Повернутися до новин

Пам’ятай, що живеш…

18 липня 2023 року вся українська мистецька спільнота відзначає 105 – ту річницю народження народного художника України ВАСИЛЯ ЗАБАШТИ (м. Київ).

Для співробітників Шевченківського національного заповідника Василь Забашта був надійним досвідченим другом і мудрим порадником. Його ненав’язливе слово професійного живописця і вчителя слугувало значимим аргументом та мотиваційним чинником у багатьох питаннях.

Знайомство родини Забашт з Каневом відбулося ще у далекі 50-60-і роки ХХ століття, коли Василь Іванович почав працювати у Київському державному художньому інституті. Майже кожного літа привозив студентів на базу практики до Канева, насолоджуючись та рефлексуючи мальовничими краєвидами канівських гір понад Дніпром: «…Враження колосальні: високі гори, що біжать одна за одною. А Дніпро! А та неймовірна гама природних кольорів!!! Хотілося доторкнутися до тієї гами кольорів, яка змінювалась впродовж кожної миті. Навіть художнику важко передати на полотні ці враження складно!». З особливими відчуттями піднімався з студентами на могилу Тараса Шевченка: «…серце дрібно затремтіло, пережив неймовірні враження. Місце, яке обрав для оселі, стало місцем його спочинку».

Творчу та педагогічну роботу митець завжди поєднував з громадською. Став співорганізатором Всеукраїнської громадської організації «Зелений світ», очолював комісію із захисту екології, культури та природи України при Київській організації Національної спілки художників України, був активним членом Товариства пам’яток історії та культури України, відстоюючи духовні і матеріальні святині українського народу.

Його активна громадянська позиція знайшла свій вияв у боротьбі за видноколи Тарасової Гори у 90-і роки ХХ століття від посягань радянського Міненерго, промислової забудови канівських заповідних територій. Василь Іванович включився у загальномасштабну акцію протесту і разом з українським народом відстояв лівобережжя напроти могили Тараса Шевченка.

Чернеча Гора, Могила Кобзаря та Канів  назавжди стали особливими місцями для  родини.  У Шевченківському національному заповіднику зберігаються роботи художника, присвячені канівській тематиці середини ХХ століття: «Музей Тараса Шевченка в Каневі», «Канів. Чернеча Гора», «На Чернечій горі. Канів», «Похмурий день. З Чернечої гори», «Порив вітру. На Чернечій горі».

У 2003 році у Шевченківському національному заповіднику була організована персональна виставка митця «Святої України слава», після якої  автор подарував Заповіднику портрет Тараса Шевченка із пророчою назвою «Борітеся – поборете». За два роки по смерті видатного художника, дякуючи родині митця: дружині Людмилі Іванівні, дітям, відомим в Україні митцям – Галині і Ростиславу Забаштам, на Тарасовій Горі було створено ще один мистецький проект під назвою «Заповіт Василя Забашти». Тематичне монументальне полотно «Прометей духу», над яким митець працював впродовж семи років, було подароване родиною художника та стало центральним музейним предметом у тематичному розділі експозиції «Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство».

Ми пам’ятаємо і шануємо Василя Івановича, а його роботи продовжують справу Вчителя і Художника, презентуючи українське образотворче мистецтво на національному та світовому рівні з вершини Тарасової Гори.

Поділитися статтею

Більше новин

День пам’яток історії та культури

18 Квітня, 2024

18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць, ратифікований в Україні як «День пам’яток історії та культури».   Вітаємо усіх причетних!   Збереження пам’яток історії та культури, особливо в умовах війни, є пріоритетним напрямком діяльності Шевченківського національного заповідника. Серед них особливе місце займає національна Святиня – пам’ятка історії та монументального мистецтва «Могила поета Тараса Григоровича Шевченка. 1861». З часу поховання поета на Чернечій горі у Каневі іі захистом займалося не одне покоління українців. Вже тоді, усвідомлюючи значення Тараса Шевченка в житті України та її народу, ними закладалися підвалини пам’яткоохоронної справи, яку розбудовують нинішні хранителі Меморіалу. Сьогодні на території Шевченківського національного заповідника, загальною площею 38 га, представлені й інші пам’ятки (об’єкти) історії, архітектури, археології, монументального мистецтва та природо-заповідного фонду, що становлять історичну і культурну цінність. Серед них – Багатошарове городище «Пилипенкова Гора» (IV-III тис. до н.е. ІХ ст. до н.е. – ІV ст.) – пам’ятка археології національного значення; Будинок музею Т. Шевченка – пам’ятка історії місцевого значення; Могила І. Ядловського (1933) (доглядача могили Т. Шевченка з 1884 по 1933 р.) – пам’ятка історії місцевого значення; Будинок базиліанського училища. 1784 р. – пам’ятка історії місцевого значення (Музей народного декоративного мистецтва); Будівля, в якій розміщувалась крамниця єврейських торгових рядів. 1898 р.– пам’ятка архітектури місцевого значення  (Історичний музей) та знаки пошанування новітньої історії: пам’ятний знак українському гетьману Івану Підкові (2007, ск. Кулик); пам’ятний знак українському патріоту Герою України Олексі Гірнику (2009, ск. А.  Балог); пам’ятники, які в різні часи стояли на могилі Тараса Шевченка – пам’ятник-хрест 1884 року (чавун; ск. В. Сичугов), пам’ятник-погруддя 1923 року (чавун; ск. К. Терещенко); відтворені шляхом історичної реконструкції – Перший народний музей Кобзаря – «Тарасова світлиця» 1884-1936 рр. (1991 р.) та Церква Покрови Пресвятої Богородиці поч. 18 ст. (2013-2014). Серед завдань Шевченківського національного заповідника – збереження, реставрація, паспортизація, внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів історико-культурної спадщини; розширення території, зокрема, приєднання готелю «Тарасова гора» (1961), пам’ятки архітектури місцевого значення, що знаходиться неподалік Шевченкової могили; побудова нових експозицій музеїв як цілісного комплексу Заповідника, об’єднаних однією місією; впорядкування лісопаркової зони Заповідника тощо. Шевченківський національний заповідник, оберігаючи неповторні краєвиди, що надихали українського Генія і продовжують хвилювати душі відвідувачів меморіального комплексу та унікальний природний ландшафт лівобережжя, що охоронявся зусиллями кількох поколінь українців, є пам’яткоохоронним осередком не тільки історико-культурного, а й природоохоронного характеру. Також Заповідник опікується пам’ятками (об’єктами) культурної спадщини, що знаходяться на території Канева та Канівщини. Серед них пам’ятні поховання, що знаходяться на цвинтарі в урочищі Монастирок, поруч з Тарасовою Горою (пам’ятний знак на місці поховання жертв голодомору в Україні 1932–1933 років, встановлений 2003 року з ініціативи Шевченківського національного заповідника; могила кобзаря Олекси Чуприни (1908–1993), що більше тридцяти років співав біля національної Святині; місце поховання праху відомої перекладачки творів Т. Г. Шевченка англійською мовою Віри Річ (Елізабет Джоан Річ) (1936–2009); поховання хранителів Меморіалу та осіб, дотичних до його становлення); на цвинтарі в урочищі Сельце (могила колишньої нареченої поета – Ликери Полусмак (1840-1917), із викарбувані на гранітному постаменті слова поезії Тараса Шевченка «Барвінок цвів і зеленів…»); та пам’ятні знаки на місцях перебування Тараса Шевченка у селах Канівської територіальної громади (Пекарі, Межиріч, Келеберда, Мартинівка, Лука, Прохорівка). У сфері інтересів Шевченківського національного заповідника перебуває Михайлова гора – пам’ятка садово-паркового мистецтва у с. Прохорівка, колишня садиба першого ректора Київського університету св. Володимира,вченого-природознавця, історика, фольклориста, письменника, краєзнавця, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук Михайла Максимовича (1804-1873), у якого гостював Тарас Шевченко у 1859 році. На території пам’ятки знаходиться поховання М. Максимовича (пам’ятка історії національного значення) та членів його родини; віковий дуб, що носить ім’я Т. Шевченка (пам’ятка природи), та інші насадження, що мають високу природоохоронну цінність. На даний момент територія Михайлової гори, нещодавно передана у власність держави, перебуває в занепаді і потребує виваженого наукового підходу до визначення, перш за все, підпорядкування та відповідальності, що дасть можливість цілісно забезпечити збереженість пам’яток історії та природи. Подібна ситуація склалась і відносно пам’ятки археології національного значення – Межиріцького поселення мисливців на мамонтів, внесеного до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як «Стоянка» (1,5 млн. – 10 тис. р. до н. е.), що знаходиться на території Канівського району (с. Межиріч), яка також потребує вирішення питання опіки та захисту. Шевченківський національний заповідник продовжує працювати задля захисту та збереження української національної Святині та її історико-культурного ландшафту. Адже збережені пам’ятки історії та культури, пов’язані з ними живі традиції об’єднують покоління, формують національну ідентичність народу та територій, на яких він проживають. Не даремно, більшість воєнних конфліктів, спрямованих на окупацію земель, насадження іншої ідеології та стирання історичної пам’яті завжди супроводжуються нищенням чи загарбанням саме найвизначніших пам’яток, об’єктів культури: доки існує національна спадщина, можна говорити і про існування окремої нації. Дякуючи Збройним Силам України, друзям і партнерам із різних куточків світу, стоїмо на культурних блокостах на сторожі національної Святині! Разом до Перемоги!   Лариса Миколенко, Віта Дзима, відділ охорони пам’яток історії, культури та природи

Читати далі

Презентація книги “Витоки Шевченкового роду”

Хоч і дощило цілий день, але батьківщина Тараса Шевченка на Звенигородщині (с. Шевченкове) зустріла по-українськи щирцево і тепло. Хіба що вкотре заболіло бездоріжжя до землі, "яку сходив Тарас малими босими ногами". І коли ж нарешті хтось із владців змилосердиться над цією святою крайниною та побудує нормальні дороги?! Очільниця тамтешнього Заповідника Людмила Шевченко разом зі своїми колегами організувала чудову презентацію виданої власними силами книги, написаної нащадками Шевченкової сестри Катерини - Дмитром Красицьким і його племінницею Людмилою Красицькою "Витоки Шевченкового роду". Пані Людмила Красицька поділилася своїми думками про те, яким образ Тараса Григоровича вона намагалася живописати, аби сучасний українець зміг реальніше уявити його - без стереотипного совєцького налою. У заході взяв участь і пра... внук Поетового брата Микити - відомий художник Микола Лихошва, чиїми картинами проілюстрована біографічне видання. До речі, 90-річний художник передав нашому Шевченківському національному заповіднику 96 своїх картин - і був дуже здивований, що ми йому подарували свіжо виданий каталог його ж робіт, який уклала наша науковиця Алла Яхімович. Зворушені обставою роковища Шевченків, навідали й могилу поетової Матері. Емоційного надиху додав Роман Сущенко , колишній кремлівський політв'язень, чудовий художник і нині сущий депутат обласної ради. Виставка його робіт якраз зібрала зацікавлених відвідувачів, особливо, місцеву учнівську молодь, у музеї Т. Шевченка. Передала і я зі своїми колегами - Аллою Яхімович і Валентиною Авраменко - подарунки від Тарасової Гори Батьківщині Тараса (ряд наших видань), а також почитала відвідувачам свою поезію війни. Дякую Людмилі Михайлівні за давню дружбу. Трудимося разом на культурному українському фронті, бережемо дух Пророка нашого. Кланяємося щиро ЗСУ і з нетерпінням ждемо Перемоги.
Валентина КОВАЛЕНКО, в.о.генерального директора Шевченківського національного  заповідника

Читати далі

Актуальність Шевченкового Слова

16 Квітня, 2024

У рамках відзначення 210-річниці з дня народження Тараса Шевченка Світлана Брижицька, заступника генерального директора Шевченківського національного заповідника з наукової роботи, кандидата історичних наук взяла участь у науковій дискусії «Проблеми прочитання збірки Тараса Шевченка «Три літа» (до 177-ї річниці з дня арешту Тараса Шевченка 5 квітня 1847 р.), що проходила 5 квітня 2024 року у «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка»  Національного історико-культурного заповідника «Переяслав» (м. Переяслав) у рамка науково-просвітницького проєкту «Десяте літо». Із вітальним словом до присутніх звернувся генеральний директор заповідника Олексій Лукашевич. Модератор заходу та доповідач – Наталія Павлик, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», член Національної спілки письменників України (Переяслав),  окреслила ряд питань дискусії, які було обговорено у колі науковців, а саме: - місце й час написання та укладання Тарасом Шевченком збірки «Три літа»; - історія рукопису збірки «Три літа»: чи є поема «Єретик» її складовою; - проблематика першого автографа твору «Як умру, то поховайте…» із збірки «Три літа»; - перша публікація збірки «Три літа»; - редакції та оцінки збірки «Три літа». За результатами засідання було прийнято Ухвалу. У дискусії взяли участь: Олександр Боронь, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ); Олег Коломієць, шевченкознавець, член Національної спілки письменників України (Переяслав), Марина Навальна, доктор філологічних наук, професор, в.о. завідувача кафедри журналістики та мовної комунікації Національного університету біоресурсів та природокористування України (Київ), Катерина Нагайко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», член Національної спілки письменників України (Переяслав). «Музею Заповіту Т. Г. Шевченка» було передано в дар друковану наукову шевченкознавчу літературу і тематичні календарі-планери, створені на основі музейної колекції Шевченківського заповідника – результат роботи наукових співробітників у 2023 році. У свою чергу, заповідник отримав від організаторів  заходу  наукове видання –Національного історико-культурного заповідника «Переяслав» (2023), що поповнить бібліотеку на Тарасовій горі.

Читати далі