Повернутися до новин

«Спасибі, тобі, мій друже-брате, за твої великі клопоти…»

11 червня 2022 року минає 130 років від дня смерті Варфоломія Григоровича Шевченка. Троюрідний брат та свояк Тараса Шевченка став знаковою постаттю не лише у житті поета, а відіграв важливу роль у збереженні поетової усипальниці у Каневі,  історія якої  у ХІХ столітті була нелегкою і майже трагічною. Могилу  вдалося зберегти, дякуючи зусиллям друзів поета, представників української інтелігенції і простого народу, для якого Тарас Шевченко став Батьком, а його могила  – Святинею. До вірних охоронців Кобзаревої усипальниці належить і Варфоломій  Шевченко, до якого Тарас  звертався так тепло і щиро «друже-брате», довіряючи йому свої найпотаємніші мрії і плани. В часописі «Основа» за 1862 рік український письменник Пантелеймон Куліш надрукував дві поезії, присвячені Варфоломієві Шевченку, зазначаючи, що «Варфоломій Шевченко така людина, що нею можна похвалитись перед усіма земляками».

Варфоломій Григорович Шевченко

Народився Варфоломій Шевченко у Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії 10 червня 1821 року. Хлопець ріс кмітливим, роботящим, вільно володів українською, російською та польською мовами. З Тарасом Шевченком були братами в третіх. Заочне знайомство з Тарасом розпочалося тоді, коли Варфоломій на прохання старшого Тарасового брата Микити почав відповідати на листи поета, що надходили з Петербургу. Тарас Шевченко надіслав Варфоломієві видання «Гайдамаків» (1842) з дарчим написом: «Братові Варфоломею Шевченку на завічну знаємість». Вперше брати зустрілися у 1844 році, друга зустріч відбулася у 1845 році. Після арешту поета їхні зв’язки перервалися. У 1851 році Варфоломій Шевченко став єлисаветградським купцем III гільдії,  зумівши викупитися і отримати вольную для себе і усієї своєї сім’ї. У 1857 році В.Г. Шевченко оселився з родиною у Корсуні, спочатку обіймючи посаду помічника управителя маєтку князя Лопухіна, а згодом і управителя. Після заслання, приїхавши  в Україну, Тарас Шевченко вирішив купити собі наділ землі, збудувати хату і вже ніколи не покидати батьківщину. У справі купівлі землі допомагав йому Варфоломій Шевченко, у якого в цей час у Корсуні, гостював поет. Наділ землі знайшли на одній із дніпрових гір – Мотовиловщині, який належав поміщикові Парчевському.  Арешт Тараса Шевченка порушив усі плани. Поет вимушений був скоритися обставинам, що склалися, і залишити Україну. Справу купівлі землі він повністю покладає на Варфоломія Шевченка. Нелегкою була справа купівлі землі для Тараса. Не владнавши її з канівськими поміщиками, Варфоломій Григорович зупиняється на мальовничій місцевості в околицях Канева – Монастирок, а саме на горі Чернечій, бо ця земля була у власності Канівської міської думи. Улітку 1860 року поет надсилає Варфоломієві Григоровичу проект і план хати, яку хоче побудувати, і навіть 1000 карбованців грошей. Та і ця земля не була придбана, бо 10 березня 1861 року Тарас Шевченко завершив свій земний шлях.

Родина В.Г.Шевченка(ліворуч) на похороні поета в Києві

Варфоломій Григорович  першим радить петербурзькій громаді перевезти домовину з тілом Тараса Шевченка в Україну і поховати у Каневі на Чернечій горі. Разом із своєю родиною зустрічав він домовину поета  у Києві у травні 1861 року, був також на похороні у Каневі. На прохання Григорія Честахівського, який супроводжував домовину поета із Петербурга, Варфоломій вказав місце для поховання  Тараса Шевченка на Чернечій горі. Майже тридцять літ він опікувався могилою поета, усвідомлюючи свій християнський обов’язок перед покійним. Тричі: у 1863, 1867, 1883-1884 роках з ініціативи В.Г. Шевченка проводилися роботи по впорядкуванню могили поета у Каневі. У 1884 році на могилі Тараса запанував величний чавунний хрест, замовлений на заводі Термена шанувальником поета, меценатом Василем Тарновським-молодшим, проєкт якого належав академіку Віктору Сичугову. На кошти, зібрані громадою, поруч з могилою була збудована хата-сторожка. В одній кімнаті хати поселився канівський міщанин Іван Олексійович Ядловський з родиною, а в іншій –  було створено музейну кімнату, присвячену пам’яті Тараса Шевченка – «Тарасову світлицю». Кожного року Варфоломій Григорович приїздив до Канева, щоразу замовляючи в соборі службу «за чисту поетову душу». Щоб зберегти могилу поета, від 1869 року він тримав  в оренді півдесятини землі, виплачуючи міській думі  щорічно 2 карбованці сріблом. А 17 листопада 1891 року за 100 карбованців сріблом придбав цю землю. Усю суму Варфоломій Григорович мав сплатити протягом 1892 року. Він не просто придбав цю землю, а вирішив подарувати її місту Каневу разом із рахунком у банку на 3000 карбованців сріблом, щоб на проценти з того капіталу місто утримувало могилу. Однією з умов дарчої була заборона, будь-що будувати на горі і щоб « ніколи до віку тієї землі місто Канів не займало ні під гробовище, ні під що інше».

В.Г.Шевченко з онукою Олександрою Велігорською

Помер Варфоломій Шевченко 11 червня 1892 року, «як святий, у день свого ангела»  –   написав у листі його син Андрій. Варфоломій Григорович Шевченко був похований на цвинтарі села Буряківка поблизу Чорнобиля, нині це Чорнобильська зона відчуження. На жаль, могила його втрачена. Від 2012 року стало  доброю традицією у Шевченківському національному заповіднику  проводити заходи по вшануванню пам’яті В.Г. Шевченка за участю гостей із Києва, Черкас, Шевченкового, Богуслава, Мошен, Ржищева. Ім’я Варфоломія Григоровича Шевченка навічно вписане у літопис української Святині, його подвиг у справі  її збереження буде служити взірцем для майбутніх поколінь свідомих українців.

Учасники наукового засідання 2016 року
Поділитися статтею

Більше новин

НЕЧУЙ на ПОЗВАХ з московщиною…

30 Листопада, 2023

Шевченківський національний заповідник тісно пов'язаний з іменами провідних діячів культури та мистецтва. Це як і відвідання місця поховання Тараса Шевченка самими діячами, так і вшанування їхньої пам'яті на Тарасовій горі. Нещодавно з нагоди 185-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького, українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога, чия творчість займає визначне місце в історії української реалістичної літератури, ми стали співорганізаторами  науково-практичного семінару «НЕЧУЙ на ПОЗВАХ з московщиною», де говорили про «іншого, майже невідомого нам» Нечуя: Нечуя як свідомого борця за національне визволення України, борця проти великоросійського (московського) імперського режиму, про його аналітичні розсліди щодо «Непотрібності великоруської літератури для України», «Українства на літературних позвах із московщиною». Натхненником заходу, як зрештою і ряду інших світоглядно- просвітницьких, став Микола Томенко зі своїм баченням "начасного" Нечуя. Дружньо підтримали семінар друзі заповідника, доктори наук: ректор Черкаського державного технологічного університету Олег Григор та проректор, очільник обласної спілки краєзнавців Валентин Лазуренко - говорили щиро про Нечуя і Черкащину. В онлайн - режимі доєднався і відомий літературознавець, очільник обласного осередку спілки письменників України Володимир Поліщук - теж акцентував на антиімперському дискурсі Нечуя. Знаний багатьом літературознавець Сергій Гальченко вів мову про культ письменника в родині. Цікаву інформацію про Степанецькі біографічні корені твору «Причепа» говорила учителька Світлана Заїка, а Костянтин Андрієнко поглибив дослідження генеалогії Левицьких... Наша колега Валентина Авраменко розповіла про враження письменника після відвідин Тарасової могили, описаних у його подорожньому нарисі «Шевченкова могила»... Потужно зазвучало слово Кайдашихи голосом талановитої народної артистки України Наталії Сумської. Одностайно резюмували, що необхідно лобіювати питання повного видання творів письменника, включення до навчальних програм старшокласників і студентства вивчення трактатів Нечуя-Левицького, де проблема українізації України як ніколи актуальна в контексті боротьби проти «обрусенія». «Як ви можете змосковщити цілий край, якщо ви себе не можете обрусить», - так вигукнув риторично письменник до владних органів російських партій в одній зі статей. А чи знали ви, що Нечуя в умовах посиленої русифікації за царських указів московити називали "завзятим небезпечним хохломаном"? Кланяємося  Збройним силам України за можливість нагадувати, ким береглася і виборювалася Україна…

Читати далі

Черкаському осередку Національної спілки художників України – 45

10 Жовтня, 2023

Сьогодні українські митці відзначають своє професійне свято – День художника. Шевченківський національний заповідник пишається багатолітньою творчою співпрацею з Черкаським відділенням Національної спілки художників України, яка цього року відзначає 45-річницю з часу її створення.Черкаські митці є частими гостями Тарасової Гори. Саме тут, на схилах канівських гір черпали своє натхнення художники, імена яких вписані в історію національного образотворчого мистецтва. Сьогодні ми хочемо згадатиглибоко національного художника Данила Нарбута, живописна моваякого формувалася на самобутніх традиціях українського малярства. У колекції Шевченківського національного заповідника зберігаються йогоескізи костюмів до вистав за мотивами творів Тараса Шевченка, які постійно презентуються на музейних виставках. У 2000 році за сприяння профільного міністерства Заповідник став організатором Всеукраїнського пленеру «Тарасова Гора – 2000», метою якого було продовження творення мистецького літопису української Святині– могили Тараса Шевченка та її околиць.За роки проведення проект об’єднав українських художників різних регіонів. Зокрема до участі у пленері доєдналися відомі черкаські митці – Василь Цимбал, Віктор Крючков, Микола Сенюта та Іван Фізер. Їх твори із зображенням могили Кобзаря та канівських видноколів доповнили мистецьку серію «Тарасова Гора в образотворчому мистецтві» у фондовій колекції заповідника. Однією із форм співпраці з членами черкаського осередку Національної спілки художників України також є виставкова робота. Впродовж останнього десятиліття у виставкових залах Шевченківського національного заповідника були організовані персональні виставкиІвана Фізера, Віктора Клименка, Анатолія Алексеєва, Ольги Сокуренко, Надії Нікіфорової, Івана Бондаря, Тетяни Сосуліної, Романа Сущенка. З нагоди відзначення 30-річчя відновленняпершого народного музею Тараса Шевченка«Тарасової світлиці»до створення мистецького образудолучилисячеркаські художники Віктор Крючков, Роман Кравчук, Неоніла Недосєко, Микола Сенюта, Микола Колядко, Ольга Сокуренко, Іван Бондар. Після завершення мистецької ретроспективної виставки митці подарувалисвої роботи Заповіднику. Впродовж багатьох років триваєнашатворчаспівпраця з всесвітньовідомою родиною Теліженків. Виставки, творчі проекти, презентації – і це не повний перелік наших спільних проектів, присвячених українській історії та Кобзарю. Під час організації проекту «І згуком Тараса гуртує до зброї Гора»у серпні 2022 року,у залі музею Тараса Шевченка було представлено мистецькі твори представників черкаського осередку Національної спілки художників України – Миколи, Олександри та Олесі Теліженків, Тетяни Сосуліної, Максима Гладька, Віктора Олексенка, Олександра Шепенькова, Віталія Крижанівського, Віктора Снісаренка, Віталія Дахівника, Івана Лавріненка, Лариси Шейх-Афоніної. Власне під час акціїОлександра Теліженко презентувала вишитий рушник Перемоги «Вогонь космічний, зеніт українського сонця». І сьогодні, у День художника, на Тарасовій горі презентована мистецька виставка декоративного розпису черкаської художниці Тамари Гордовоїпід назвою «Допоки я малюю, я живу..!», яка суголосна творчому кредо кожного українського художника. Вітаємо українську мистецьку еліту з професійним святом. Віримо і разом наближаємо Перемогу! Колектив Шевченківського національного заповідника

Читати далі

Допоки я кохаю, я малюю. Допоки я малюю, я живу…!

3 Жовтня, 2023

14 вересня 2023 року мешканці та гості нашого міста прийшли на Тарасову Гору пошанувати українського Пророка Тараса Шевченка та привітати з відкриттям персональної виставки заслуженого художника України, майстра народно-декоративного мистецтва Тамару Гордову (м.Черкаси). Сорок сім років відділяє нас від особливої події в житті художниці – відкриття першої персональної виставки у стінах Канівського музею народно-декоративного мистецтва. Це були перші спроби творення мистецького літопису народного розпису, якими на той час професійно володіли батьки Марина та Федір Гордові. Любов до українського мистецтва та своє вміння вони передали у ніжні руки своєї доньки, яка стала відомою не тільки в Україні, а й у світі. Її чарівні різнокольорові птахи і квіти стали окрасою багатьох приватних та музейних колекцій. На виставці представлено кілька серій, створених майстринею у співавторстві з видатними поетами, зокрема Людмилою Тараненко, Наталею Замулко-Дюбуше, Юрієм Рибчинським та іншими відомими письменниками. Особливо відповідально авторка підійшла до створення народних розписів за мотивами поезії Василя Симоненка та Тараса Шевченка, які сьогодні займають чільне місце у експозиції виставки. Тамара Федорівна продовжує удосконалювати і розвивати свою майстерність, працюючи у різних жанрах: розписує писанки, малює пейзажі, створює чудові ювелірні прикраси і своєю невтомною творчою працею популяризує українське народне мистецтво, творить і зберігає народні традиції. Під час відкриття виставки від колективу Шевченківського національного заповідника звернулася із словами подячності і захоплення мистецькими творами Тамари Гордової в. о. генерального директора Валентина Коваленко. Колишні і нинішні працівники музею «Народне декоративне мистецтво» Галина Заболотна, Віра Гнуча, Ніна Басиста, Віталій Коханчук, Тетяна Ярмош згадали про перше знайомство та багатолітню творчу співпрацю з майстринею. Високу мистецтвознавчу оцінку творчості Тамари Федорівни висловили поважні гості з Черкас, друзі родини Гордових – Неоніла Недосєко та Ніна Клименко. Черкаська делегація шанувальників мистецтва Тамари Гордової була чисельною, крім найдорожчих – чоловіка Анатолія та сина Федора, приїхали сусіди та друзі, зокрема, завідувач відділення Черкаської обласної лікарні Вікторія Кириченко з колегами, які не так давно відкрили для себе творчість черкаської художниці. Від імені мешканців нашого міста привітали художницю представники Канівської міської ради – заступник міського голови Тетяна Животова та секретар міської ради Оксана Пяткова, студенство та викладачі Канівського фахового коледжу культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини – Галина Туліна та Валентина Моісеєва, учні та викладачі ДНЗ «Канівське вище професійне училище» Оксана Москаленко та Руслан Мельник. Тамара Гордова була щиро зворушена виступами гостей, провела екскурсію виставкою і подякувала усім, хто розділив з нею радість спілкування з українським мистецтвом на виставці. Підтвердила, що слова, які стали назвою і лейтмотивом цієї виставки «Допоки я кохаю, я малюю, допоки я малюю, я живу» сьогодні підживлюють і фізичні і духовні сили художниці, і це дає наснагу любити і творити!
 

Читати далі