162-а річниця повернення Шевченка в Україну
Давненько так людно було на Тарасовій Горі у день повернення Шевченка в Україну. Попри війну, гомоніла Чернеча сьогодні поетовим антимосковським словом із вуст Героя України Анатолія Паламаренка; зводилася до неба “Заповітом” та “Ой у лузі” червоною калиною з потужного голосу народного хору імені Г. Верьовки; зітхала піснею народного Кобзаря України Василя Нечепи; поезією українських митців про сьогочасне лихо московитсько- української війни…
Шевченко говорив.
І з Шевченком говорили, не перестаючи дивуватися його прозірливості, актуальності.
Назрілі українські питання гостро постали в сьогоднішньому діалозі ” Світоглядні засади і гуманітарні пріоритети воюючої України “, організованому Шевченківським національним заповідником разом із Національною спілкою письменників України, Всеукраїнським товариством “Просвіта” Ім. Т. Шевченка, Фондом Миколи Томенка “Рідна країна”, Міжнародним благодійним фондом національної пам’яті України та ін. Учасники діалогу суголосні були в одному: український простір має бути “зачищений” від багатовікового російського лою.
Модератор діалогу відомий громадський діяч Микола Томенко чітко означив місію і завдання світоглядної війни за Україну. Голова НСПУ Михайло Сидоржевський детально зупинився на викликах сьогодення перед українською національною культурою. Про актуальність Шевченкових заповітів та мову як національний код говорили голова всеукраїнської “Просвіти”, лауреат Шевченківської премії Павло Мовчан та директор Інституту української мови Павло Гриценко. Відомі професори, літературознавці Володимир Поліщук і Василь Пахаренко загострили увагу на основоположній ролі україноцентричних предметів у освітніх закладах, особливо щодо необхідності повернути українську літературу в зовнішнє тестування. На проблемі збереження заповідних зон навколо Святині та інших екологічних викликах під час війни предметно говорив Микола Чорний, провідний науковий співробітник ШНЗ. Активно долучилися до обговорення відомі письменнки, культурні та політичні діячі: Василь Куйбіда, ректор національної академії при Президенті України, Микола Поровський, полковник ЗСУ, Георгій Філїпчук, академік НАПНУ,, Борис Пономаренко, директор Міжнародного благодійного фонду національної нам’яті України, Іван Заєць,.заступник голови Асоціації фермерів України та ін.
Готуємо резолюцію, аби означені пропозиції направити керівництву держави для вирішення стратегічних питань, що є основою національної безпеки.
Аби Шевченко більше не питав “За що скоротили списами московські ребра?? “, мусимо сьогодні довести українську переможну справу до нашої крапки над І.
Слава ЗСУ, що дали можливість українцям поклонитися Тарасу і відчути енергетику української духовної Гори.
 |
 |
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Як і в попередні роки, Канівщина зібрала чимало поціновувачів поетичного слова та українських традицій з різних куточків країни.
У минулому році Національна спілка письменників України, Шевченківський національний заповідник та благодійний фонд Володимира Затуливітра започатковали Всеукраїнську літературну премію імені цього видатного митця. Цьогоріч під час урочистостей було вручено премію імені Затуливітра прекрасній поетесі, відомій журналістці Світлані Короненко-Слабошпицькій за збірку «Поезії». Учасники читань висловили щиру подяку народному депутату України по Канівсько-Золотоніському округу Віталію Войцехівському, який удруге фінансово підтримує лауреатів цього конкурсу. І не лише цього, а й конкурсів дитячих, як-от “Роду криниця віща”.
На Тарасовій горі було підбито підсумки дитячого конкурсу читців поезій Володимира Затуливітра, який щорічно організовує та проводить очільниця обласної “Просвіти”, відома освітянка Олена Фещенко. Юні переможці цього конкурсу читців-декламаторів отримали дипломи та невеликі премії. Були нагороджені дипломами 1-ого ступеня учні: Софія Мостова із Канівської дитячої школи мистецтв, Анастасія Зеленько, Черкаський колегіум «Берегиня», Костянтин Озірський із Коробівської школи, Золотоніського району, Олександр Томенко із Черкаської гімназії №31 та Вероніка Арапова із Черкаської школи № 24. А дипломи 2-го ступеня отримали Сніжана Ярошинська, Черкаський колегіум «Берегиня», Андрій Марченко із Коробівської школи, Марія Терещенко та Марія Шевченко із Канівської школи мистецтв. Було відзначено і вчителів, які підготували юних читців-переможців: Любов Озірську, Анастасію Ярмоленко та Олену Фещенко.
Впродовж кількох годин у залі Шевченківського музею в щирій атмосфері лунали українська поезія та пісня. Кожен присутній міг як згадати добрим словом Володимира Затуливітра, так і прочитати його чи власні поезії.
Музичну програму дарували присутнім народний аматорський хор української народної та сучасної пісні “Диво-Птах” під керівництвом Тетяни Білаш, онуки славетного композитора Олександра Білаша, та “голос Майдану” Володимир Гонський.
Продовжились урочисті заходи у славетному Бучаку. Тут, на Козацькому шпилі, пошанівне коло біля могили Володимира Затуливітра згуртували – одна із засновниць Затуливітрівських читань, відома канівська поетка Віра Носенко та представник Благодійного фонду імені Затуливітра Дмитро Іванов.
На садибі поета, де Володимир Затуливітер провів останні роки життя, звучали його поезії у чудовому виконанні Миколи Чорного, лунали звуки кобзи, які дарував присутнім юний канівський кобзарик Тарас Лаврентьєв… А ще учасники читань оглянули виставку “мамаїв” художника Олександра Кравченка (Сотника Григорівського). Традиційно пройшли й частування в Поетовім саду…
«Ці та інші заходи оприявлювали справжній талант видатного митця слова з чорноземно масною українською метафорикою, – так охарактеризувала цьогорічні Затуливітрівські читання очільниця Шевченківського національного заповідника, знана в Україні поетка Валентина Коваленко. – Вірю, що Шевченківський національний заповідник, об’єднавши зусилля із благодійним фондом Володимира Затуливітра, робить добру справу з утвердження української України. І дай Боже й надалі її продовжувати…»
Довідково. Володимир Затуливітер – відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач та журналіст. Зокрема, Іван Драч свого часу назвав Затуливітра одним з найвидатніших явищ в українській літературі. Він був лауреатом кількох літературних премій. Його твори перекладені більш як десятьма мовами. Останні роки життя Володимира Івановича тісно пов’язані з Канівщиною, – тут на хуторі Бучак він написав свої найкращі збірки поезій та прози. Тут у січні 2003 року за загадкових обставин трагічно обірвалося його життя. У Бучаку на Козацькому шпилі Володимир Затуливітер був похований.