Міста-побратими

10 Лютого, 2023

Канів (Україна) і Сонома (США) – поріднені міста, між якими встановлено постійні дружні зв'язки для взаємного ознайомлення громад із життям, історією та культурою, для зміцнення співпраці та дружби між народами, а також для обміну досвідом. Як свідчать документи, ще у 836 році найпершими у Європі поріднилися німецьке місто Падерборні французьке Ле-Ман. У 1913 році на Міжнародному конгресі мистецтво будівництва міст та організації громадської діяльності в Генті (Бельгія) було засновано Міжнародний союз міст (Union Internationale des Villes, UIV). Створення UIV та постійного офісу для комунікації ознаменувало народження міжнародного муніципального руху. У 1957 році представники міст-побратимів створили Всесвітню федерацію поріднених міст (ВФПМ), яка через кілька років ініціювала відзначення Міжнародного дня поріднених міст. Як свідчить статистика, станом на 1 липня 2013 року підписано 895 угод про побратимські відносини українських міст із містами 60 іноземних країн. Найбільша кількість партнерств –з містами Польщі – 199, Німеччини – 45, Болгарії – 40, США – 58 тощо. Канів є побратимом кількох міст у світі, серед яких Фірзен (Німеччина), Ламберсар (Франція), Члухів, Хелмно (Польща) та Виру (Естонія). Вибір міст є не випадковим. Їх поєднують спільні економічні, культурні, мистецькі цінності тощо. Особливо цікавою є історія обрання Канева, як міста-побратима жителями Сономи (США) за допомогою штучного інтелекту. Неподалік Сономи похований американський письменник, громадський діяч Джек Лондон– широко відомий у багатьох країнах світу автор пригодницьких оповідань і романів. Поблизу  Канева на Тарасові Горі поховано видатного українського поета Тараса Шевченка. Джека Лондона і Тараса Шевченка поєднує шлях літератури і письменництва. Між життям митців можна провести багато паралелей: обидва, фактично, були позбавлені дитинства; талант обох розкрився у молоді роки; їх письменницька діяльність була передвісником нових літературних процесів; обидва отримали світове визнання; обидва поховані біля мальовничих місць. Саме ця обставина і визначила обрання штучним інтелектом Канева у міста-побратими Сономи. Тому, у 1987 році було підписано Договір про поріднення двох міст, створено громадську організацію «Канів – Сонома». Передбачалися різні напрямки співпраці, в тому числі й міжмузейні зв’язки. Була встановлена традиція відзначення дня поріднених міст. Для цього американською стороною було розроблено програму популяризації творчості Тараса Шевченка та української культури у США, а українською, відповідно, щодо популяризації Джека Лондона та американських цінностей в Україні. Муніципалітет міста-партнера прийняв рішення про встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в Сономі і звернувся до Канівської міської влади з пропозицією закласти парк імені Джека Лондона з пам’ятником письменника на його території. У ті роки співпраця між містами була плідною: велися перемовини та відбувався обмін досвідом у багатьох галузях, які цікавили мешканців міст-партнерів. Тісно підтримувалися міжмузейні зв’язки з містом Глен Еллен, де розташовано меморіальний музей-садибу Джека Лондона. У 1988 році задля вивчення організації музейної діяльності у Соному було запрошено заступника директора музею-заповідника Тараса Шевченка Зінаїду Тарахан-Березу. 1991 року генеральний директор Шевченківського національного заповідника Ігор Ліховий стажувався у Каліфорнії, де познайомився з Рассом Кінгманом – дослідником життя і творчості Джека Лондона та автором ілюстрованої біографії письменника. Завдяки йому та дочки Джека Лондона – Бес, Шевченківський національний заповідник отримав унікальні меморіальні речі, що належали письменнику та його дружині Чарміан: порцелянові тарілки зі столового сервізу, подарованого родині письменником Робертом Луїсом Стівенсоном; дерев’яний гачок для вилову акул; черепаховий гребінь, намисто аборигенів з острова Самоа та трав’яні покривала, виготовлені письменником власноруч. Того ж року громадська організація «Канів – Сонома» отримала комп’ютер, за допомогою якого вперше було здійснено онлайн-зв’язок між нашими двома континентами. Цьогоріч виповнюється 147 років з дня народження Джека Лондона та 36 років з часу підписання Угоди про поріднення міст Канева і Сономи. З нагоди цих важливих для нашого міста дат, науковцями Шевченківського національного заповідника було ухвалено рішення на міжнародному рівні пошанувати пам'ять двох світових письменників Тараса Шевченка і Джека Лондона та презентувати літературно-мистецьку виставку «Жага до життя» із колекції заповідника. Організаторами та кураторами заходу виступили науковці сектору експозиційно-виставкової роботи відділу наукових досліджень – Сергій Леонтьєв та Тетяна Чулкова, за підтримки адміністрації заповідника – в. о. генерального директора Валентини Коваленко та її заступника з наукової роботи Світлани Брижицької. Особлива подяка за допомогу в реалізації міжнародного проекту президенту та співзасновнику «Асоціації Дружби» у м. Каневі, нині викладачу Канівського фахового коледжу культури і мистецтв Анатолію Леонтьєву, який залучив до участі у проекті американських друзів із Сономи. Під час зустрічі мер Сономи Сандра Лоу та представники Канівської міської ради Тетяна Жівотова і Микола Москалець познайомилися й обмінялися вітаннями. З подякою за багаторічну співпрацю до учасників проекту долучився директор садиби-музею Джека Лондона у місті ГленЕллен– Метт Лефферт. Він наголосив, що музей високо цінує та зберігає портрет Джека Лондона, подарований Зінаїдою Тарахан-Березою у 1988 році. Про багаторічну співпрацю розповіли активістки Асоціації міст-побратимів Кеті Бейлі та Стефані Файн, які залучили 120 тисяч доларів пожертв для Канівської громади. Особливо трепетною стала онлайн-зустріч із громадською діячкою, багатолітнім другом Канева Тарні Балдінжер. Вона з перших днів агресивного вторгнення російської армії на територію суверенної України розгорнула масштабну волонтерську діяльність у США, залучивши майже 13 тисяч доларів на допомогу українським захисникам. Минулого року президент «Асоціації Дружби» міста Канева Анатолій Леонтьєв відвідав американське місто-побратим Соному, меморіальну садибу та місце поховання письменника Джека Лондона, з якого привіз камінь. Під час свого виступу він урочисто передав привезену реліквію до музею Тараса Шевченка у Каневі. Також до виступів долучилися завідувач інформаційно-бібліотечного відділу Ірина Вакула, старший науковий співробітник Тетяна Мітіна, голова Комітету поріднених міст «Канів-Сонома» – Наталія Луковець та спеціаліст відділу культури Канівської міської ради Костянтин Андрієнко. Допомогу  у проведенні заходу надавали: синхронний переклад – Тетяна Мітіна, фото та відеозйомка – Юрій Кардаш, технічне забезпечення – Олексій Шевченко та Олександр Скорик. Міжнародний літературно-мистецький проект «Жага до життя» означив нові шляхи розвитку майбутньої співпраці між двома містами-побратимами Каневом і Сономою та активізував культурно-просвітницькі зв’язки між українським та американським народами.   Тетяна Чулкова, Сергій Леонтьєв сектор експозиційно-виставкової роботи відділу наукових досліджень Шевченківського національного заповідника

Тарасова гора в житті Якова Давидзона

24 Січня, 2023

(до 25 річя з дня смерті фотомитця) 26 січня 2023 року виповнюється 25 років з дня смерті Якова Давидзона, відомого фотомитця, лауреат шевченківської премії. Яків Борисович назавжди тісно пов'язаний з історією звільнення Чернечої/Тарасової гори від гітлерівських варварів у 1944 році. Його ім’я щодня згадуємо в екскурсіях, адже його фото завжди знаходили своє місце в кожній новій експозиції музею Тараса Шевченка. 206-а стрілецька дивізія звільнила Канів 31 січня 1944 р. А вже 28 лютого 1944 р. Був складений Акт державної комісії, в якому на 10 сторінках викладено перелік скоєного нацистами на Чернечій горі: «Залишилось в музеї після господарювання оскаженілих псів Гітлера 10 експонатів; решта експонатів (понад 2 тисячі) вивезено, знищено або пошкоджено... Багато картин використовувалось фашистами для онуч і підстилок в бліндажах і казармах... Знищено 9 допоміжних будинків, готель із усім майном і двома сараями, пошкоджено східці на Чернечу гору. Знищено 800 дерев на території заповідника. Всього пограбовано та знищено німецько-фашистськими окупантами майна і експонатів Державного заповідника ім Т. Г. Шевченка на суму 2913677 крб.». Про звільнення Тарасової гори писали воїни-письменники, військові кореспонденти Борис Польовий, Дмитро Косарик, Сергій Смирнов, Андрій Малишко. Про покладання вінка з хвої на могилу Шевченка розповів в своїй статті «Партизанський вінок» в журналі «Пам'ятки України» А. Радченко, колишній боєць партизанського загону «Батя». Але сааме Яків Давидзон був тим першим військовим фотокореспондентом, який вже на другий день після визволення Канева від нацистів, 1 лютого 1944 року, прибув сюди, за спеціальним завданням Микити Хрущова, разом з українським поетом Максимом Рильським. Необхідно було зробити знімки на Чернечій горі, щоб назавжди закарбувати злодіяння гітлерівців. З часом ці фото лягли в основу фотокниги Я. Давидзона «Незабутнє», за яку він 1977 року, першим із журналістів, був удостоєний звання лауреата Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка. Яків Давидзон так згадував, про той пам’ятний свій приліт на літаку У-2 з Києва до Канева, коли ще йшли бої під Тарасовою горою: «У підніжжя гори літак не міг приземлитися, там ще йшли останні бої. З повітря було добре видно, як бігли фашисти. Льотчиця вирішила здійснити посадку на самій горі, поблизу пам'ятника. Під час зйомки до мене підійшов літній чоловік, як з’ясувалося пізніше, колишній наглядач музею (Яків Церех. – С. Б.). З розмови з ним я дізнався, що в музеї фашисти влаштували стайню; експонати, скульптури, бібліотеку повністю знищили. Сам пам'ятник, на щастя, уцілів, хоч мав кілька кульових пробоїн. У супроводі наглядача я обійшов зали музею. Важко уявити картину, яку я побачив. Скульптури всі до однієї були перебиті. Книги, картини пошматовані і розкидані, всюди панував хаос. Все це я зазняв на плівку. Стрілянина не вщухала. Літак взяв курс на Київ. Додому ми прилетіли, коли стемніло. У той же вечір проявив плівку. Назавтра газета «Радянська Україна» опублікувала цілу смугу матеріалів і фотографій, які звинувачували гітлерівців в ще одному акті вандалізму». На сьогодні, у фондах Шевченківського національного заповідника зберігається 16 фото Якова Давидзона, які свідчать про жахливий стан музею та могили Тараса Шевченка після звільнення від гітлерівці. На них прострелені книги з наукової бібліотеки, розкидані розбиті скульптури майстра О. Кудрявцевої та інші скульптури у залах, зруйнованого нацистами музею, який був огороджений колючим дротом. Ці фото свого часу були представлені в LSD-панелі №7 музею Тараса Шевченка. Нелегко довелося музейним працівникам та жителям Канева відновлювати музей, адже він був дуже пошкоджений нацистами. Згідно з Постановою РНК УРСР про поновлення діяльності Канівського державного музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» двері для відвідувачів мали відчинитись не пізніше 15 червня 1944 року. Але завдяки самовідданій праці співробітників шанувальники поета змогли оглянути музей майже на місяць раніше: це було приурочене до дня поховання Кобзаря на Чернечій горі. Вже 21 травня 1944 року до Шевченкової могили з Києва прибули пароплавом «Поліна Осипенко» учасники традиційної мандрівки. Її організували працівники будинку-музею в Києві. Серед шанувальників  Тараса Шевченка – українські поети, письменники, художники, партизани, герої битви за Дніпро та матері, сини яких загинули в цій битві і були поховані в Каневі, робітники, студенти Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Цього дня на Тарасовій горі відбувся перший післявоєнний мітинг, присвячений 83-й річниці з дня поховання поета в Каневі. На ньому виступили поети: Олекса Ющенко, Максим Рильський, Володимир Сосюра; звучали пісні на слова Тараса Шевченка у виконанні хору радіокомітету під керівництвом Василя Мінька. Після вшанування пам’яті поета на його могилі учасники мітингу оглянули відновлену експозицію музею Тараса Шевченка. За спогадами працівників музею, експозиція розміщувалась лише на другому поверсі і висвітлювала німецько-нацистський розбій на могилі Кобзаря. В її основу були покладені фотознімки, зроблені Яковом Давидзоном – скульптури, розбиті фашистами, а також уцілілі і розшукані музейні експонати. Нині в діючій експозиції музею Шевченка експонуються два фото 1944 року роботи ЯковаДавидзона. Вічна пам'ять фотомитцю, який зберіг для нас об'єктивне відчуття історії Тарасової гори періоду Другої Світової війни.

Світлана Брижицька

День Соборності України

22 Січня, 2023

Щороку 22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна відзначає День Соборності. Цьогорічна кампанія до Дня Соборності України проходить під гаслом «Україна соборна. Разом до Перемоги!».   105 років тому – 22 січня 1918 року – Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт руйнує твердження російської пропаганди, буцімто Української держави не існувало. Проголошення соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі, що увінчав соборницькі прагнення українців, розділених кордонами тогочасних імперій. На початку ХХ століття після падіння імперій українці об’єдналися у власній державі. Сьогодні, через трохи більше століття після проголошення Акта Злуки, ми об’єднані у відстоюванні своєї незалежності. Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність держави буде цілковито відновлена тільки після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом.  Соборність – мета Перемоги. На Тарасовій горі відзначили це свято покладанням квітів до могили Тараса Шевченка та пам’ятного знака Олексі Гірнику. Із словом пошанування борців за волю України виступили в. о. генерального директора Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко, представники органів місцевого самоврядування та громадськості. Гості оглянули виставки «Любити Україну подад усе» (до 85-річчя з дня народження Вячеслава Чорновола), «Народжені вільними» (пошанування українців, що віддали життя за волю України), «Великий зодчий» (до 150-річчя з дня народження відомого архітектора, автора проекту музею Тараса Шевченка Василя Кричевського).

Олекса Гірник

21 Січня, 2023

45 років тому, 21 січня на Тарасовій горі у Каневі  Олекса Гірник здійснив акт самоспалення в ім'я незалежності України. Олекса Миколайович Гірник народився 28 березня 1912 року у селищі Богородчани  на Івано-Франківщині. Замолоду був прихильником незалежності України, через що відбув два з половиною роки ув’язнення в польських, а пізніше ще вісім років у радянських тюрмах і таборах. Глибокої осені 1948 року Олекса Гірник повернувся в Україну. Тяжко переймався становищем України − його бентежило посилення русифікації у повоєнні часи. Взірцем для нього завжди був Тарас Шевченко. У  домашній бібліотеці було двотомне видання творів Кобзаря, яке він використовував як ліки для своєї зболеної, змученої душі. Таємно від родини писав листівки, спрямовані проти російської окупації та русифікації України. Всього таких листівок підготував близько тисячі. У січні 1978 року виїхав до Канева, на могилу Кобзаря. Олекса Гірник розкидав листівки на Тарасовій горі, а   прощальний заклик: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. На знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!?». Після цього облив себе бензином і підпалив. За проявлені громадську мужність і самопожертву, в 2007 року Олексі Гірнику було присвоєно звання  Героя України. Олекса Гірник віддав заради свого народу найдорожче – життя. У  прощальному листі дружині Кароліні написав:«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». Тож кожного року 21 січня вшановуємо пам'ять українського патріота. І цього року біля пам’ятного знаку  Олексі Гірнику на Тарасовій горі зібралися представники ГО «Свобода», краєзнавці, жителі міста, працівники заповідника.  Олександр Гнучий  поділився своїми спогадами, поетеса Віра Носенко прочитала  вірші, присвячені нашій довгоочікуваній перемозі в російсько-українській війні. Сергій Леонтьєв провів екскурсію виставкою «Народжені вільними», частина експозиції якої присвячена пам’яті  Олексі Гірнику.  

Вячеслав Розвадовський. Митець і час

18 Січня, 2023

18 січня 2023 року виповнюється 80 років з дня смерті  видатного українського художника, педагога, організатора пересувних народних виставок – Вячеслава Розвадовського (1875-1943). Вячеслав Розвадовський  є одним із видатних митців  в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття. Художник за покликанням, він став популяризатором українського малярства, організовуючи пересувні виставки власних мистецьких творів та інших видатних художників. Перед презентацією виставки митець подорожував місцями, вивчаючи життя і побут українців, спілкувався з майбутніми глядачами, займаючись просвітницькою діяльністю. Власне тоді, Вячеслав Розвадовський приїхав до Канева пошанувати пам'ять видатного українця Тараса Шевченка, і зустрівшись з паломниками, оголосив мету культурно-мистецької акції  та початок  роботи пересувної народної виставки. Тут, у Каневі, зачарований краєвидами, які у свій час захоплювався Тарас Шевченко, створив  кілька ескізів для майбутніх монументальних мистецьких полотен, зокрема, картини «Могила Тараса Шевченка» (1903. Полотно, олія. 145х200), яка є гордістю колекції Шевченківського національного заповідника у Каневі. Менші за розміром мистецькі інтерпретації канівського пейзажу знаходяться у власності Національного музею Тараса Шевченка у Києві: «Вид на Дніпро і могилу Шевченка»  (Поч. ХХ ст. Полотно, олія. 32х43) та «Могила Тараса Шевченка в Каневі» (1903. Полотно, олія .23,2х33,2). Впродовж багатьох років Вячеслав Розвадовський популяризував українське мистецтво за що  зазнав переслідувань тогочасної влади. Був змушений залишити Україну і виїхати до Ташкенту, де багато працював,  не зраджуючи власним  переконанням. Помер передчасно від серцевої недостатності за загадкових обставин у віці 68 років.

Великий зодчий

12 Січня, 2023

до 150-річчя з дня народження Василя Кричевського   Сьогодні, 12 січня 2023 року, в рамках пошанування Василя Кричевського – відомого українського зодчого, автора проекту будівлі-музею Тараса Шевченка у Каневі, відбулася зустріч з канівською громадою та урочисте відкриття виставки мистецьких творів з фондової колекції Шевченківського національного заповідника. Традиційно урочистості розпочалися з покладання квітів до могили Кобзаря – духовного батька багатьох поколінь українців, де, Валентина Коваленко, в. о. генерального директора Шевченківського національного заповідника, слушно зазначила: «у часи повномаcштабної війни, нам, як ніколи, треба «голосу Тараса…», ми маємо вчитуватися у кожен рядок його поезії та слідувати його заповітам: «Борітеся, поборете!..».З вірою у Збройні сили України, з Божим благословенням кожен працює, наближаючи найочікуванішу подію – Перемогу!» Під час урочистого відкриття виставки було презентовано творчий доробок Василя Кричевського та художників, які в різні часи працювали над мистецьким образом будівлі музею Тараса Шевченка у Каневі. Зокрема, слід вирізнити твори родини українського художника Івана Красного – учня Василя Кричевського, його дружини Слави Лівшиць, які впродовж років разом зі студентами Київського художнього інституту на літніх практиках змальовували неймовірні канівські пейзажі. До мистецького літопису Тарасової Гори долучилися Мар’ян Маловський, Микола Сліпченко, Валентин Кирилков, які зафіксували музей Тараса Шевченка у своїх творах. Канівську громаду та співробітників заповідника з визначною датою – 150-ю річницею з дня народження Василя Кричевського привітала в. о. генерального директора Валентина Коваленко; старший науковий співробітник, куратор виставки – Тетяна Чулкова ознайомила гостей з творчою біографією великого зодчого, а завідувач відділу охорони пам`яток історії, культури та природи Віта Дзима розповіла присутнім про історію створення та побутування будинку-музею Тараса Шевченка у Каневі. Також до виступів долучилися громадські активісти, «свободівці» Юрій Гамалій, Олександр Скорина та інші гості, які підтримали ініціативу співробітників Шевченківського національного заповідника назвати одну з вулиць міста ім’ям видатного митця. Представники канівської міської ради – Тетяна Жівотова, Тетяна Ренькас, Костянтин Андрієнко високо оцінили внесок Василя Кричевського в історію української культури та розбудову Канівщини.    

БОРІТЕСЯ — ПОБОРЕТЕ! Мені ТАРАС порадив у безсонній ночі…

6 Січня, 2023

6 січня 2023 року українському поетові та дисидентові Василю СТУСУ могло б виповнитися 85 років… За переконання про необхідність збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської диктатури, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі¸ де й загинув. [video width="1920" height="1080" mp4="https://shevchenko-museum.com/wp-content/uploads/2023/01/vasyl-stus_vydyo.mp4"][/video]

Півстолітній ювілей святкує музей народного декоративного мистецтва м. Канева

29 Грудня, 2022

В цьому році Канівський музей народного декоративного мистецтва відмітив ювілейну дату. 50 років тому,теплого, погожого дня музей вперше відкрив двері для численних пошановувачів народного мистецтва в приміщенні Успенського собору,пам’ятці архітектури ХІІ ст. В організації та оформленні експозиції музею велика заслуга була першого директора, заслуженого працівника культури Василя Коваленка, черкаських архітекторів Леоніда Кондрацького, Миколи Собчука, Сергія Фурсенка та численних однодумців – справжніх ентузіастів музейної справи. Музей з перших днів свого існування став своєрідним центром відродження української культури. 7 грудня 2022 року до музею завітали численні гості з привітаннями та побажаннями подальшого процвітання. Відкрила урочистості Валентина Коваленко в.о. генерального директора Шевченківського національного заповідника та побажала успіхів та процвітання музею в цей нелегкий для України час. Костянтин Андрієнко головний спеціаліст відділу культури передав вітання від міського голови Ігоря Ренькаса. З відеодоповіддю: «Василь Коваленко: спогади, документи» виступила Світлана Брижицька – заступник генерального директора з наукової роботи, кандидат історичних наук. З історією створення музею народного декоративного мистецтва ознайомив гостей Леонід Кондрацький – лауреат Шевченківської премії, архітектор. Біля витоків створення музею стояла Галина Заболотна– колишня директорка музею, яка поділилася спогадами про створення експозиції та співпрацю з Василем Коваленком. Старший науковий співробітник ШНЗ Ніна Басиста, згадала всіх працівників музею починаючи з 1969 року та розповіла присутнім про життя та плани музею. Колектив музею отримав привітання та подарунки від гостей з м.Черкас: Тамари Гордової – заслуженого художника України, Ніни Клименко– колишньої директорки Черкаського художнього музею, Ольги Сокуренко– художниці; Від майстрів та художників м. Канева виступили: Валентини Моісєєвої та Марини Головко – викладачі Канівського коледжу культури і мистецтв, тетяна Дорошенко - директорка Канівського міського центру туризму, Ірина Воропай – в. о. директора Державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів», Яків Прогнімак - голова ГО «Фонд розвитку «Шевченків край», Ольга Плетінь, Тетяна Кіценко, Лариса Зелененко, Віра Носенко, Віктор Краєвий, Володимир Толстопятов, Іван Кугно та інші… Також музей отримав привітання від Члена Національної спілки художників України, Національної спілки театральних діячів України Любові Міненко, яка передала в дарунок дві авторські роботи. Музей отримав в дарунок: чоловічі сорочки поч. ХХ ст., предмети побуту ХІХ – ХХ ст., народні обереги, картини та книги. Музичне вітання подарувала Яна Панченко – студентка 3 курсу Канівського коледжу культури і мистецтв. Колектив музею від себе бажає музею процвітання та довголіття!  

Завідувач відділом

Віталій Коханчук