Шевченківськму меморіалу в Каневі – 83
18 червня 1939 року було урочисто відкрито музей Тараса Шевченка та пам’ятник на його могилі.
Формування сучасного меморіального комплексу на Тарасовій Горі розпочинає свою історію у 1931 р. урядовою постановою «Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Тараса Шевченка», виданою на додаток до постанови 1925 р. «Про оголошення території могили Т. Шевченка державним заповідником». Документом було передбачено перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок: «…1) спорудити на могилі Т. Г. Шевченка новий пам’ятник; 2) збудувати на території заповідника, поблизу могили, будинок ім. Т. Г. Шевченка і в ньому влаштувати музей-пам’ятник, збірку картин, що відображають типаж та події з окремих творів Шевченка, книгозбірню та читальню, аудиторію для лекцій та кіноустановку, а також само збудувати та устаткувати готель для екскурсантів-відвідувачів; 3) не порушуючи природного стану та вигляду гори, що є територією могили Т. Г. Шевченка, провадити подальше її впорядкування…».
У 1933 р. спеціально призначена комісія від Облнауки визначила ділянку та обсяг будівництва і затвердила основну концепцію подальшого розвитку заповідника. Виходили з того, що оформлення Тарасової гори (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження) потрібно вирішувати в комплексі єдиним архітектурним проектом, центральним місцем оформлення гори стають могила і пам’ятник, а всі інші архітектурні точки мають органічно пов’язуватися з ними. Основною вимогою було збереження історично-природного образу місцевості, характеру гори та рослинності на ній; музей і пам’ятник повинні добре проглядатись з боку Дніпра, а всі господарські споруди та кіномайданчик розмістити на території біля готелю, щоб не «перетворити Тарасову гору на місце розваг».
У пояснюючій записці до проекту наголошувалося, що за своїм характером «оформлення могили Шевченка з пам’ятником і меморіальним музеєм є винятковим явищем культурного значення».
Складання проєкту доручили відомому митцю, професору Василю Кричевському(1873-1952), який залучив до роботи свого талановитого учня Петра Костирка (1897-1982). Глибоко вивчивши творчість Тараса Шевченка, усвідомлюючи його значення в історії українського національного відродження, митці спроєктували музей, що в єдності архітектурного та художнього рішення не лише розкрив велич генія і засади його творчості, а й став безпрецедентним випадком музейного будівництва у довоєнній Україні.
В основу проєкту майбутнього музею було покладено образ селянської хати, під стріхою якої виростав і Тарас Шевченко: високий дах, значний виступ карнизу по всьому периметру будинку (піддашшя), стилізований під призьбу гранітний цоколь музею. Інтер’єри музею поєднували в собі враження архітекторів від палацових комплексів та найкращих досягнень традиційного українського житла, де простір світлиці формує урочисту атмосферу цивільного храму.
11 березня 1934 р. відбулися урочисті закладини музею-пам’ятника Т. Г. Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження. Будівництво відбувалося у надзвичайно складній економічно-політичній ситуації. Спочатку роботи велись активно, але в наступні роки було внесено суттєві зміни до первісного задуму авторів, зумовлені обставинами як економічного (брак коштів, досвіду будівництва музеїв і нестача якісних будівельних матеріалів), так і політичного характеру (політика деукраїнізації, політичні репресії проти української інтелігенції 1930-х рр.). Це призвело до спрощення проєкту, зниження архітектурної виразності та експлуатаційних характеристик споруди. Проте, навіть у такому стані своєї архітектурної та будівельної незавершеності будинок музею своїм інноваціями справляв сильне враження та відразу ж увійшов до підручників та архітектурних енциклопедій як зразок українського модернізму: «… двоповерхова будівля у плані асиметрична, головний вхід акцентовано шести пілястровим портиком із трикутним фронтоном. Стіни фасадів мають вертикальний розвиток композиції та розчленовані лопатками на всю висоту, створюючи площинне обрамлення віконних прорізів. Домінантою вхідної групи є двосвітній вестибюль, просторову легкість якому придають стрункі квадратні колони з канелюрами на два поверхи, які підтримують кесоновану стелю, розписану мальовничими розетками; парадні тримаршеві розпашні сходи з великими вітражними вікнами з багатим рослинним орнаментом ведуть на другий поверх; музейне обладнання (щити, стільці, лави, столи, гардини, килими, горщики для квітів) теж з мотивами народної творчості в основі…».
До 1937 р. було практично завершено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке хоч і не повністю відповідало задумам авторів, але все ж архітекторам таки вдалося відстояти у художньому проєкті елементи національного колориту. А стилістика архітектурної частини зовнішньої та внутрішньої оздоб музею були в цілковитій гармонії із довкіллям Тарасової Гори і Дніпра, адже їх ідеї ґрунтувались на тому, що оформлення меморіалу (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження) потрібно вирішувати «єдиним архітектурним проєктом, щоб зберегти історично-природний образ місцевості, характер гори та рослинність на ній».
Історія встановлення нового пам’ятника на могилі Кобзаря була не менш складною, суперечливою і відображала ідеологічну боротьбу, що точилась у суспільстві та мистецтві. Після проведення низки конкурсів, 5 лютого 1939 р., Рада Народних Комісарів врешті прийняла постанову про будівництво нового пам’ятника на могилі Тараса Шевченка, використавши для цього фігуру поета у повний зріст, відлиту у бронзі (ск. М. Манізер) на постаменті з гранітних блоків темно-сірого кольору.
18 червня 1939 р., в присутності 40 тисяч шанувальників Тараса Шевченка, було урочисто відкрито музей і новий пам’ятник на його могилі…
Складну історію створення Меморіалу у тяжкі роки репресій і голодомору вдалося розкрити, зокрема, завдяки численним документам (креслення, пояснювальні записки до проекту, протоколи виробничих нарад, листи, телеграми, ескізи, фрагменти орнаментів зовнішнього та внутрішнього художнього оформлення музею, фотографії, вирізки з періодики тощо) з архіву Петра Костирка, переданого до музею у 1980-х рр., а також значній частині матеріалів унікальної колекції родини Кричевських, серед яких – ескізи проектів зовнішнього та внутрішнього оформлення музею Тараса Шевченка біля його могили, виконані Василем Кричевським у 1933-1936-х рр., що потрапили до музейної колекції з 1991-2003 рр.
Вони стали основою для створення науково-проєктної документації в ході ремонтно-реставраційних робіт (2003-2010 рр.). Тоді було підсилено фундаменти будівлі, міжвіконні простінки та колони; замінено дерев’яні перекриття на залізобетонні; виготовлено металоконструкцію даху, здійснено його покриття керамічною черепицею; змонтовано систему опалення, вентиляції і кондиціонування. Корисна площа музею збільшилася майже вдвічі за рахунок побудованих підземних споруд, де розміщено сучасні фондові приміщення та виставкові зали, інші об’єкти інфраструктури.
В той же час, на завершальному етапі робіт (2010 р.), призначеними владою архітекторами було необґрунтовано проігноровано національні риси художнього образу музею в оформленні інтер’єрів, фасадів будівлі та експозиції, що значно збіднило і будинок музею, і експозицію.
У 2015-2017 роках здійснено (частково) роботи з повернення національного образу музейній будівлі. Плекаємо надію, що після Перемоги все ж вдасться відновити художні розписи в експозиційних залах та орнаменти на колонах і стелях, здійснити оформлення фасаду будинку майоліковим орнаментом згідно із первинним задумом талановитих зодчих Василя Кричевського та Петра Костирка.
З часу відкриття сучасного Шевченківського Меморіалу змінювався образ Тарасової Гори, створювалися нові музейні експозиції. Але незмінною залишалась традиція збереження в усій красі та величі національної Святині.
І сьогодні, особливо у цей надскладний для України час, пріоритетними завданням хранителів Меморіалу є захист духовної вершини Українського народу, її історико-культурних та природних ландшафтів як формотворчих складових національної ідеї, світогляду української нації, що значною мірою викристалізовуються під знаком феномену Тараса Шевченка.
