Пам’ятай, що живеш…

18 липня 2023 року вся українська мистецька спільнота відзначає 105 – ту річницю народження народного художника України ВАСИЛЯ ЗАБАШТИ (м. Київ).

Для співробітників Шевченківського національного заповідника Василь Забашта був надійним досвідченим другом і мудрим порадником. Його ненав’язливе слово професійного живописця і вчителя слугувало значимим аргументом та мотиваційним чинником у багатьох питаннях.

Знайомство родини Забашт з Каневом відбулося ще у далекі 50-60-і роки ХХ століття, коли Василь Іванович почав працювати у Київському державному художньому інституті. Майже кожного літа привозив студентів на базу практики до Канева, насолоджуючись та рефлексуючи мальовничими краєвидами канівських гір понад Дніпром: «…Враження колосальні: високі гори, що біжать одна за одною. А Дніпро! А та неймовірна гама природних кольорів!!! Хотілося доторкнутися до тієї гами кольорів, яка змінювалась впродовж кожної миті. Навіть художнику важко передати на полотні ці враження складно!». З особливими відчуттями піднімався з студентами на могилу Тараса Шевченка: «…серце дрібно затремтіло, пережив неймовірні враження. Місце, яке обрав для оселі, стало місцем його спочинку».

Творчу та педагогічну роботу митець завжди поєднував з громадською. Став співорганізатором Всеукраїнської громадської організації «Зелений світ», очолював комісію із захисту екології, культури та природи України при Київській організації Національної спілки художників України, був активним членом Товариства пам’яток історії та культури України, відстоюючи духовні і матеріальні святині українського народу.

Його активна громадянська позиція знайшла свій вияв у боротьбі за видноколи Тарасової Гори у 90-і роки ХХ століття від посягань радянського Міненерго, промислової забудови канівських заповідних територій. Василь Іванович включився у загальномасштабну акцію протесту і разом з українським народом відстояв лівобережжя напроти могили Тараса Шевченка.

Чернеча Гора, Могила Кобзаря та Канів назавжди стали особливими місцями для родини. У Шевченківському національному заповіднику зберігаються роботи художника, присвячені канівській тематиці середини ХХ століття: «Музей Тараса Шевченка в Каневі», «Канів. Чернеча Гора», «На Чернечій горі. Канів», «Похмурий день. З Чернечої гори», «Порив вітру. На Чернечій горі».

У 2003 році у Шевченківському національному заповіднику була організована персональна виставка митця «Святої України слава», після якої автор подарував Заповіднику портрет Тараса Шевченка із пророчою назвою «Борітеся – поборете». За два роки по смерті видатного художника, дякуючи родині митця: дружині Людмилі Іванівні, дітям, відомим в Україні митцям – Галині і Ростиславу Забаштам, на Тарасовій Горі було створено ще один мистецький проект під назвою «Заповіт Василя Забашти». Тематичне монументальне полотно «Прометей духу», над яким митець працював впродовж семи років, було подароване родиною художника та стало центральним музейним предметом у тематичному розділі експозиції «Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство».

Ми пам’ятаємо і шануємо Василя Івановича, а його роботи продовжують справу Вчителя і Художника, презентуючи українське образотворче мистецтво на національному та світовому рівні з вершини Тарасової Гори.

Поділитися статтею

УВАГА! ЕКСКЛЮЗИВНА ПОДІЯ! ВІДКРИТТЯ!

27 Липня, 2026

Музей Тараса Шевченка презентує ексклюзивний ретроспективний літопис, який раніше ніколи не експонувався для широкого загалу. Запрошуємо вас у захопливу мандрівку часом – на нову тиматичну виставку «ШЛЯХ ДО ТАРАСОВОЇ ГОРИ: СТУДЕНТСЬКИЙ КАНІВ 40-60-Х РР. ХХ СТ.». Цей проєкт – рідкісна можливість побачити місто та його головну святиню очима покоління, яке відбудовувало та творило післявоєнну історію нашого краю. Багатьох канівців та гостей міста і сьогодні захоплює неймовірна краса канівських гір понад Дніпром. Ці живописні ландшафти чарують кожного, хто піднімається на Тарасову Гору до Могили Кобзаря. Звідси відкриваються неповторні краєвиди, які у свій час надихнули Тараса Шевченка на створення безсмертних поетичних та художніх шедеврів. Під час проведення екскурсій науковці музею, цитуючи безсмертні поетичні рядки, звертають увагу гостей на твори митців, які на початку ХХ століття творили живописний літопис Канева. На жаль, художніх полотен того часу із зображенням цього сакрального місця збереглося не так і багато. Однак у 40-рр. ХХ століття, з ініціативи видатних українських майстрів пензля – викладачів Київського художнього інституту – у Каневі, неподалік Тарасової Гори, було побудовано літню навчально-творчу базу для студентських пленерів. Відтоді наше місто стало джерелом натхнення для багатьох творчих особистостей, які свої мистецькі рефлексії відтворювали на папері чи полотні. Потрапивши у Канів, студенти-першокурсники надовго залишали інститутські майстерні й переходили до безпосередньої роботи з натури. Їхніми навчальними аудиторіями ставали береги Дніпра, канівські кручі, міські вулиці, старі будинки, подвір’я та околиці Тарасової Гори. На етюдах, рисунках і живописних полотнах постає Канів середини ХХ століття – тихий, неквапливий, ще не змінений масштабною пізнішою сучасною забудовою. На цих камерних творах відкриваються широкі дніпровські краєвиди, човни біля берега, зелені схили, українські хати та портрети знайомих багатьом сучасникам канівців. Це були не лише студентські вправи з кольору, світла й композиції, а й своєрідні художні документи тієї епохи. Особливої цінності цій виставці надає те, що більшість її учасників згодом стали відомими художниками, визначними представниками українського образотворчого мистецтва. Однак у роботах того періоду, представлених на виставці, вони ще тільки шукають власну художню мову, експериментують, помиляються і вчаться бачити світ. Виставка дає можливість простежити, як із перших студентських етюдів поступово народжувався індивідуальний почерк майбутніх митців, а Канів і Тарасова Гора ставали важливою частиною їхнього професійного та духовного становлення. Для молодих митців шлях до української святині був значно більшим, ніж просто навчальна практика. Це було духовне сходження, зустріч із джерелами національної культури, усвідомлення відповідальності художника перед власним народом. Саме тут формувалися світогляд, громадянська позиція та творче покликання майбутніх корифеїв вітчизняного мистецтва. Тож запрошуємо поглянути на минуле Канева очима колишніх студентів. У представлених на виставці етюдах і рисунках ще немає урочистої завершеності зрілих полотен. Натомість є щирість першого натхнення, творчого відкриття, захоплення величчю Дніпрових круч, мовчазною красою Тарасової Гори. В ескізах оживають старі канівські вулиці, білі хати, човни на пристані, тихі сади й люди, які жили поруч із святинею українського духу. Запрошуємо вас відчути подих тієї неповторної епохи та відкрити свій власний шлях до Тарасової Гори крізь чисте світло студентського живопису.