Повернутися до новин

Шевченківськму меморіалу в Каневі – 83

18 червня 1939 року було урочисто відкрито музей Тараса Шевченка  та пам’ятник на його могилі.

Формування сучасного меморіального комплексу на Тарасовій Горі розпочинає свою історію у 1931 р. урядовою постановою «Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Тараса Шевченка», виданою на додаток до постанови 1925 р. «Про оголошення території могили Т. Шевченка державним заповідником». Документом було передбачено перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок:   «…1) спорудити на могилі Т. Г. Шевченка новий пам’ятник; 2) збудувати на території заповідника, поблизу могили, будинок ім. Т. Г. Шевченка і в ньому влаштувати музей-пам’ятник, збірку картин, що відображають типаж та події з окремих творів Шевченка, книгозбірню та читальню, аудиторію для лекцій та кіноустановку, а також само збудувати та устаткувати готель для екскурсантів-відвідувачів; 3) не порушуючи природного стану та вигляду гори, що є територією могили Т. Г. Шевченка, провадити подальше її впорядкування…».

У 1933 р. спеціально призначена комісія від Облнауки визначила ділянку та обсяг будівництва і затвердила основну концепцію подальшого розвитку заповідника. Виходили з того, що оформлення Тарасової гори (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження) потрібно вирішувати в комплексі єдиним архітектурним проектом, центральним місцем оформлення гори стають могила і пам’ятник, а всі інші архітектурні точки мають органічно пов’язуватися з ними. Основною вимогою було збереження історично-природного образу місцевості, характеру гори та рослинності на ній; музей і пам’ятник повинні добре проглядатись з боку Дніпра, а всі господарські споруди та кіномайданчик розмістити на території біля готелю, щоб не «перетворити Тарасову гору на місце розваг».

У пояснюючій записці до проекту наголошувалося, що за своїм характером «оформлення могили Шевченка з пам’ятником і меморіальним музеєм є винятковим явищем культурного значення».

Складання проєкту доручили відомому митцю, професору Василю Кричевському(1873-1952), який залучив до роботи свого талановитого учня Петра Костирка (1897-1982). Глибоко вивчивши творчість Тараса Шевченка, усвідомлюючи його значення в історії українського національного відродження, митці спроєктували музей, що в єдності архітектурного та художнього рішення не лише розкрив велич генія і засади його творчості, а й став безпрецедентним випадком музейного будівництва у довоєнній Україні.

В основу проєкту майбутнього музею було покладено образ селянської хати, під стріхою якої виростав і Тарас Шевченко: високий дах, значний виступ карнизу по всьому периметру будинку (піддашшя), стилізований під призьбу гранітний цоколь музею. Інтер’єри музею поєднували в собі враження архітекторів від палацових комплексів та найкращих досягнень традиційного українського житла, де простір світлиці формує урочисту атмосферу цивільного храму.

11 березня 1934 р. відбулися урочисті закладини музею-пам’ятника Т. Г. Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження. Будівництво відбувалося у надзвичайно складній економічно-політичній ситуації. Спочатку роботи велись активно, але в наступні роки було внесено суттєві зміни до первісного задуму авторів, зумовлені обставинами як економічного (брак коштів, досвіду будівництва музеїв і нестача якісних будівельних матеріалів), так і політичного характеру (політика деукраїнізації, політичні репресії проти української інтелігенції 1930-х рр.). Це призвело до спрощення проєкту, зниження архітектурної виразності та експлуатаційних характеристик споруди. Проте, навіть у такому стані своєї архітектурної та будівельної незавершеності будинок музею своїм інноваціями справляв сильне враження та відразу ж увійшов до підручників та архітектурних енциклопедій як зразок українського модернізму:  «… двоповерхова будівля у плані асиметрична, головний вхід акцентовано шести пілястровим портиком із трикутним фронтоном. Стіни фасадів мають вертикальний розвиток композиції та розчленовані лопатками на всю висоту, створюючи площинне обрамлення віконних прорізів. Домінантою вхідної групи є двосвітній вестибюль, просторову легкість якому придають стрункі квадратні колони з канелюрами на два поверхи, які підтримують кесоновану стелю, розписану мальовничими розетками; парадні тримаршеві розпашні сходи з великими вітражними вікнами з багатим рослинним орнаментом ведуть на другий поверх; музейне обладнання (щити, стільці, лави, столи, гардини, килими, горщики для квітів) теж з мотивами народної творчості в основі…».

До 1937 р. було практично завершено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке хоч і не повністю відповідало задумам авторів, але все ж архітекторам таки вдалося відстояти у художньому проєкті елементи національного колориту. А стилістика архітектурної частини зовнішньої та внутрішньої оздоб музею були в цілковитій гармонії із довкіллям Тарасової Гори і Дніпра, адже їх ідеї ґрунтувались на тому, що оформлення меморіалу (будівництво музею, реставрація могили, спорудження пам’ятника, упорядкування сходів, зелені насадження) потрібно вирішувати «єдиним архітектурним проєктом, щоб зберегти історично-природний образ місцевості, характер гори та рослинність на ній».

Історія встановлення нового пам’ятника на могилі Кобзаря була не менш складною, суперечливою і відображала ідеологічну боротьбу, що точилась у суспільстві та мистецтві. Після проведення низки конкурсів, 5 лютого 1939 р., Рада Народних Комісарів врешті прийняла постанову про будівництво нового пам’ятника на могилі Тараса Шевченка, використавши для цього фігуру поета у повний зріст, відлиту у бронзі (ск. М. Манізер)  на постаменті з гранітних блоків темно-сірого кольору.

18 червня 1939 р., в присутності 40 тисяч шанувальників Тараса  Шевченка, було урочисто відкрито музей і новий пам’ятник на його могилі…

Складну історію створення Меморіалу у тяжкі роки  репресій і голодомору вдалося розкрити, зокрема, завдяки численним документам (креслення, пояснювальні записки до проекту, протоколи виробничих нарад, листи, телеграми, ескізи, фрагменти орнаментів зовнішнього та внутрішнього художнього оформлення музею, фотографії, вирізки з періодики тощо) з архіву Петра Костирка, переданого до музею у 1980-х рр., а також значній частині матеріалів унікальної  колекції родини Кричевських, серед яких – ескізи проектів зовнішнього та внутрішнього оформлення музею Тараса Шевченка біля його могили, виконані Василем Кричевським у 1933-1936-х рр., що потрапили до музейної колекції з 1991-2003 рр.

Вони стали основою для створення науково-проєктної документації в ході  ремонтно-реставраційних робіт (2003-2010 рр.). Тоді було підсилено фундаменти будівлі, міжвіконні простінки та колони; замінено дерев’яні перекриття на залізобетонні; виготовлено металоконструкцію даху, здійснено його покриття керамічною черепицею; змонтовано систему опалення, вентиляції і кондиціонування. Корисна площа музею збільшилася майже вдвічі за рахунок побудованих підземних споруд, де розміщено сучасні фондові приміщення та виставкові зали, інші об’єкти інфраструктури.

В той же час, на завершальному етапі робіт (2010 р.), призначеними владою архітекторами було необґрунтовано проігноровано національні риси художнього образу музею в оформленні інтер’єрів, фасадів будівлі та експозиції, що значно збіднило і будинок музею, і експозицію.

У 2015-2017 роках здійснено (частково) роботи з повернення національного образу музейній будівлі.  Плекаємо надію, що після Перемоги все ж вдасться відновити художні розписи в експозиційних залах та орнаменти на колонах і стелях, здійснити  оформлення фасаду будинку майоліковим орнаментом згідно із первинним задумом талановитих зодчих Василя Кричевського та Петра Костирка.

З часу відкриття сучасного Шевченківського Меморіалу змінювався образ Тарасової Гори, створювалися нові музейні експозиції. Але незмінною залишалась традиція збереження в усій красі та величі національної Святині.

І сьогодні, особливо у цей надскладний для України час, пріоритетними завданням хранителів Меморіалу є захист духовної вершини Українського народу, її історико-культурних та природних ландшафтів як формотворчих складових національної ідеї, світогляду української нації, що значною мірою викристалізовуються під знаком феномену Тараса Шевченка.

Поділитися статтею

Більше новин

НЕЧУЙ на ПОЗВАХ з московщиною…

30 Листопада, 2023

Шевченківський національний заповідник тісно пов'язаний з іменами провідних діячів культури та мистецтва. Це як і відвідання місця поховання Тараса Шевченка самими діячами, так і вшанування їхньої пам'яті на Тарасовій горі. Нещодавно з нагоди 185-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького, українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога, чия творчість займає визначне місце в історії української реалістичної літератури, ми стали співорганізаторами  науково-практичного семінару «НЕЧУЙ на ПОЗВАХ з московщиною», де говорили про «іншого, майже невідомого нам» Нечуя: Нечуя як свідомого борця за національне визволення України, борця проти великоросійського (московського) імперського режиму, про його аналітичні розсліди щодо «Непотрібності великоруської літератури для України», «Українства на літературних позвах із московщиною». Натхненником заходу, як зрештою і ряду інших світоглядно- просвітницьких, став Микола Томенко зі своїм баченням "начасного" Нечуя. Дружньо підтримали семінар друзі заповідника, доктори наук: ректор Черкаського державного технологічного університету Олег Григор та проректор, очільник обласної спілки краєзнавців Валентин Лазуренко - говорили щиро про Нечуя і Черкащину. В онлайн - режимі доєднався і відомий літературознавець, очільник обласного осередку спілки письменників України Володимир Поліщук - теж акцентував на антиімперському дискурсі Нечуя. Знаний багатьом літературознавець Сергій Гальченко вів мову про культ письменника в родині. Цікаву інформацію про Степанецькі біографічні корені твору «Причепа» говорила учителька Світлана Заїка, а Костянтин Андрієнко поглибив дослідження генеалогії Левицьких... Наша колега Валентина Авраменко розповіла про враження письменника після відвідин Тарасової могили, описаних у його подорожньому нарисі «Шевченкова могила»... Потужно зазвучало слово Кайдашихи голосом талановитої народної артистки України Наталії Сумської. Одностайно резюмували, що необхідно лобіювати питання повного видання творів письменника, включення до навчальних програм старшокласників і студентства вивчення трактатів Нечуя-Левицького, де проблема українізації України як ніколи актуальна в контексті боротьби проти «обрусенія». «Як ви можете змосковщити цілий край, якщо ви себе не можете обрусить», - так вигукнув риторично письменник до владних органів російських партій в одній зі статей. А чи знали ви, що Нечуя в умовах посиленої русифікації за царських указів московити називали "завзятим небезпечним хохломаном"? Кланяємося  Збройним силам України за можливість нагадувати, ким береглася і виборювалася Україна…

Читати далі

Черкаському осередку Національної спілки художників України – 45

10 Жовтня, 2023

Сьогодні українські митці відзначають своє професійне свято – День художника. Шевченківський національний заповідник пишається багатолітньою творчою співпрацею з Черкаським відділенням Національної спілки художників України, яка цього року відзначає 45-річницю з часу її створення.Черкаські митці є частими гостями Тарасової Гори. Саме тут, на схилах канівських гір черпали своє натхнення художники, імена яких вписані в історію національного образотворчого мистецтва. Сьогодні ми хочемо згадатиглибоко національного художника Данила Нарбута, живописна моваякого формувалася на самобутніх традиціях українського малярства. У колекції Шевченківського національного заповідника зберігаються йогоескізи костюмів до вистав за мотивами творів Тараса Шевченка, які постійно презентуються на музейних виставках. У 2000 році за сприяння профільного міністерства Заповідник став організатором Всеукраїнського пленеру «Тарасова Гора – 2000», метою якого було продовження творення мистецького літопису української Святині– могили Тараса Шевченка та її околиць.За роки проведення проект об’єднав українських художників різних регіонів. Зокрема до участі у пленері доєдналися відомі черкаські митці – Василь Цимбал, Віктор Крючков, Микола Сенюта та Іван Фізер. Їх твори із зображенням могили Кобзаря та канівських видноколів доповнили мистецьку серію «Тарасова Гора в образотворчому мистецтві» у фондовій колекції заповідника. Однією із форм співпраці з членами черкаського осередку Національної спілки художників України також є виставкова робота. Впродовж останнього десятиліття у виставкових залах Шевченківського національного заповідника були організовані персональні виставкиІвана Фізера, Віктора Клименка, Анатолія Алексеєва, Ольги Сокуренко, Надії Нікіфорової, Івана Бондаря, Тетяни Сосуліної, Романа Сущенка. З нагоди відзначення 30-річчя відновленняпершого народного музею Тараса Шевченка«Тарасової світлиці»до створення мистецького образудолучилисячеркаські художники Віктор Крючков, Роман Кравчук, Неоніла Недосєко, Микола Сенюта, Микола Колядко, Ольга Сокуренко, Іван Бондар. Після завершення мистецької ретроспективної виставки митці подарувалисвої роботи Заповіднику. Впродовж багатьох років триваєнашатворчаспівпраця з всесвітньовідомою родиною Теліженків. Виставки, творчі проекти, презентації – і це не повний перелік наших спільних проектів, присвячених українській історії та Кобзарю. Під час організації проекту «І згуком Тараса гуртує до зброї Гора»у серпні 2022 року,у залі музею Тараса Шевченка було представлено мистецькі твори представників черкаського осередку Національної спілки художників України – Миколи, Олександри та Олесі Теліженків, Тетяни Сосуліної, Максима Гладька, Віктора Олексенка, Олександра Шепенькова, Віталія Крижанівського, Віктора Снісаренка, Віталія Дахівника, Івана Лавріненка, Лариси Шейх-Афоніної. Власне під час акціїОлександра Теліженко презентувала вишитий рушник Перемоги «Вогонь космічний, зеніт українського сонця». І сьогодні, у День художника, на Тарасовій горі презентована мистецька виставка декоративного розпису черкаської художниці Тамари Гордовоїпід назвою «Допоки я малюю, я живу..!», яка суголосна творчому кредо кожного українського художника. Вітаємо українську мистецьку еліту з професійним святом. Віримо і разом наближаємо Перемогу! Колектив Шевченківського національного заповідника

Читати далі

Допоки я кохаю, я малюю. Допоки я малюю, я живу…!

3 Жовтня, 2023

14 вересня 2023 року мешканці та гості нашого міста прийшли на Тарасову Гору пошанувати українського Пророка Тараса Шевченка та привітати з відкриттям персональної виставки заслуженого художника України, майстра народно-декоративного мистецтва Тамару Гордову (м.Черкаси). Сорок сім років відділяє нас від особливої події в житті художниці – відкриття першої персональної виставки у стінах Канівського музею народно-декоративного мистецтва. Це були перші спроби творення мистецького літопису народного розпису, якими на той час професійно володіли батьки Марина та Федір Гордові. Любов до українського мистецтва та своє вміння вони передали у ніжні руки своєї доньки, яка стала відомою не тільки в Україні, а й у світі. Її чарівні різнокольорові птахи і квіти стали окрасою багатьох приватних та музейних колекцій. На виставці представлено кілька серій, створених майстринею у співавторстві з видатними поетами, зокрема Людмилою Тараненко, Наталею Замулко-Дюбуше, Юрієм Рибчинським та іншими відомими письменниками. Особливо відповідально авторка підійшла до створення народних розписів за мотивами поезії Василя Симоненка та Тараса Шевченка, які сьогодні займають чільне місце у експозиції виставки. Тамара Федорівна продовжує удосконалювати і розвивати свою майстерність, працюючи у різних жанрах: розписує писанки, малює пейзажі, створює чудові ювелірні прикраси і своєю невтомною творчою працею популяризує українське народне мистецтво, творить і зберігає народні традиції. Під час відкриття виставки від колективу Шевченківського національного заповідника звернулася із словами подячності і захоплення мистецькими творами Тамари Гордової в. о. генерального директора Валентина Коваленко. Колишні і нинішні працівники музею «Народне декоративне мистецтво» Галина Заболотна, Віра Гнуча, Ніна Басиста, Віталій Коханчук, Тетяна Ярмош згадали про перше знайомство та багатолітню творчу співпрацю з майстринею. Високу мистецтвознавчу оцінку творчості Тамари Федорівни висловили поважні гості з Черкас, друзі родини Гордових – Неоніла Недосєко та Ніна Клименко. Черкаська делегація шанувальників мистецтва Тамари Гордової була чисельною, крім найдорожчих – чоловіка Анатолія та сина Федора, приїхали сусіди та друзі, зокрема, завідувач відділення Черкаської обласної лікарні Вікторія Кириченко з колегами, які не так давно відкрили для себе творчість черкаської художниці. Від імені мешканців нашого міста привітали художницю представники Канівської міської ради – заступник міського голови Тетяна Животова та секретар міської ради Оксана Пяткова, студенство та викладачі Канівського фахового коледжу культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини – Галина Туліна та Валентина Моісеєва, учні та викладачі ДНЗ «Канівське вище професійне училище» Оксана Москаленко та Руслан Мельник. Тамара Гордова була щиро зворушена виступами гостей, провела екскурсію виставкою і подякувала усім, хто розділив з нею радість спілкування з українським мистецтвом на виставці. Підтвердила, що слова, які стали назвою і лейтмотивом цієї виставки «Допоки я кохаю, я малюю, допоки я малюю, я живу» сьогодні підживлюють і фізичні і духовні сили художниці, і це дає наснагу любити і творити!
 

Читати далі