Канівські гори хочуть внести до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Першим в Україні змішаним об’єктом під захистом ЮНЕСКО, тобто таким, що захищає як природну, так і культурну спадщину, можуть стати Канівські гори.
Їх унікальність та відповідність низці критеріїв Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини було підтверджено під час наукової дискусії, яка відбулася днями на Тарасовій горі у Каневі.
“Гори мої високії, не так і високі, як хороші, хорошії, блакитні здалека, з Переяслава старого…” – писав про них Тарас Шевченко. А згодом обрав місцем свого спочинку. Дійсно ці відносно невисокі пагорби через глибоке розчленування ярами й балками та стрімкі береги справляють з відстані враження потужної гірської системи. Вчені називають їх Канівськими дислокаціями і вважають світовим геологічним феноменом. Тут можна наочно вивчати геологічне минуле Землі, що в інших районах планети недоступно без глибоких свердловин. Про це говорили науковці Інституту географії НАН України. Зокрема, необхідність надати Канівським горам найвищий статус захисту підтвердив патріарх української географічної науки академік Леонід Руденко.
Ініціювали наукову дискусію три місцевих заповідники: Шевченківський Національний, Канівський природний та Державний історико-культурний заповідник “Трахтемирів”. Це продовження роботи, розпочатої ще 1989 року, коли Тарасову гору і могилу Шевченка було включено до попереднього Списку всесвітньої спадщини. Далі справа не рушила з місця – експерти вважають, що специфіка Канівських гір як комплексної пам’ятки вимагає ширшого підходу. Звісно, значущість Канівських гір як Меморіалу Кобзаря є визначальною, але вона об’єднує всі інші чинники. Про це вела мову гендиректор Шевченківського заповідника Валентина Коваленко. Учасники зустрічі підкреслили, що саме особливості ландшафту цієї території стали причиною його активного заселення: поєднання лісу та степу, глибоких ярів з джерелами питної води, надзаплавних терас та великої ріки були в усі епохи зручними для будівництва житла, харчування, захисту від загарбників, обміну та пересування. Це визначило неперервність заселення цієї території протягом 10 тисяч років і більше. Ландшафт Канівських гір має бути визнаний як історичний, саме він є головним предметом збереження.
У межах Канівських гір чимало етапних об’єктів для української історії – Канів, Трахтемирів, літописні Родень та Заруб. Але найбільш відома в світі Межиріцька палеолітична стоянка. Таких об’єктів у світі одиниці, зазначив її дослідник, кандидат історичних наук Павло Шидловський. Втім, нинішній рівень її охорони ніяк не відповідає такому статусу.
Учасники дискусії назвали чимало перепон на шляху внесення Канівських гір до Списку всесвітньої спадщини. Передусім у всієї цієї території має бути один відповідальний розпорядник. Світовий досвід зазвичай визначає таким Національний природний парк. Але протидія місцевого рівня понад 10 років унеможливлює його створення. Відтак, деградує потужна екосистема Канівських гір, важлива для Східної Європи. Цьому сприяє ведення екстенсивного сільського господарства та активна лісозаготівля. Страждають і численні археологічні пам’ятки, землі під якими активно приватизуються. Найбільшою загрозою для Канівських гір є плановане будівництво Канівської ГАЕС.
У резолюції наукової дискусії підкреслено, що Канівські гори відповідають двом природним та трьом культурним критеріям внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тепер треба братися за розробку номінаційного досьє, і тут потрібна допомога центральної виконавчої влади. Нагальність цієї справи очевидна: російська військова та ідеологічна агресія проти України показала недостатність представлення значущої культурної та природної спадщини України у світовому контексті, а катастрофічні втрати площ природно-заповідного фонду та екосистем вимагають компенсаційних заходів.
Інформація з офіційного друкованого видання, газети Верховної Ради України “Голос України“
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.