Пам’яті Зодчого

12 січня відзначаємо 151-у річницю від дня народження ВАСИЛЯ ГРИГОРОВИЧА КРИЧЕВСЬКОГО (1873, Ворожба, Україна – 1952, Каракас, Венесуела) – талановитого зодчого і живописця, творця українського архітектурного модерну; науковця і педагога; майстра книжкової графіки та сценографа; неперевершеного знавця і дослідника народної творчості, для якого саме українське народне мистецтво було живильним ґрунтом його творчості і переосмислювалося в його власних роботах, що ставали взірцем гармонійного поєднання традиції та авангарду.

Народився Василь Кричевський на Сумщині, в родині сільського фельдшера. Малювати почав з дитинства, а ще захоплювався музикою і співом. Навчався у Ворожбянській школі і в школі села Нижня Сироватка, де тоді вчителював Борис Грінченко, а згодом закінчив Харківське залізнично-технічне училище, де отримав основні знання з рисунку й креслення. Надалі працював креслярем і займався самоосвітою, розвивався під впливом відомих харківських архітекторів Сергія Загоскіна і Олексія Бекетова.

Понад пів століття Василь Кричевський присвятив мистецькій творчій роботі, науковій і педагогічній праці.

Прогресивна творча діяльність Василя Кричевського, що базувалась на українському народному мистецтві, була одним з факторів українського культурно-національного відродження.

Талановитий маляр-пейзажист, педагог, мистецтвознавець, він одночасно виступав новатором і в архітектурі, і в книжковій графіці, в ужитковому мистецтві і в оформленні театральних та кінематографічних вистав.

Був членом комісії зі створення Державних клейнодів Української Народної Республіки, підготував власні проекти Великого і Малого Гербів (у 1918 р. офіційним Гербом України затверджено саме його Тризуб); розробляв ескізи паперових грошей і поштових марок УНР (в обіг було випущено двогривенну банкноту з його дизайном).

Він працював у прикладному мистецтві: за його проєктами виробляли килими, вибійки, меблі, вишивки, посуд – все це він творив, черпаючи натхнення з мистецької творчості українського народу.

Як науковець, Василь Кричевський досліджував українське народне мистецтво й будівництво, вивчав етнографію та археологію України. Він став одним із організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, а також уклав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який, на жаль, не встигли надрукувати.

Життя і творчість Василя Кричевського тісно пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка. Ще на початку ХХ ст. він, як член журі, брав найактивнішу участь у Міжнародному конкурсі на кращий проєкт пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві. У 1920-х роках був членом Шевченківської Комісії історичної секції Всеукраїнської Академії наук. Долучився до встановлення місцезнаходження будинку, в якому жив Тарас Шевченко у Києві в 1846 році, реконструював його за власним проєктом, а також взяв участь у створенні першої експозиції цього музею та в художньому оформленні першого путівника по ньому.

Після відкриття Державного музею Т. Г. Шевченка в Києві став членом його Ради. Найактивнішу участь брав митець у комітеті впорядкування могили Тараса Шевченка, а потім – у Всеукраїнському Шевченківському комітеті.

Був причетний до створення та художнього оформлення готелю Шевченківського заповідника, побудови експозиції хати-музею біля Кобзаревої могили, а пізніше, у 1930-х роках, – і до проектування нового Національного Музею-Пам’ятника на Тарасовій горі Каневі (1934-1939), який став його останнім архітектурним творінням і першим, спеціально спроєктованим українським музеєм. Василь Кричевський прагнув створити будівлю у синтезі архітектури, живопису, скульптури, декоративного мистецтва, використовуючи при цьому майоліку, альфрейні розписи, інтарсію.

У співавторстві з Петром Костирком, своїм талановитим учнем, помічником і послідовником, він виконав проєкт не лише художнього оформлення музею з мотивами народної творчості, а також і обладнання для експозиції.

Митець у тоталітарні часи наважився створити не просто Меморіальний, а Національний музей біля Шевченкової могили, тому цей задум зустрів так багато перешкод на шляху до його втілення.

11 березня 1934 р. відбулися урочисті закладини музею Тараса Шевченка, а вже у квітні почалося його спорудження.

Спочатку роботи з будівництва здійснювалися активно, а вже в наступні роки фінансування значно скоротилося, що призвело до здешевлення і спрощення проєкту. Значні корективи до задуму вносили ідеологічні та економічні перешкоди: політичних репресій зазнали директор заповідника Микола Стретович, інженер будівництва Костянтин Дукальський, бухгалтер Данило Стремецький та екскурсовод Сільвестр Дерево. Серйозні звинувачення в «буржуазному націоналізмі» влада висунула і архітекторам Василю Кричевському і Петру Костирку.

Попри все, будівництво музею було завершене у 1936 р.: на Тарасовій Горі постала модернова, асиметрична в плані, будівля зі світлими стінами під червоним черепичним дахом, акцентована шестипілястровим портиком із трикутним фронтоном на головному вході.

Архітектори виступали прихильниками просторового вирішення музейних експозицій; у вестибюлі, на їхню думку, мав бути монументальний вітраж з українським орнаментом, живописні панно на шевченківську тематику, а на фасаді – майолікові розписи. У 1937 р. було закінчено зовнішнє і внутрішнє оформлення музею, яке хоч і не цілком відповідало задумам авторів, однак додало до художнього проєкту національного колориту.

18 червня 1939 р. перед багатотисячним зібранням шанувальників поета на Тарасовій Горі було урочисто відкрито Шевченківський меморіал – музей і новий пам’ятник на його могилі.

Попри те, що архітектору не все задумане вдалося втілити в життя через незалежні від нього обставини, будинок музею став одним із кращих зразків українського модерну і народного стилю в архітектурі, національної архітектурної школи першої половини XX ст. та цивільної архітектури і виконує важливу місію — возвеличує постать Шевченка – поета і художника..

У 1940 рр. історичні обставини спонукали сім’ю Василя Кричевського вдатися до вимушеної еміграції: спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, зрештою до Франції, де на той час жив син Микола.

У 1948 році Василь Кричевський з дружиною Євгенією переїхали до доньки Галини у Венесуелу, де й доживали свого віку.

15 листопада 1952 р., за 2 місяці до свого 80-ліття, видатний митець та архітектор Василь Кричевський завершив свій земний шлях, на якому пізнав і радість творення, і гіркоту втрат, надії та розчарування, визнання й гоніння.

У 1975 р. прах художника та його дружини перенесли до українського цвинтаря Святого Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Нащадки Василя Кричевського передали в дар Україні понад 300 його творів, які поповнили збірки багатьох українських музеїв, у тому числі й Шевченківського національного заповідника.

Фондова колекція Заповідника поповнювалась у різний час унікальними музейними артефактами (твори живопису і графіки, меморіальні речі, фото, листівки), які належали митцям з творчої династії Кричевських: глави родини – Василя Григоровича Кричевського, його синів – Миколи і Василя Кричевських, дружини Василя – Олени Євгеніївни Кричевської, їхньої доньки – Катерини Кричевської-Росандіч. Деякі з них сьогодні представлені у тимчасовій музейній експозиції.

Сотні тисяч відвідувачів Музею Тараса Шевченка на Тарасовій Горі, що приходять щоріч на уклін до Великої Могили із вдячністю згадують ім’я Василя Григоровича Кричевського, мистецький та архітектурний спадок якого вагомо увійшов до скарбниці української культури.

Дніпро. Вечірні хмари. 1937 р. Картон, олія.

Натюрморт. 1948 р. Папір, олія.

Ескіз оформлення інтер’єру вестибюлю другого поверху Меморіального музею Т. Г. Шевченка у Каневі. 1936 р. Картон, акварель, туш.

Орнаментальна композиція для текстилю. 1951 р. Папір, кольоровий олівець.

У 151-й день народження талановитого зодчого і живописця Василя КРИЧЕВСЬКОГО презентуємо ілюстрований календар «МИТЦІ КРИЧЕВСЬКІ», у якому представлені твори родини Кричевських з фондової збірки Шевченківського національного заповідника.

Поділитися статтею

Спасибі тобі, мій друже-брате…

1 Грудня, 2024

28 листопада 2024 року у конференц-залі Шевченківського національного заповідника відбулася презентація наукового збірника «Спасибі тобі, мій друже-брате, за твої великі клопоти…», присвяченого 210-й річниці від дня народження Тараса Шевченка. Це видання розкриває сторінки спілкування поета із його троюрідним братом та свояком Варфрломієм Шевченком, постать якого стала знаковою на життєвому шляху Тараса Шевченка та в історії його могили в Каневі. Справа купівлі Тарасом Шевченком наділу землі на канівських горах, похорон його у Каневі та тридцятилітнє опікування могилою поета були тісно пов’язані з іменем Варфоломія Шевченка, стараннями якого у ХІХ ст. була збережена українська Святиня. Упорядкувала збірник Надія Долгіч, завідувач сектору «Тарас Шевченко в житті і творчості», організатор заходів по вшануванню пам’яті Варфоломія Шевченка, макет видання виготовив наш земляк, співробітник видавництва «Панмедія» (Київ) Іван Кугно. Збірник вийшов у видавництві «Панмедія» тиражем 100 примірників, 104 сторінки з ілюстраціями. Видання «Спасибі тобі, мій друже-брате, за твої великі клопоти…», представлене шістьма розділами, два з яких – «Листи Тараса Шевченка до Варфоломія Шевченка 1859–1861 роки» і «Листи Варфоломія Шевченка до Тараса Шевченка 1846–1860 роки» – подані за репринтним виданням «Листування Тараса Шевченка» під редакцією Сергія Єфремова (Брама-Україна, 2013). Інші розділи, а саме: «Листи Варфоломія Шевченка до сучасників Тараса Шевченка 1861–1882 роки» – за рукописними матеріалами Відділу рукописів та текстології Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка» – за виданням «Спогади про Тараса Шевченка» (Дніпро, 2010), «Долі знак» (сторінки біографії В. Г. Шевченка) – за різними друкованими джерелами, «Вшанування пам’яті В. Г. Шевченка (2012–2023)» – за опублікованими статтями упорядника даного збірника про заходи проведені Шевченківським національним заповідником. У розділах «Листи» збережено оригінальну лексику, орфографію та пунктуацію. Знаком долі можна вважати зустріч Тараса Шевченка із своїм троюрідним братом і свояком Варфоломієм Шевченком у Кирилівці 1844 року. Поет неодноразово відвідував родину Варфоломія і найдовше гостював у Корсуні влітку 1859 року, повернувшись із заслання. У справі купівлі землі, будівництва хати і навіть одруження Тарас радився із Варфоломієм. Збереглося 23 листи Тараса Шевченка до Варфоломія і 11 Варфоломієвих листів до Тараса, які подані в цьому виданні. Після смерті поета, Варфоломій Григорович першим висловив думку поховати Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Про це він написав у листі до Михайла Лазаревського у Петербург. Разом із своєю родиною був на похороні поета в Києві і в Каневі. Тридцять років опікувався могилою, впорядковував її, взявши спочатку в оренду землю з могилою, а потім викупив її. У 1875 році спогади батька про Тараса Шевченка записав і літературно оформив його син Йосип Шевченко. 1876 року «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка» були вперше опубліковані у львівському журналі «Правда» №1-2. Варфоломій Григорович Шевченко закінчив свій земний шлях 11червня 1892 року у селі Буряківка на Житомирщині, де й був похований. Після Чорнобильської трагедії, це село потрапило в зону посиленого радіаційного контролю. Могилу В. Г. Шевченка так і не вдалося розшукати. Із 2012 року колектив Шевченківського національного заповідника разом із гостями Тарасової гори вшановує пам’ять В. Г. Шевченка в Каневі. У щирій молитві згадується ім’я Варфоломія Григоровича в стінах древнього Успенського собору, де стояла домовина із прахом Тараса Шевченка і де щороку молився він «за чисту поетову душу». Після закінчення літургії покладаються квіти на могилу Кобзаря, в конференц-залі проходять наукові засідання з виступами науковців з різних міст України, переглядом презентацій, присвячених життєвому шляху В. Г. Шевченка та його нащадків. У 2023 році заходи з вшанування пам’яті Варфоломія Шевченка вперше відбулися за межами Канева – у селі Мошни Черкаського району, де перебував під арештом Тарас Шевченко під час останньої поїздки в Україну. На презентації виступили: Валентина Коваленко – в.о. генерального директора Шевченківського національного заповідника, кандидат педагогічних наук, Ганна Грицик – завідувачка Музею Т.Г. Шевченка у с. Мошни, Іван Кугно – співробітник видавництва «Панмедія», Костянтин Андрієнко – головний спеціаліст міського відділу культури. Учасники презентації переглянули відео «Знак долі», яке підготували завідувачі секторами музею Надія Долгіч та Юрій Кардаш. Вірш Пантелеймона Куліша, присвячений Варфоломієві Шевченкові, прозвучав у виконанні старшого наукового співробітника музею Алли Яхімович. Уривки із листів братів Тараса та Варфоломія Шевченків були прочитані співробітником музею Олександром Близнюком. Пісенне вітання подарував учасникам презентації беззмінний учасник заходів, присвячених вшануванню пам’яті Варфоломія Шевченка, народний аматорський хоровий колектив «Зорецвіт» міського будинку культури, керівник Наталя Апонасевич. Ми свято бережемо пам’ять про добродіїв, чиїми стараннями була збережена могила поета в Каневі, яка стала не просто місцем вічного спочинку українського Генія, а національною Святинею. Віднині ім`я людини, достойної вічної пам’яті, не загубиться серед великого числа шанувальників Кобзаря, а стане прикладом безмежної відданості і безкорисливого служіння Генію.