Повернутися до новин

Тарасова гора в житті Якова Давидзона

(до 25 річя з дня смерті фотомитця)

26 січня 2023 року виповнюється 25 років з дня смерті Якова Давидзона, відомого фотомитця, лауреат шевченківської премії. Яків Борисович назавжди тісно пов’язаний з історією звільнення Чернечої/Тарасової гори від гітлерівських варварів у 1944 році. Його ім’я щодня згадуємо в екскурсіях, адже його фото завжди знаходили своє місце в кожній новій експозиції музею Тараса Шевченка.

206-а стрілецька дивізія звільнила Канів 31 січня 1944 р. А вже 28 лютого 1944 р. Був складений Акт державної комісії, в якому на 10 сторінках викладено перелік скоєного нацистами на Чернечій горі: «Залишилось в музеї після господарювання оскаженілих псів Гітлера 10 експонатів; решта експонатів (понад 2 тисячі) вивезено, знищено або пошкоджено… Багато картин використовувалось фашистами для онуч і підстилок в бліндажах і казармах… Знищено 9 допоміжних будинків, готель із усім майном і двома сараями, пошкоджено східці на Чернечу гору. Знищено 800 дерев на території заповідника. Всього пограбовано та знищено німецько-фашистськими окупантами майна і експонатів Державного заповідника ім Т. Г. Шевченка на суму 2913677 крб.».

Про звільнення Тарасової гори писали воїни-письменники, військові кореспонденти Борис Польовий, Дмитро Косарик, Сергій Смирнов, Андрій Малишко. Про покладання вінка з хвої на могилу Шевченка розповів в своїй статті «Партизанський вінок» в журналі «Пам’ятки України» А. Радченко, колишній боєць партизанського загону «Батя».

Але сааме Яків Давидзон був тим першим військовим фотокореспондентом, який вже на другий день після визволення Канева від нацистів, 1 лютого 1944 року, прибув сюди, за спеціальним завданням Микити Хрущова, разом з українським поетом Максимом Рильським. Необхідно було зробити знімки на Чернечій горі, щоб назавжди закарбувати злодіяння гітлерівців. З часом ці фото лягли в основу фотокниги Я. Давидзона «Незабутнє», за яку він 1977 року, першим із журналістів, був удостоєний звання лауреата Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка.

Яків Давидзон так згадував, про той пам’ятний свій приліт на літаку У-2 з Києва до Канева, коли ще йшли бої під Тарасовою горою: «У підніжжя гори літак не міг приземлитися, там ще йшли останні бої. З повітря було добре видно, як бігли фашисти. Льотчиця вирішила здійснити посадку на самій горі, поблизу пам’ятника. Під час зйомки до мене підійшов літній чоловік, як з’ясувалося пізніше, колишній наглядач музею (Яків Церех. – С. Б.). З розмови з ним я дізнався, що в музеї фашисти влаштували стайню; експонати, скульптури, бібліотеку повністю знищили. Сам пам’ятник, на щастя, уцілів, хоч мав кілька кульових пробоїн. У супроводі наглядача я обійшов зали музею. Важко уявити картину, яку я побачив. Скульптури всі до однієї були перебиті. Книги, картини пошматовані і розкидані, всюди панував хаос. Все це я зазняв на плівку. Стрілянина не вщухала. Літак взяв курс на Київ. Додому ми прилетіли, коли стемніло. У той же вечір проявив плівку. Назавтра газета «Радянська Україна» опублікувала цілу смугу матеріалів і фотографій, які звинувачували гітлерівців в ще одному акті вандалізму».

На сьогодні, у фондах Шевченківського національного заповідника зберігається 16 фото Якова Давидзона, які свідчать про жахливий стан музею та могили Тараса Шевченка після звільнення від гітлерівці. На них прострелені книги з наукової бібліотеки, розкидані розбиті скульптури майстра О. Кудрявцевої та інші скульптури у залах, зруйнованого нацистами музею, який був огороджений колючим дротом. Ці фото свого часу були представлені в LSD-панелі №7 музею Тараса Шевченка.

Нелегко довелося музейним працівникам та жителям Канева відновлювати музей, адже він був дуже пошкоджений нацистами. Згідно з Постановою РНК УРСР про поновлення діяльності Канівського державного музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» двері для відвідувачів мали відчинитись не пізніше 15 червня 1944 року. Але завдяки самовідданій праці співробітників шанувальники поета змогли оглянути музей майже на місяць раніше: це було приурочене до дня поховання Кобзаря на Чернечій горі. Вже 21 травня 1944 року до Шевченкової могили з Києва прибули пароплавом «Поліна Осипенко» учасники традиційної мандрівки. Її організували працівники будинку-музею в Києві. Серед шанувальників  Тараса Шевченка – українські поети, письменники, художники, партизани, герої битви за Дніпро та матері, сини яких загинули в цій битві і були поховані в Каневі, робітники, студенти Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Цього дня на Тарасовій горі відбувся перший післявоєнний мітинг, присвячений 83-й річниці з дня поховання поета в Каневі. На ньому виступили поети: Олекса Ющенко, Максим Рильський, Володимир Сосюра; звучали пісні на слова Тараса Шевченка у виконанні хору радіокомітету під керівництвом Василя Мінька. Після вшанування пам’яті поета на його могилі учасники мітингу оглянули відновлену експозицію музею Тараса Шевченка. За спогадами працівників музею, експозиція розміщувалась лише на другому поверсі і висвітлювала німецько-нацистський розбій на могилі Кобзаря. В її основу були покладені фотознімки, зроблені Яковом Давидзоном – скульптури, розбиті фашистами, а також уцілілі і розшукані музейні експонати.

Нині в діючій експозиції музею Шевченка експонуються два фото 1944 року роботи ЯковаДавидзона. Вічна пам’ять фотомитцю, який зберіг для нас об’єктивне відчуття історії Тарасової гори періоду Другої Світової війни.

Світлана Брижицька

Поділитися статтею

Більше новин

День пам’яток історії та культури

18 Квітня, 2024

18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць, ратифікований в Україні як «День пам’яток історії та культури».   Вітаємо усіх причетних!   Збереження пам’яток історії та культури, особливо в умовах війни, є пріоритетним напрямком діяльності Шевченківського національного заповідника. Серед них особливе місце займає національна Святиня – пам’ятка історії та монументального мистецтва «Могила поета Тараса Григоровича Шевченка. 1861». З часу поховання поета на Чернечій горі у Каневі іі захистом займалося не одне покоління українців. Вже тоді, усвідомлюючи значення Тараса Шевченка в житті України та її народу, ними закладалися підвалини пам’яткоохоронної справи, яку розбудовують нинішні хранителі Меморіалу. Сьогодні на території Шевченківського національного заповідника, загальною площею 38 га, представлені й інші пам’ятки (об’єкти) історії, архітектури, археології, монументального мистецтва та природо-заповідного фонду, що становлять історичну і культурну цінність. Серед них – Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» (IV-III тис. до н.е. ІХ ст. до н.е. – ІV ст.) – пам’ятка археології національного значення; Будинок музею Т. Шевченка – пам’ятка історії місцевого значення; Могила І. Ядловського (1933) (доглядача могили Т. Шевченка з 1884 по 1933 р.) – пам’ятка історії місцевого значення; Будинок базиліанського училища. 1784 р. – пам’ятка історії місцевого значення (Музей народного декоративного мистецтва); Будівля, в якій розміщувалась крамниця єврейських торгових рядів. 1898 р.– пам’ятка архітектури місцевого значення  (Історичний музей) та знаки пошанування новітньої історії: пам’ятний знак українському гетьману Івану Підкові (2007, ск. Кулик); пам’ятний знак українському патріоту Герою України Олексі Гірнику (2009, ск. А.  Балог); пам’ятники, які в різні часи стояли на могилі Тараса Шевченка – пам’ятник-хрест 1884 року (чавун; ск. В. Сичугов), пам’ятник-погруддя 1923 року (чавун; ск. К. Терещенко); відтворені шляхом історичної реконструкції – Перший народний музей Кобзаря – «Тарасова світлиця» 1884-1936 рр. (1991 р.) та Церква Покрови Пресвятої Богородиці поч. 18 ст. (2013-2014). Серед завдань Шевченківського національного заповідника – збереження, реставрація, паспортизація, внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів історико-культурної спадщини; розширення території, зокрема, приєднання готелю «Тарасова гора» (1961), пам’ятки архітектури місцевого значення, що знаходиться неподалік Шевченкової могили; побудова нових експозицій музеїв як цілісного комплексу Заповідника, об’єднаних однією місією; впорядкування лісопаркової зони Заповідника тощо. Шевченківський національний заповідник, оберігаючи неповторні краєвиди, що надихали українського Генія і продовжують хвилювати душі відвідувачів меморіального комплексу та унікальний природний ландшафт лівобережжя, що охоронявся зусиллями кількох поколінь українців, є пам’яткоохоронним осередком не тільки історико-культурного, а й природоохоронного характеру. Також Заповідник опікується пам’ятками (об’єктами) культурної спадщини, що знаходяться на території Канева та Канівщини. Серед них пам’ятні поховання, що знаходяться на цвинтарі в урочищі Монастирок, поруч з Тарасовою Горою (пам’ятний знак на місці поховання жертв голодомору в Україні 1932–1933 років, встановлений 2003 року з ініціативи Шевченківського національного заповідника; могила кобзаря Олекси Чуприни (1908–1993), що більше тридцяти років співав біля національної Святині; місце поховання праху відомої перекладачки творів Т. Г. Шевченка англійською мовою Віри Річ (Елізабет Джоан Річ) (1936–2009); поховання хранителів Меморіалу та осіб, дотичних до його становлення); на цвинтарі в урочищі Сельце (могила колишньої нареченої поета – Ликери Полусмак (1840-1917), із викарбувані на гранітному постаменті слова поезії Тараса Шевченка «Барвінок цвів і зеленів…»); та пам’ятні знаки на місцях перебування Тараса Шевченка у селах Канівської територіальної громади (Пекарі, Межиріч, Келеберда, Мартинівка, Лука, Прохорівка). У сфері інтересів Шевченківського національного заповідника перебуває Михайлова гора – пам’ятка садово-паркового мистецтва у с. Прохорівка, колишня садиба першого ректора Київського університету св. Володимира,вченого-природознавця, історика, фольклориста, письменника, краєзнавця, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук Михайла Максимовича (1804-1873), у якого гостював Тарас Шевченко у 1859 році. На території пам’ятки знаходиться поховання М. Максимовича (пам’ятка історії національного значення) та членів його родини; віковий дуб, що носить ім’я Т. Шевченка (пам’ятка природи), та інші насадження, що мають високу природоохоронну цінність. На даний момент територія Михайлової гори, нещодавно передана у власність держави, перебуває в занепаді і потребує виваженого наукового підходу до визначення, перш за все, підпорядкування та відповідальності, що дасть можливість цілісно забезпечити збереженість пам’яток історії та природи. Подібна ситуація склалась і відносно пам’ятки археології національного значення – Межиріцького поселення мисливців на мамонтів, внесеного до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як «Стоянка» (1,5 млн. – 10 тис. р. до н. е.), що знаходиться на території Канівського району (с. Межиріч), яка також потребує вирішення питання опіки та захисту. Шевченківський національний заповідник продовжує працювати задля захисту та збереження української національної Святині та її історико-культурного ландшафту. Адже збережені пам’ятки історії та культури, пов’язані з ними живі традиції об’єднують покоління, формують національну ідентичність народу та територій, на яких він проживають. Не даремно, більшість воєнних конфліктів, спрямованих на окупацію земель, насадження іншої ідеології та стирання історичної пам’яті завжди супроводжуються нищенням чи загарбанням саме найвизначніших пам’яток, об’єктів культури: доки існує національна спадщина, можна говорити і про існування окремої нації. Дякуючи Збройним Силам України, друзям і партнерам із різних куточків світу, стоїмо на культурних блокостах на сторожі національної Святині! Разом до Перемоги!   Лариса Миколенко, Віта Дзима, відділ охорони пам’яток історії, культури та природи

Читати далі

Презентація книги “Витоки Шевченкового роду”

Хоч і дощило цілий день, але батьківщина Тараса Шевченка на Звенигородщині (с. Шевченкове) зустріла по-українськи щирцево і тепло. Хіба що вкотре заболіло бездоріжжя до землі, "яку сходив Тарас малими босими ногами". І коли ж нарешті хтось із владців змилосердиться над цією святою крайниною та побудує нормальні дороги?! Очільниця тамтешнього Заповідника Людмила Шевченко разом зі своїми колегами організувала чудову презентацію виданої власними силами книги, написаної нащадками Шевченкової сестри Катерини - Дмитром Красицьким і його племінницею Людмилою Красицькою "Витоки Шевченкового роду". Пані Людмила Красицька поділилася своїми думками про те, яким образ Тараса Григоровича вона намагалася живописати, аби сучасний українець зміг реальніше уявити його - без стереотипного совєцького налою. У заході взяв участь і пра... внук Поетового брата Микити - відомий художник Микола Лихошва, чиїми картинами проілюстрована біографічне видання. До речі, 90-річний художник передав нашому Шевченківському національному заповіднику 96 своїх картин - і був дуже здивований, що ми йому подарували свіжо виданий каталог його ж робіт, який уклала наша науковиця Алла Яхімович. Зворушені обставою роковища Шевченків, навідали й могилу поетової Матері. Емоційного надиху додав Роман Сущенко , колишній кремлівський політв'язень, чудовий художник і нині сущий депутат обласної ради. Виставка його робіт якраз зібрала зацікавлених відвідувачів, особливо, місцеву учнівську молодь, у музеї Т. Шевченка. Передала і я зі своїми колегами - Аллою Яхімович і Валентиною Авраменко - подарунки від Тарасової Гори Батьківщині Тараса (ряд наших видань), а також почитала відвідувачам свою поезію війни. Дякую Людмилі Михайлівні за давню дружбу. Трудимося разом на культурному українському фронті, бережемо дух Пророка нашого. Кланяємося щиро ЗСУ і з нетерпінням ждемо Перемоги.
Валентина КОВАЛЕНКО, в.о.генерального директора Шевченківського національного  заповідника

Читати далі

Актуальність Шевченкового Слова

16 Квітня, 2024

У рамках відзначення 210-річниці з дня народження Тараса Шевченка Світлана Брижицька, заступника генерального директора Шевченківського національного заповідника з наукової роботи, кандидата історичних наук взяла участь у науковій дискусії «Проблеми прочитання збірки Тараса Шевченка «Три літа» (до 177-ї річниці з дня арешту Тараса Шевченка 5 квітня 1847 р.), що проходила 5 квітня 2024 року у «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка»  Національного історико-культурного заповідника «Переяслав» (м. Переяслав) у рамка науково-просвітницького проєкту «Десяте літо». Із вітальним словом до присутніх звернувся генеральний директор заповідника Олексій Лукашевич. Модератор заходу та доповідач – Наталія Павлик, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», член Національної спілки письменників України (Переяслав),  окреслила ряд питань дискусії, які було обговорено у колі науковців, а саме: - місце й час написання та укладання Тарасом Шевченком збірки «Три літа»; - історія рукопису збірки «Три літа»: чи є поема «Єретик» її складовою; - проблематика першого автографа твору «Як умру, то поховайте…» із збірки «Три літа»; - перша публікація збірки «Три літа»; - редакції та оцінки збірки «Три літа». За результатами засідання було прийнято Ухвалу. У дискусії взяли участь: Олександр Боронь, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ); Олег Коломієць, шевченкознавець, член Національної спілки письменників України (Переяслав), Марина Навальна, доктор філологічних наук, професор, в.о. завідувача кафедри журналістики та мовної комунікації Національного університету біоресурсів та природокористування України (Київ), Катерина Нагайко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», член Національної спілки письменників України (Переяслав). «Музею Заповіту Т. Г. Шевченка» було передано в дар друковану наукову шевченкознавчу літературу і тематичні календарі-планери, створені на основі музейної колекції Шевченківського заповідника – результат роботи наукових співробітників у 2023 році. У свою чергу, заповідник отримав від організаторів  заходу  наукове видання –Національного історико-культурного заповідника «Переяслав» (2023), що поповнить бібліотеку на Тарасовій горі.

Читати далі