ідеології та стирання історичної пам’яті завжди супроводжуються нищенням чи загарбанням саме найвизначніших пам’яток, об’єктів культури: доки існує національна спадщина, можна говорити і про існування окремої нації. Дякуючи Збройним Силам України, друзям і партнерам із різних куточків світу, стоїмо на культурних блокостах на сторожі національної Святині! Разом до Перемоги! Лариса Миколенко, Віта Дзима, відділ охорони пам’яток історії, культури та природи

Презентація книги “Витоки Шевченкового роду”

Хоч і дощило цілий день, але батьківщина Тараса Шевченка на Звенигородщині (с. Шевченкове) зустріла по-українськи щирцево і тепло. Хіба що вкотре заболіло бездоріжжя до землі, "яку сходив Тарас малими босими ногами". І коли ж нарешті хтось із владців змилосердиться над цією святою крайниною та побудує нормальні дороги?! Очільниця тамтешнього Заповідника Людмила Шевченко разом зі своїми колегами організувала чудову презентацію виданої власними силами книги, написаної нащадками Шевченкової сестри Катерини - Дмитром Красицьким і його племінницею Людмилою Красицькою "Витоки Шевченкового роду". Пані Людмила Красицька поділилася своїми думками про те, яким образ Тараса Григоровича вона намагалася живописати, аби сучасний українець зміг реальніше уявити його - без стереотипного совєцького налою. У заході взяв участь і пра... внук Поетового брата Микити - відомий художник Микола Лихошва, чиїми картинами проілюстрована біографічне видання. До речі, 90-річний художник передав нашому Шевченківському національному заповіднику 96 своїх картин - і був дуже здивований, що ми йому подарували свіжо виданий каталог його ж робіт, який уклала наша науковиця Алла Яхімович. Зворушені обставою роковища Шевченків, навідали й могилу поетової Матері. Емоційного надиху додав Роман Сущенко , колишній кремлівський політв'язень, чудовий художник і нині сущий депутат обласної ради. Виставка його робіт якраз зібрала зацікавлених відвідувачів, особливо, місцеву учнівську молодь, у музеї Т. Шевченка. Передала і я зі своїми колегами - Аллою Яхімович і Валентиною Авраменко - подарунки від Тарасової Гори Батьківщині Тараса (ряд наших видань), а також почитала відвідувачам свою поезію війни. Дякую Людмилі Михайлівні за давню дружбу. Трудимося разом на культурному українському фронті, бережемо дух Пророка нашого. Кланяємося щиро ЗСУ і з нетерпінням ждемо Перемоги.

Валентина КОВАЛЕНКО, в.о.генерального директора Шевченківського національного заповідника

Актуальність Шевченкового Слова

16 Квітня, 2024

У рамках відзначення 210-річниці з дня народження Тараса Шевченка Світлана Брижицька, заступника генерального директора Шевченківського національного заповідника з наукової роботи, кандидата історичних наук взяла участь у науковій дискусії «Проблеми прочитання збірки Тараса Шевченка «Три літа» (до 177-ї річниці з дня арешту Тараса Шевченка 5 квітня 1847 р.), що проходила 5 квітня 2024 року у «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка» Національного історико-культурного заповідника «Переяслав» (м. Переяслав) у рамка науково-просвітницького проєкту «Десяте літо». Із вітальним словом до присутніх звернувся генеральний директор заповідника Олексій Лукашевич. Модератор заходу та доповідач – Наталія Павлик, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», член Національної спілки письменників України (Переяслав), окреслила ряд питань дискусії, які було обговорено у колі науковців, а саме: - місце й час написання та укладання Тарасом Шевченком збірки «Три літа»; - історія рукопису збірки «Три літа»: чи є поема «Єретик» її складовою; - проблематика першого автографа твору «Як умру, то поховайте…» із збірки «Три літа»; - перша публікація збірки «Три літа»; - редакції та оцінки збірки «Три літа». За результатами засідання було прийнято Ухвалу. У дискусії взяли участь: Олександр Боронь, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ); Олег Коломієць, шевченкознавець, член Національної спілки письменників України (Переяслав), Марина Навальна, доктор філологічних наук, професор, в.о. завідувача кафедри журналістики та мовної комунікації Національного університету біоресурсів та природокористування України (Київ), Катерина Нагайко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», член Національної спілки письменників України (Переяслав). «Музею Заповіту Т. Г. Шевченка» було передано в дар друковану наукову шевченкознавчу літературу і тематичні календарі-планери, створені на основі музейної колекції Шевченківського заповідника – результат роботи наукових співробітників у 2023 році. У свою чергу, заповідник отримав від організаторів заходу наукове видання –Національного історико-культурного заповідника «Переяслав» (2023), що поповнить бібліотеку на Тарасовій горі.