Тарасова гора: люди і події

24 травня у конференц-залі музею Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Тарасова гора: люди і події», приурочена до 185-ої річниці отримання волі Тарасом Шевченком. Співорганізатори конференції: Шевченківський національний заповідник та Інститут літератури і мистецтв імені М.О. Ауезова (Республіка Казахстан).

Учасники конференції вшанували могилу Тараса Шевченка, а також поклали квіти на місце самоспалення Олекси Гірника із Калуша, який, протестуючи проти русифікації України,здійснив цей акт біля могили поета 21 січня 1978 року.

Своєрідним прологом до наукових доповідей стали виступи студентів Канівського фахового коледжу культури і мистецтв – відокремленого структурного підрозділу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Прозвучали поезії Тараса Шевченка, пісні на його слова. Нині тема розлуки – актуальна, тому суголосною із сьогоденням була невелика сцена із «Гайдамаків» – прощання Яреми, який іде здобувати волю, із Оксаною.

У вступному слові до учасників конференції в.о. генерального директора Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко акцентувала на тому, як протягом віків московщина поневолювала український народ. Аргументовано підкреслила, що не «російські діячі культури» і не царська сім’я викупили Тараса Шевченка із кріпацтва, а саме українці (Василь Григорович, Іван Сошенко, Аполон Мокрицький) стали ініціаторами визволення Тараса; різними за національністю були також Карл Брюллов, Василь Жуковський, Михайло Вієльгорський.

У роботі конференції взяли участь науковці Черкаського державного технологічного університету,Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Київського університету імені Бориса Грінченка, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Національного заповідника «Хортиця», Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Були озвучені результати науковихздобутків на шевченкознавчу, мистецтвознавчу та історичну тематику. Зокрема,про творчу спадщину Тараса Шевченка як джерело пошуків місця похованняБогдана Хмельницького; огляд сучасних шевченкознавчих досліджень черкаських краєзнавців;інтерпретація різними науковцями окремих фактів біографії Тараса Шевченка; трактування українськими авангардистами 1920-х років творчості Кобзаря; значення духовної спадщини Шевченка у питанні національного самовизначення українців; символізмдня повернення Тараса Шевченка в Україну, 22 травня, у спротиві проти русифікаціїмолодого покоління шістдесятників. Окрема тема – сучасний стан Шевченківського заповідника, охорона його пам’яток історії та культури, плани про взяття під опіку всесвітньовідомої пам’ятки – місця знаходження жител мисливців за мамонтами.

Незважаючи на військові дії, до могили Тараса Шевченка щодень приходять його шанувальники. На конференції було зроблено аналіз їх відгуків у книгах вражень музеїв.Прикметно, що українці рішуче налаштовані захистити свою батьківщину і вірять у її краще майбутнє.

Робота наукової конференції відбувалася з вірою у Перемогу, з великою вдячністю до Збройних Сил України, які «во врем’я люте» дають гідну відсіч споконвічному ворогові.

Чорна Людмила,

завідувачка відділу наукових досліджень

Поділитися статтею

Івану Марчуку – 90

12 Травня, 2026

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК ЩИРО ВІТАЄ УКРАЇНСЬКОГО МИТЦЯ ІВАНА МАРЧУКА З ЮВІЛЕЙНИМ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Народжений у Тернополі, Залюблений у Канів, Визнаний у Світі До 90-річчя від дня народження лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, народного художника України, Почесного громадянина міста Канева – Івана Марчука Ім’я Івана Марчука є символом українського мистецтва у світі. Народжений на Тернопільщині, він зумів піднести національний живопис до рівня світового культурного явища, зберігши при цьому глибоку духовну прив’язаність до рідної землі. Художник, чиї твори експонувалися у багатьох країнах світу, а сам він увійшов до переліку «100 геніїв сучасності», усе життя залишається тонким і проникливим співцем неповторного українського краєвиду та подій української історії. Особливе місце у творчій долі митця посів Канів — місто духовного тяжіння української культури, освячене присутністю Тараса Шевченка. Саме з нашим містом пов’язана одна з важливих сторінок творчої біографії художника. У час, коли творчість Івана Марчука перебувала під негласною забороною радянської влади, у канівському музеї Тараса Шевченка, у 1982 році була організована його перша персональна виставка. Ця подія стала не лише вагомим мистецьким явищем, а й актом культурної сміливості та підтримки художника, чия творчість не вписувалася у рамки соцреалізму. Канів став одним із перших місць офіційного визнання митця в Україні, ще до його світової слави. Саме тут, на схилах над Дніпром, поблизу могили Кобзаря, художник створив низку пейзажів, у яких природа постає не просто зоровим образом, а живою матерією національної пам’яті. Канівські краєвиди у творчості Марчука сповнені особливої тиші, внутрішнього світла і філософської зосередженості. У них відчувається не лише захоплення красою дніпровських просторів, а й глибоке духовне переживання місця, яке для українців стало символом національного буття. Пейзажі, написані неподалік Тарасової Гори, демонструють характерну для митця манеру — складне мереживо мазків, що ніби тчуть живописне полотно з тисяч тонких ниток світла. Завдяки цій неповторній техніці авторського «пльонтанізму» природа у творах Марчука дихає, мерехтить і набуває майже космічного звучання. Художник не копіює реальність, він пропускає її через внутрішній духовний досвід, перетворюючи український краєвид на образ Вічності. Особливе місце серед творів, навіяних Каневом, посідає всесвітньо відома картина «Зійшов місяць над Дніпром» (1980, полотно, темпера, 69,5 х 89,5 см. Ж-281, Кн.-5368). У цьому полотні митець створив величний і водночас інтимний образ української ночі над Дніпром неподалік Канева. Сріблясте місячне світло, безмежний простір ріки, глибина неба і тиша канівських круч формують емоційний стан споглядання й духовного піднесення. Цей твір став не лише художнім образом природи, а й своєрідним зізнанням митця у любові до Канева – міста, де український ландшафт і національна пам’ять зливаються в єдине ціле. Для Івана Марчука Канів став місцем натхнення, простором духовного діалогу з Тарасом Шевченком, з українською історією та культурою. Саме тому його канівські роботи сприймаються як продовження великої традиції українського мистецтва, що поєднує природу, пам’ять і національну ідентичність. У Каневі народилася ідея створити власну «Шевченкіану». Під час творення картин художник застосував техніку «гризайлю», що дало можливість створити майже монохромні роботи, використавши однотонну гаму найтонших варіацій кольору, побудовану на віртуозному відчутті оптико-хроматичних можливостей. Лише окремі твори циклу є багатобарвними, але їх колорит дуже стриманий та шляхетно-вишуканий. Картини не лише ілюструють поетичні рядки Шевченкового «Кобзаря», а й відображають світобачення самого Івана Марчука, насамперед його історіософію. У 1994 році видавництво художньої літератури «Дніпро» у Києві надрукувало видання «Кобзаря» з митецьким доробком всесвітньо відомого художника, а сорок один оригінальний твір видатного Майстра, які стали основою фондової колекції Шевченківського національного заповідникапостійно експонуються на виставках у музеї Тараса Шевченка та музеях України. Сьогодні, у рік, коли українська спільнота відзначить 90-річчя митця, творчість Івана Марчука постає особливо вагомою для української культури. Вона переконує, що справжнє мистецтво народжується з любові до рідної землі, з духовного зв’язку з історією свого народу. Народжений на Тернопільщині, залюблений у Канів і визнаний у світі, Іван Марчук став одним із тих митців, через яких Україна промовляє до людства мовою високої культури та краси.