Повернутися до новин

З Днем захисників та захисниць України!

Дорогі захисники та захисниці України!

Спокій наших днів і ночей сьогодні залежить лише від Вас. Ваша міць, відвага, мужність дарують тисячам українців життя, вселяють впевненість у НАШУ перемогу. Ви ті, хто ціною власного життя дає нам можливість бачити новий день і займатися повсякденними справами. Ви є прикладом мужності та любові до України.

Тож прийміть наші щирі вітання. Бажаємо вам благополуччя і сил, здоров’я, перемог і щастя! Нарешті мирного неба і смачного хліба! Зі святом Вас, дорогі наші захисники і захисниці!

Поділитися статтею

Більше новин

Вшановуючи пам’ять Тараса Шевченка

15 Березня, 2023

10 березня 2023 року виповнилося 162 роки з дня смерті Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя світового рівня. Цього дня на Тарасову гору прибули представники органів місцевої влади, громадських об`єднань, благодійних фондів, релігійних організацій, студентська та учнівська молодь, шанувальники творчості Кобзаря. Представники різних релігійних конфесій відслужили заупокійну літію на могилі поета. Нескінченим потоком піднімалися люди до могили – покласти квіти, вшанувати світлу пам'ять українського генія. Урочистість моменту підкреслював виступ Національного президентського оркестру. У музеї Тараса Шевченка відбулося відкриття виставки шевченкіани Івана Марчука – українського живописця, народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка. Суголосно тематиці виставки прозвучала імпреза «І мертвим і живим і ненарожденним…» у виконанні фабрики музичного мистецтва «Voices» (кер. Яна Боровка, Анна Прокопчук) Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Поезію Тараса Шевченка читали науковці Шевченківського національного заповідника, учнівська та студентська молодь міста. Шанувальники поетичного слова долучилися до літературно-мистецького кола «Блокпости Шевченкового слова», у якому взяли участь  представники Черкаського регіонального відділення Національної спілки письменників України, члени Канівської літературної студії «Зорянка», студенти Канівського коледжу культури і мистецтв, учні Степанецького ліцею та Канівської санаторної школи. Шевченківський національний заповідник отримав безцінний подарунок від благодійного фонду «Гарт». Представник фонду Павло Осейко передав музею тематичний плакат та колекцію статуеток ручної роботи – Тарас Шевченко в екіпіровці бійця ЗСУ, як символ спротиву. Колекція статуеток створена з метою збору коштів для Збройних Сил України. Заходи, проведені цього дня на Тарасовій горі, кількість відвідувачів Шевченківського меморіалу вкотре підкреслили глибоку шану і любов українського народу до геніального поета Тараса Шевченка, який з глибини століть стоїть на сторожі нашої духовності. Ірина Юрченко, старший науковий співробітник Шевченківського національного заповідника

Читати далі

Духовний ареал Данила Нарбута

5 Березня, 2023

Пам’яті народного художника України, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка 2 березня 2023 р. в Музеї народного декоративного мистецтва Шевченківського національного заповідника спільно з Канівським фаховим коледжем культури і мистецтв відбувся вечір – спогад «Духовний ареал Данила Нарбута» пам’яті народного художника України, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка. Вечір був проведений в Каневі саме тому, що Данило Нарбут підтримував творчі зв’язки з багатьма канівцями, допомагав у створенні експозиції музею народного декоративного мистецтва, був частим гостем в Шевченківському національному заповіднику і залишив у спадок ряд картин у його фонди. Данило Георгійович Нарбут – син видатного художника-графіка Георгія Нарбута, Народний художник України, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка. Провідний майстер сценографії оформив близько 250 вистав у різних театрах України. У період з 1942 до 1944 р. Д. Г. Нарбут працював у театрах Києва, Ковеля, Коломиї. З 1945 р. по 1960 р. він працював у Чернівецькому музично-драматичному театрі, з 1960 до 1965 р. – головним художником Івано-Франківського, а з 1965 до 1980 р. – Черкаського музично-драматичного театру. Саме черкаський період творчості Данила Нарбута є найбільш плідним і яскравим у біографії художника. Ідея театру і особисте бачення сцени – головна риса його творчості. Він приніс до черкаського театру високу національну образотворчу ідею. Творчість художника в основі своїй глибоко національна. Її тематика окреслена подіями історичного поступу України, а яскрава та декоративна художня мова митця сформувалась у самобутніх традиціях українського малярства. Роботи митця можна виділити в так звані тематичні цикли: це картини, присвячені стародавній історії, життю волелюбного козацтва, природі України. Картини Данила Нарбута з народознавчо-етнографічної тематики демонструють знання автора давньої міфології, демонології, обрядів і звичаїв. До таких робіт відносяться полотна «Веснянки», «Щедрівки» та «Івана Купала», що представлені в експозиції музею. Вечір відкрила Валентина Коваленко в. о. генерального директора Шевченківського національного заповідника, яка підкреслила про здобутки та значимість переконань Данила Георгійовича у боротьбі за незалежність України. Зі спогадами, про невідомі сторінки з життя художника на вечорі поділилися митці Черкащини, розповіді яких були проілюстровані репродукціями картин художника та кадрами кінофільму про нього. Серед них Олександра Теліженко (заслужений художник України, майстер народного мистецтва, член комітету з Національної премії ім. Т.Г.Шевченка), яка розповіла про дружбу з родиною Нарбутів та про співпрацю Данила Нарбута з її чоловіком. Так, у 1995 р. Данило Нарбут разом з Миколою Теліженком зайнявся створенням парадних геральдичних прапорів. Першим у їхньому доробку був прапор Черкаського пожежного училища (тепер Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля), наступним витвором їхньої творчої співдружності став прапор Черкас (1996), приурочений до святкування Дня міста, і третім став прапор Чигирина (1996), створений до відзначення 400-річного ювілею від дня народження Б. Хмельницького; про творчість Данила Георгійовича розповіли Надія Нікіфорова (заслужена художниця України, художниця-постановниця та художниця по костюмах Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка) та Любов Міненко (українська художниця, член Національної спілки художників України, Національної спілки театральних діячів України). Костянтин Андрієнко (провідний спеціаліст міського відділу культури) розповів про боротьбу Данила Нарбута в лавах Української повстанської армії, який був сотником з позивним Голуб. Свою поезію читала поетеса, кавалер ордену Княгині Ольги, лауреат премії Максима Рильського - Віра Носенко. Музичні вітання присутнім подарували заслужена артистка України Наталія Мамалига та викладачі Канівського фахового коледжу культури і мистецтв Марія та Петро Шевченко, Галина та Олена Смілянські. На завершення заходу Валентина Коваленко прочитала свою поезію, а Наталя Мамалига виконала пісню «Червона калина». 3 березня 1998 року пішов у засвіти Данило Нарбут. На його мольберті залишилась незакінченою картина. Роботи Данила Георгійовича Нарбута прикрашають багато музеїв України та зберігаються у приватних збірках Австралії, Бельгії, Німеччини. Данило Георгійович Нарбут – справжній син свого народу, український інтелігент, який через усе життя проніс любов до України, який робив усе від нього залежне, щоб відродити українські традиції, українську мову, українське минуле.

Читати далі

Пам’яті Івана Ядловського

26 Лютого, 2023

21 лютого 2023 р. на Тарасовій горі вшанували 90-і роковини смерті доглядача могили Тараса Шевченка Івана Ядловського (1846-1933). Значна частина історії Тарасової Гори пов’язана з іменем Івана Олексійовича Ядловського.У 1884 р., після впорядкування могили Тараса Шевченка, встановленням на ній чавунного хреста, було побудовано на Чернечій горі хату для сторожа.30 червня 1887 року троюрідний брат Тараса Шевченка Варфоломій Шевченко підписав угоду із місцевим жителем Іваном Ядловським, що той буде п’ять років доглядати могилу Кобзаря. В обов’язки доглядача могили також входила посадка дерев, квітів; мав слідкувати за порядком у Тарасовій світлиці, яка була створена у чистій половині хати;зустрічати відвідувачів, що приходили на Тарасову Гору. Минали роки, десятиліття, а Іван Ядловський продовжував виконувати свою почесну місію. Радянська влада, розуміючи значення могили Тараса Шевченка для українського народу, намагалася взяти її під контроль. Так, на засідання бюро Шевченківського окрпарткому від 28 серпня 1924 р. розглядалося питання «Про стан могили Тараса Шевченка». Винесли рішення і про Івана Ядловського: «…Рахувати, що дід, який є на могилі, хоча й знятий бути не може, але залишать могилу тільки на нього політично небезпечно. – Встановить штат: Завідувач хатою-музеєм і два хранителя могили обов’язково». У 1925 р. було створено Історико-культурний заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», який мав свій штат, алеІван  Ядловський продовжував жити у маленькій хатинці неподалік могили Тараса Шевченка. Тут він і помер 21 лютого 1933 року,як пригадують канівські старожили, – від голоду.Відповідно до бажання Ядловського, його поховалина Тарасовій Горі, і нині її відвідувачі можуть побачити скромну могилу сторожа. У 1937 році, коли побудували приміщення сучасного музею, хата була розібрана, відновлена лише у 1991 році. У Івана Ядловського було шість синів і три дочки: Євген, Павло, Данило, Марко, Василь, Настя, Параска, Марина, Федір. Уже традицією стало, що із нащадками Івана Ядловського науковці Шевченківського національного заповідника підтримують тісні зв’язки. 21 лютого 2023 р. на Тарасову гору прийшли родичі Івана Ядловського, представники громадськості Канева. Отець Сергій, настоятель козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, відправив біля могили Івана Ядловського поминальну службу. Відвідали Тарасову світлицю.У її наповненні експонатами допомогли нащадки Івана Ядловського, які передали оригінальні речі, якими колись він користувався, або ж зробив власними руками.Зокрема, Ярмола Ольга (внучка Івана Ядловського) подарувала кролевецький рушник, який раніше був у музеї. В кухні, як і в кожній селянській хаті, знаходиться піч, на припічку – горщики з родини Ядловських; ковганка, виготовлена самим Іваном Олексійовичем.На столі – самовар, із якого людей пригощав чаєм, також ложка дерев’яна з рибкою на ручці, такі ложки він виготовляв, часто дарував їх відвідувачам, особливо дітям. Мідний кухоль передали онуки Ядловського (доньки Марини) – Катерина Оболонська та Ольга Ярмола. Ковганку, дерев’яні колодки, горщик та тарілки подарував правнук по лінії дочки Параски Яценко Анатолій Омелянович. Частину тарілок (знаходяться у миснику, який праворуч від дверей) подарував правнук по лінії Насті Олексій Іванович Баліцький. Круглий стільчик, на якому сидів, шиючи взуття Іван Олексійович, принесла до музею Мотрона Іванівна Ядловська(дружина внука Євгена). Рубель для прасування, виготовлений самим Іваном Олексійовичем, передала внучка по сину Марку Ніна Петрівна Ядловська.Всі ці речі свідчать про майстровитість Івана Ядловського. Його онук, Павло Андрущенко, згадував: «Мабуть, не було такого, щоб дід не вмів робити. Він і чоботи шив, і ятер плів, і сітки та забродні в’язав, бо і рибу сам ловив». На жердці – одяг, зокрема, хустина  та юпка Меланки Ядловської – дружини Івана Олексійовича. Із багатьма родичами Івана Ядловського вдалося налагодити зв’язки завдяки науковим пошукам колишньої завідувачки відділу «Історія Шевченкової могили» Раїси Василівни Танани, яка у 1991 р. створювала експозицію Тарасової світлиці та помешкання Івана Ядловського. У день пам’яті доглядача могили поета вона теж прибула до музею і пізніше виступила зі своїми спогадами. Про особистість Івана Ядловського, спогади діячів української культури, які відвідували Тарасову Гору у ХІХ – на початку ХХ ст., продовжилася розмова у конференц-залі музею Тараса Шевченка. Зокрема, завідувачка науково-дослідним відділом охорони пам’яток історії, культури та природи Віта Дзима ознайомила із життєвим шляхом доглядача могили поета, історією впорядкування його могили. Розповідь супроводжувалася відеорядом світлин Івана Ядловського, Тарасової світлиці, могили Тараса Шевченка у різні роки. Валентина Авраменко, завідувачка сектором «Історія Шевченкової могили»,приділила увагу спогадам видатних діячів української культури, які в різний час побували на Тарасовій Горі і залишили свої враження про Тарасову світлицю та її господаря – доглядача могили Шевченка. Завідуюча відділом наукових досліджень Людмила Чорна присвятила свій виступ ще одній пам’ятній даті – 90-річчя голодомору в Україні, адже останні роки життя Івана Ядловського припадають на цей важкий для українців період. Уже в кінці 1920-х років розпочинається нищення українського селянства. Про сина Павла відомо, що його «розкуркулили»: забрали новозбудовану хату (пізніше в ній у 1930 р. влаштували Бессарабську трудову школу). Павло змушений був тікати з Канева, а його дружину кинули до в’язниці. У людей забирали не лише зерно, але й усяку їжу. 7 серпня 1932 року з'явилась постанова ВЦВК й РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Ця постанова в народі відома під назвою «Закон про п'ять колосків», адже карали навіть дітей за жменьку зерна у кишені чи декілька колосків, піднятих на зібраному полі.За це міг бути розстріл, а якщо були «пом'якшувальні обставини» — позбавлення волі на термін не менше від 10 років. Постанова втратила силу тільки у 1947 році. Про те, як страждали і помирали від голоду жителі Канева відомо завдяки колишній працівниці заповідника, дослідниці історії Шевченкової могили Тарахан-Березі Зінаїді Панасівні.Вона встигла зібрати спогади у старожилів Канева, яким вдалося пережити страшні 1932-33 роки. Особливо хвилюючою є розповідь її мами, Марії Гаврилівни Берези (1908 р.н.,уже покійної). Її маленька дочка Наталочка (старша сестричка Зінаїди) померла від голоду. Марія Гаврилівна важко працювала на будівництвах мосту, приміщенні музею задля кусочка чорного хліба. Щоб вижити, батьки Зінаїди Панасівни встигли виїхати до Мурманської області (пізніше було заборонено покидати Україну). Батьки Марії Берези померли від голоду, і їй дуже боліло, що не знає місця їх поховання. Тітка Марії Гаврилівни Варка була дружиною Федора Ядловського.Вона написала про смерть батьків. Мати Варки, Хтодоха (бабуся Берези Марії) доживала віку вкупі із Іваном Ядловським  у хатинці  біля могили Шевченка. «Та коли помер Ядловський у лютому 1933 року, то його поховав заповідник. А коли через два місяці померла бабуся Хтодоха, то її не було за що поховати, і вона мертва вже декілька днів лежала вдома, але не було кому викопати могилу – всі були наскільки ослаблі..», – так розповідала Марія Гаврилівна. Цінько Ганна Григорівна (1909 р.н.) бачила  Івана Ядловського незадовго до його смерті: «А він сидить такий висохший, труп один, дерев’яні ложечки робить (красиві ложки робив!). Я й кажу йому, що мене послали, щоб я костюм Вам пошила. А він мені: Я вмру і в цім костюмі, що на мені. Краще б ви мені їстоньки принесли. Я з голоду вмираю. Я живих тут людей не бачу. Всі помирають з голоду… Ніхто не приходить. І так плакав, бідненький. Поки було подужає, то вийде, було, на гору – та гукне кого. А як не зміг вже ходити – то не міг і гукнути» Так Іван Олексійович Ядловський став ще однією жертвою голодомору. На завершення розмови прочитала свій вірш, присвячений Івану Ядловському, канівська поетеса Віра Носенко, внуки якої теж належать до великої родини Ядловських. Нині відтворена хата на Тарасовій Горі привертає увагу багатьох відвідувачів. Її сприймають як «куточок української історії», «збереження історичної спадщини», багатьом нагадує «дитинство, рідну бабусину хату». «Побував у цій хаті, я наче побував в своїй хаті в с. Ладиженка Черкаської області… в цій хаті я спомнив своє дитинство і юність, спомнив щастя, радість, а также і горе (голод 1932-33 рр.)...» – поділився своїми враженнями один із відвідувачів. Під час повномасштабного вторгнення московщини українці чіткіше усвідомили важливість збереження своєї історичної спадщини: «Торкнулися до історії, до свого коріння. Це важливо для кожного українця. Слава Україні! Смерть клятим ворогам! М. Миргород, підпис». Часто приходять до могили Тараса Шевченка воїни Збройних Сил України, залишаючи на згадку у Тарасовій світлиці свої шеврони та записи із вірою в перемогу: «Мрія здійснилася, побували на Тарасовій горі. Має здійснитися інша мрія. Ми переможемо над москалями!». Ворог, грабуючи музеї, знищуючи архітектурні пам’ятки, спалюючи українські книжки, намагається позбавити нас історичної спадщини. І ми  чітко усвідомлюємо, наскільки важливим для кожного народу є збереження його національного культурного надбання. Вшановуючи Івана Ядловського, ми вшановуємо всіх тих, хто доклався до збереження цього святого для українців місця – Тарасової Гори із могилою українського генія.

Читати далі