«Спасибі, тобі, мій друже-брате, за твої великі клопоти…»
11 червня 2022 року минає 130 років від дня смерті Варфоломія Григоровича Шевченка. Троюрідний брат та свояк Тараса Шевченка став знаковою постаттю не лише у житті поета, а відіграв важливу роль у збереженні поетової усипальниці у Каневі, історія якої у ХІХ столітті була нелегкою і майже трагічною. Могилу вдалося зберегти, дякуючи зусиллям друзів поета, представників української інтелігенції і простого народу, для якого Тарас Шевченко став Батьком, а його могила – Святинею. До вірних охоронців Кобзаревої усипальниці належить і Варфоломій Шевченко, до якого Тарас звертався так тепло і щиро «друже-брате», довіряючи йому свої найпотаємніші мрії і плани. В часописі «Основа» за 1862 рік український письменник Пантелеймон Куліш надрукував дві поезії, присвячені Варфоломієві Шевченку, зазначаючи, що «Варфоломій Шевченко така людина, що нею можна похвалитись перед усіма земляками».
Народився Варфоломій Шевченко у Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії 10 червня 1821 року. Хлопець ріс кмітливим, роботящим, вільно володів українською, російською та польською мовами. З Тарасом Шевченком були братами в третіх. Заочне знайомство з Тарасом розпочалося тоді, коли Варфоломій на прохання старшого Тарасового брата Микити почав відповідати на листи поета, що надходили з Петербургу. Тарас Шевченко надіслав Варфоломієві видання «Гайдамаків» (1842) з дарчим написом: «Братові Варфоломею Шевченку на завічну знаємість». Вперше брати зустрілися у 1844 році, друга зустріч відбулася у 1845 році. Після арешту поета їхні зв’язки перервалися. У 1851 році Варфоломій Шевченко став єлисаветградським купцем III гільдії, зумівши викупитися і отримати вольную для себе і усієї своєї сім’ї. У 1857 році В.Г. Шевченко оселився з родиною у Корсуні, спочатку обіймючи посаду помічника управителя маєтку князя Лопухіна, а згодом і управителя. Після заслання, приїхавши в Україну, Тарас Шевченко вирішив купити собі наділ землі, збудувати хату і вже ніколи не покидати батьківщину. У справі купівлі землі допомагав йому Варфоломій Шевченко, у якого в цей час у Корсуні, гостював поет. Наділ землі знайшли на одній із дніпрових гір – Мотовиловщині, який належав поміщикові Парчевському. Арешт Тараса Шевченка порушив усі плани. Поет вимушений був скоритися обставинам, що склалися, і залишити Україну. Справу купівлі землі він повністю покладає на Варфоломія Шевченка. Нелегкою була справа купівлі землі для Тараса. Не владнавши її з канівськими поміщиками, Варфоломій Григорович зупиняється на мальовничій місцевості в околицях Канева – Монастирок, а саме на горі Чернечій, бо ця земля була у власності Канівської міської думи. Улітку 1860 року поет надсилає Варфоломієві Григоровичу проект і план хати, яку хоче побудувати, і навіть 1000 карбованців грошей. Та і ця земля не була придбана, бо 10 березня 1861 року Тарас Шевченко завершив свій земний шлях.
Варфоломій Григорович першим радить петербурзькій громаді перевезти домовину з тілом Тараса Шевченка в Україну і поховати у Каневі на Чернечій горі. Разом із своєю родиною зустрічав він домовину поета у Києві у травні 1861 року, був також на похороні у Каневі. На прохання Григорія Честахівського, який супроводжував домовину поета із Петербурга, Варфоломій вказав місце для поховання Тараса Шевченка на Чернечій горі. Майже тридцять літ він опікувався могилою поета, усвідомлюючи свій християнський обов’язок перед покійним. Тричі: у 1863, 1867, 1883-1884 роках з ініціативи В.Г. Шевченка проводилися роботи по впорядкуванню могили поета у Каневі. У 1884 році на могилі Тараса запанував величний чавунний хрест, замовлений на заводі Термена шанувальником поета, меценатом Василем Тарновським-молодшим, проєкт якого належав академіку Віктору Сичугову. На кошти, зібрані громадою, поруч з могилою була збудована хата-сторожка. В одній кімнаті хати поселився канівський міщанин Іван Олексійович Ядловський з родиною, а в іншій – було створено музейну кімнату, присвячену пам’яті Тараса Шевченка – «Тарасову світлицю». Кожного року Варфоломій Григорович приїздив до Канева, щоразу замовляючи в соборі службу «за чисту поетову душу». Щоб зберегти могилу поета, від 1869 року він тримав в оренді півдесятини землі, виплачуючи міській думі щорічно 2 карбованці сріблом. А 17 листопада 1891 року за 100 карбованців сріблом придбав цю землю. Усю суму Варфоломій Григорович мав сплатити протягом 1892 року. Він не просто придбав цю землю, а вирішив подарувати її місту Каневу разом із рахунком у банку на 3000 карбованців сріблом, щоб на проценти з того капіталу місто утримувало могилу. Однією з умов дарчої була заборона, будь-що будувати на горі і щоб « ніколи до віку тієї землі місто Канів не займало ні під гробовище, ні під що інше».
Помер Варфоломій Шевченко 11 червня 1892 року, «як святий, у день свого ангела» – написав у листі його син Андрій. Варфоломій Григорович Шевченко був похований на цвинтарі села Буряківка поблизу Чорнобиля, нині це Чорнобильська зона відчуження. На жаль, могила його втрачена. Від 2012 року стало доброю традицією у Шевченківському національному заповіднику проводити заходи по вшануванню пам’яті В.Г. Шевченка за участю гостей із Києва, Черкас, Шевченкового, Богуслава, Мошен, Ржищева. Ім’я Варфоломія Григоровича Шевченка навічно вписане у літопис української Святині, його подвиг у справі її збереження буде служити взірцем для майбутніх поколінь свідомих українців.
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.