80-й РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ КАНЕВА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ… ТАРАСОВА ГОРА. ВИЗВОЛЕННЯ

31 січня відзначається 80-та річниця визволення Канева від фашистських загарбників. Кровопролитні бої в районі висот Канівського Подніпров’я точилися з вересня 1943 до лютого 1944 року. Після поразки в Черкасах гітлерівцям вдалося втримати виступ лінії фронту довжиною 275 км з вершиною у районі Канева, що перебував на стику I і II Українських фронтів. Гітлерівське командування сподівалося потопити наші війська в Дніпрі й відновити свої позиції. Але стрімкі прориви військ обох українських фронтів завершилися оточенням та знищенням великого ворожого угрупування. Наприкінці січня 1944-го наше місто було визволене бійцями 206-ї стрілецької дивізії. Визволення Канева стало складовою частиною Корсунь-Шевченківської операції – так званого «Другого Сталінграду», що уже згодом історики назвуть передвісником близького звільнення Європи від фашистських загарбників.

Бої під Каневом тривали понад чотири місяці. І надзвичайно тяжкими були вони на підступах до Тарасової гори і села Пекарі, де фашисти мали міцні оборонні рубежі. За Шевченковою могилою було сконцентровано значну кількість артилерії та мінометів, які обстрілювали підступи до Дніпра. Один з таких мінометів був встановлений і на горищі музею. Саме так ворог хотів спровокувати бійців і викликати вогонь по могилі Тараса Шевченка. Проте його задум не вдався. «Жоден наш снаряд, жодна міна, жодна кулеметна черга не порушили сну великого Кобзаря» (зі спогадів Хижняк Віри Семенівни, с. Ключники. – Наук. арх. ШНЗ). «Хоч ми і перебували в музеї і снаряди рядом коло музею кругом було падали, …але в музей і раз не попали – і ми наче були в безпеці, наче ми відчували, що наші воїни нас охороняють…» (зі свідчень колишніх в’язнів концтабору).

Звільнили Тарасову гору глибоким обхідним маневром: «Потай переправившись через Дніпро, частина вночі пройшла по лісу швидким марш – маневром і атакувала фашистських артилеристів з тилу… Ворог змушений був тікати…» (Борис Полєвой. Всенародна шана. – К.: Наук.думка, 1967. – С.331 -332). «…І от настав той день, якого так довго чекали всі: 31 січня 1944 року Канів було звільнено. Мінери обстежували шлях на Тарасову гору, по якому вже йшли бійці 206-ї стрілецької дивізії одразу ж після бою. Вони несли на могилу поета вінок, «нашвидкуруч зроблений із соснових гілок, зв’язаних бинтами…» (Смирнов С.С. На войне. – М., 1961. – с.336). Біля зраненої могили бійці поставили великий щит із написом «Ми повернулися, Батьку!»

Поспішали також на Тарасову гору і партизани, щоб уклонитись поетові та покласти на його могилу вінок, сплетений із соснових гілок із написом: “Великому Кобзареві від партизанів Канівщини”.

У лютому до Канева прибув військовий фотокореспондент Яків Давидзон, щоб навіки зафіксувати злочини фашистів. Фотокореспондент був вражений оскверненням Святині. «Я бачив на війні вбитих, повішених. Здавалося, мав би звикнути до всього. Однак те, що я побачив на Тарасовій горі, вжахнуло мене. Як познущалися фашисти над могилою та музеєм! Коли я все це фотографував, то у мене дрижали руки» (зі спогадів Я.Давидзона від 18 червня 1989 року. Фонди ШНЗ). Руйнування, заподіяні фашистами на Чернечій горі, завдали «великих ран усьому українському народові, всьому людству» (запис з Книги вражень від 30 травня 1944 року), але « Не вбили, не могли вбити вони нашого Тараса!..» (запис шевченкознавця Євгена Кирилюка у Книзі вражень від 2 липня 1944 року).

Із музею Т.Г.Шевченка окупанти вивезли понад 2 тисячі експонатів, а в його залах влаштували казарму для німецьких солдат, яку згодом перетворили на табір радянських військовополонених та цивільного населення.

Сьогодні ця трагедія здається давно забутим минулим, похованим у спогадах та нічних кошмарах наших дідів і прадідів. І хоча на долю наших сучасників випало бути свідками ще більших страхіть та злочинів, учасниками однієї з найганебніших війн світу у ХХІ столітті – загарбницької війни московитів проти єдиної і незалежної УКРАЇНСЬКОЇ України, ми ніколи не забудемо подвиг тих, хто поклав і хто сьогодні кладе свої життя на захист Вітчизни і незалежності нашої держави.

Ми вистоїмо, ПЕРЕМОЖЕМО, відбудуємось! Бо ми – незламні УКРАЇНЦІ!

Наталія КОСТЕНКО, провідний фахівець
із зв’язків з громадськістю Шевченківського
національного заповідника

Музей Т.Г.Шевченка у 1943 році був перетворений у концтабір та огороджений колючим дротом

Розбите погруддя Т.Г.Шевченка. Світлина Я.В.Давидзона.1944

Спустошена експозиція

Партизани Черкащини кладуть вінок на Шевченкову могилу. Світлина К.І. Лішка. Лютий 1944 року